В експертному середовищі є думка, що Кремль ніби навмисно підвищує градус напруження на Балтиці, провокуючи сусідів, щоб лише відволікти увагу Заходу від російської агресії проти України. З нашого, україноцентричного погляду це бачиться саме так.
Але насправді ситуація не така однозначна, якщо врахувати цілу низку інших факторів, які об’єктивно впливають на перебіг подій у Балтійському регіоні. У цьому контексті ситуація на Балтиці й довкола неї набагато складніша й заслуговує на окремий розгляд.
Після розпаду колишнього Варшавського пакту та СРСР і закінчення холодної війни Балтійський регіон політично розпочав рух на Захід: Німеччина знову об’єдналася, Польща, а потім одразу три країни Балтії (Литва, Латвія та Естонія) стали членами НАТО та ЄС. А традиційно нейтральні Швеція та Фінляндія стали активно співпрацювати з Альянсом у межах програми «Партнерство заради миру».
Балтійський регіон без перебільшення перетворився на одне з найспокійніших місць на планеті. Хоча на території Литви, Латвії та Естонії все ще залишалися війська колишнього СРСР, успадковані РФ, зокрема кораблі Балтфлоту, що базувалися в Лієпаї, Ризі, Таллінні тощо. Вони виводилися до Росії поетапно аж до 1994 року.
Читайте також: Die Welt: проблеми в Бундесвері, флірт Путіна з Ердоганом та шкільні війни
РФ під керівництвом тодішнього президента Боріса Єльцина вже в середині 1990-х років почала мститися країнам Балтії (а також Польщі), використовуючи всі можливі, за винятком військових, засоби економічного, торговельного, енергетичного, дипломатичного та політичного впливу. Зокрема, штучно обмежуючи транзит своїх вантажів через їхні морські порти, поступово переорієнтувавши основні експортні та імпортні вантажопотоки на власні порти. Внаслідок цього економіка країн Балтії зазнала великих втрат. Додалися й випадки використання РФ енергетичної зброї, шантаж і погрози припинити поставки природного газу, нафти, електрики тощо.
Після того як у 2004 році Латвія, Литва та Естонія стали членами НАТО, провокації Кремля проти них лише посилилися й стали набувати нової якості. У квітні 2007‑го спецслужби РФ уперше здійснили масовані кібератаки проти низки державних установ та об’єктів критичної інфраструктури Естонії. Відтоді набутий практичний досвід Кремль активно застосовує й у своїх гібридних війнах проти інших країн регіону та світу.
Увесь цей тиск чиниться на тлі збільшення військової активності Росії на кордонах із країнами НАТО, перекидання туди все нових підрозділів і важкого озброєння, систематичних порушень національних територіальних вод та повітряного простору країн Альянсу тощо.
Загроза з Калінінграда. Російські ракети, розгорнуті на території Східної Пруссії, становлять чималу загрозу для Балтійського регіону та Європи загалом
Слід визнати, що Захід загалом і НАТО зокрема до 2014 року вирішували інші важливі й актуальні для себе проблеми. Головна увага Альянсу фокусувалася на стратегічному прикритті від потенційних загроз в Арктиці, на Чорному, Балтійському та Середземному морях, у Північній Атлантиці. Його військові контингенти були присутні в Афганістані, а військові кораблі — біля берегів Сомалі в межах спільних із ЄС антипіратських операцій. І лише після того, як Росія почала агресивно претендувати на роль гравця світового рівня, у Брюсселі знову зосередилися на Європі.
На Балтиці Альянс фокусується насамперед на заспокоєнні учасників і партнерів, Литви, Латвії, Естонії та Польщі, Фінляндії та Швеції. Останні також залучаються до спільних навчань у регіоні. Військово-морська присутність Альянсу тут також покликана забезпечити спільно з партнерами свободу судноплавства.
Читайте також: Батальйони НАТО остаточно розмістилися на базах у Польщі та країнах Балтії – інфографіка
Важливим кроком у стримуванні РФ та зміцненні східних кордонів НАТО стали рішення Варшавського саміту (2016) щодо розташування в країнах Балтії та Польщі на ротаційній основі військових контингентів Альянсу як сил передового базування. По-перше, це мало на меті продемонструвати рішучість НАТО в протидії потенційній агресії РФ, а по-друге, створити реальні передумови та відпрацювати необхідну логістику для можливого використання збройних сил країн-членів у разі загрози. Тоді ж було ухвалено важливе рішення й щодо підтримки Альянсом України на тлі зростання загрози з боку Росії.
Розміщення передових контингентів супроводжувалося масштабними військово-морськими та авіаційними навчаннями НАТО на Балтиці з перекиданням військ США до Європи, відпрацюванням прориву потенційної російської блокади, доставки військової допомоги та підкріплень силам передового базування в країнах Балтії.
У відповідь Росія постійно проводить свої навчання, наймасштабнішими з яких стали російсько-білоруські «Запад-2017» із перекиданням величезної кількості військ і важкої техніки з РФ до Білорусі та Калінінградської області. При цьому ОТРК «Искандер» переміщали до Калінінграда щоразу демонстративно, не ховаючись і навіть навмисно показуючи все західним журналістам. Згадані далекобійні ОТРК здатні вражати цілі на території ЄС і НАТО, а також забезпечувати обмеження доступу (військові називають це потенціалом обмеження доступу A2/AD), тобто фактично блокаду, до морських портів у Польщі та країнах Балтії.
Збільшення військової присутності росіян у Калінінградській області має на меті також залякування і шантаж європейців. Із 2017 року «Искандеры» залишили там уже на постійній основі. А наприкінці 2018-го на територію цього російського анклаву стали перекидати танки, яких там ніколи не було, а це вже наступальний вид важкої зброї.
Росія поводиться вкрай агресивно й демонструє готовність застосувати військову силу. На навчаннях ЗС РФ зазвичай відпрацьовують завдання ядерних ударів по цілях у Європі, передусім по Варшаві, захоплення Естонії, Латвії та Литви, а також прорив танкових і механізованих армій на територію Польщі. Після поразки сил НАТО російський Генштаб навіть передбачає в межах стратегії керованої деескалації конфлікту нав’язати йому переговори про припинення бойових дій на власних умовах.
Відповідно країни Альянсу небезпідставно відпрацьовують на своїх навчаннях затримання агресора силами передового базування до підходу підкріплень. Ідеться про перекидання допомоги повітряним та морським шляхами до країн Балтії та Польщі.
Читайте також: Гібридне протистояння. Шведський досвід
Але можливій агресії передуватимуть гібридна війна і використання гібридних технологій послаблення потенційних об’єктів майбутньої атаки.
Гібридний вимір протистояння
Географія Балтійського регіону зручна для проведення Росією гібридних операцій. Особливо цьому сприяє відокремлене від решти її території розташування Калінінградської області. Своєю чергою, Естонія, Латвія та Литва безпосередньо межують із РФ на суходолі (а Литва ще й із союзною їй Білоруссю).
Росія активно використовує на свою користь відомі їй слабі місця країн — потенційних жертв агресії: соціальні, економічні, політичні тощо. Зазвичай за допомогою потужної інформаційно-пропагандистської кампанії, прихованих акцій сил спеціальних операцій тощо.
Полковник Ґжеґож Малецький, колишній начальник Розвідувальної агенції Польщі, а нині директор програми «Економіка та енергетика» Фундації імені Казимира Пуласького, влучно назвав російську масову дезінформацію експортною зброєю Кремля, спрямованою на створення конфліктів у цілому світі, зокрема в Європі.
Читайте також: Вижити за будь-яку ціну. Досвід Ізраїлю
Водночас усіляко демонізуються країни, які Кремль обрав жертвами агресії. Російські спецслужби намагаються розколоти суспільство зсередини, посіяти невпевненість і розбрат. Щодо країн Балтії поширюються русофобські міфи про утискання там російської меншини, вияви націоналізму, фашизму тощо. Для реалізації своєї гібридної тактики спецслужби РФ уже мають усе необхідне, зокрема інфільтровану агентурою польську діаспору в Білорусі та Литві. Частка етнічних росіян у Литві, Латвії та Естонії на сьогодні доволі значна — відповідно 5,8%, 25,6% і 27,2%.
Зазвичай етнічні росіяни схильні до замкненого всередині своєї громади способу життя і, головне, інформацію отримують тільки з російських ЗМІ та телебачення. Відповідно кремлівська пропаганда цілеспрямовано формує з них таку потрібну Москві в країнах Балтії п’яту колону, вороже налаштовану до місцевого населення.
І насамкінець міністр закордонних справ РФ Сєрґєй Лавров нещодавно відверто висловився щодо російської діаспори, яка, за його словами, «…становить для Росії потужний ресурс і, власне кажучи, тому потрібна для сприяння державі в досягненні ще більших успіхів»…
З огляду на цю обставину, а також на значну кількісну перевагу російських військ, зосереджених близько до кордонів Балтії (22 батальйонно-тактичні групи Західного військового округу РФ), над силами передового базування НАТО разом із національними контингентами західні експерти мають наразі невтішні для Альянсу прогнози щодо можливого розвитку ситуації. І ставлять під великий сумнів можливість утримання ним території країн Балтії в разі відкритої агресії РФ. Понад те, не виключено, що їй вдасться захопити ще й частину Польщі. Запобігти цьому можна лише завдяки оперативному наданню вогневої підтримки та швидкому перекиданню підкріплення вже на ранній фазі конфлікту.
Підкріплення можна перекидати або суходолом із території Польщі, або морем безпосередньо до портів Естонії, Латвії та Литви, або повітряним шляхом. Для переміщення своїх військ із Польщі навіть до Литви союзникам знадобиться більше часу, ніж російським військам, що зосереджені безпосередньо на литовському кордоні. Крім того, це можливо лише за умови подолання ними Сувалкського коридору — 110–150-кілометрової ділянки кордону між Польщею та Литвою. Остання також відділяє Калінінградську область від території Білорусі. В умовах конфлікту противник може легко заблокувати цю ділянку ракетно-артилерійським вогнем з обох флангів.
Не випадково захоплення російськими військами Сувалкського коридору вважається одним із найімовірніших сценаріїв потенційного конфлікту, оскільки це, по-перше, дасть змогу встановити наземне сполучення російського анклаву з територією Білорусі, а по-друге, позбавить такого сполучення країни Балтії з Польщею. Саме цим пояснюється перекидання російських танків до Калінінграда.
Читайте також: Донбаський сценарій Кремля для Боснії і Герцеговини
Із Сувалкським коридором експерти пов’язують також інший потенційно можливий сценарій гібридної війни. Відомий польський експерт, директор Центру аналізу «Польща — Україна» (Варшава) Даріуш Матерняк вважає, що саме тут Кремль може завдати гібридного удару. Йдеться про маніпуляції всередині контрольованих російською агентурою польської та російської нацменшин задля організації заворушень на литовському боці кордону й навіть створення за участю «зелених чоловічків» чергової «народної республіки», цього разу вже на східному фланзі НАТО.
Таке проросійське псевдодержавне утворення межуватиме з Калінінградською областю РФ і може створити для Альянсу неабиякі проблеми, впоратися з якими буде вкрай важко. Адже збройні сили НАТО навіть сьогодні не готові воювати в такому форматі ані законодавчо, ані фактично.
Місцевість у районі Сувалкського коридору також сприятлива для ведення іррегулярних бойових дій, тим більше за умови наявності поблизу джерела забезпечення відповідними ресурсами (кордон із РФ). Як це працює, добре видно за діями Кремля на українському Донбасі.
Такий сценарій особливо небезпечний тим, що дає змогу гібридними засобами вирішити на користь Росії обидва згаданих вище питання, тобто невійськовим способом сприятиме водночас створенню сухопутного коридору з Білорусі до Калінінградської області та ізоляції країн Балтії від Польщі.
Щоправда, розуміння важливості питання вже є, тому, наприклад, у Польщі створено навіть новий вид ЗС — Війська територіальної оборони. На них покладено відповідальність за боротьбу з парамілітарними загрозами там, де відволікання підрозділів інших видів недоцільне.
Отже, питання з порядку денного не знято, протистояння на східному фланзі НАТО триває. Очікується, що вкотре воно може загостритися у разі проведення чергових російсько-білоруських військових навчань «Запад-2019».
Військова складова
У військово-стратегічному вимірі Балтика є ізольованим театром бойових дій завширшки лише 193 км. Під час війни це дає змогу ефективно застосовувати тут не лише підводні човни та морські міни, а й авіацію та сучасну ракетну зброю берегового базування. Остання впливає на тактику бойових дій і надає сторонам нові можливості.
З урахуванням географічного фактора Росія сьогодні спроможна ефективно домінувати на значних ділянках акваторії Балтійського моря та в повітряному просторі з використанням ракетних установок, розташованих у Калінінградській і Ленінградській областях.
Передусім ідеться про ОТРК «Искандер-М» із дальністю дії до 500 км (2000 км у версії «Искандер-К»), що здатний знищувати стаціонарні або мобільні цілі майже на всій території Швеції, а також від Південної Польщі до Центральної Фінляндії. Він може нести ядерну бойову частину, що є прямим порушенням Договору про обмеження ядерних ракет проміжної дальності дії.
Крім того, Росія розмістила на території Калінінградського анклаву берегові ракетні комплекси «Бастион-П», призначені для знищення ворожих кораблів надзвуковими крилатими ракетами П-800 «Оникс» із дальністю дії понад 500 км, і «Бал» із ракетами Х-35 «Уран» із дальністю дії до 260 км.
А широке використання ЗРК типів С-300 та С-400 може суттєво обмежити повітряне сполучення сил НАТО, зокрема за потреби термінового перекидання підкріплень до країн Балтії та навіть Польщі. Ця обставина змушує командування Альянсу враховувати можливі ризики й планувати заздалегідь можливі заходи для подолання російської блокади портів союзників НАТО на Балтиці.
До речі, аналогічну систему обмеження доступу Росія запроваджує також на Чорному морі з використанням протикорабельних і зенітно-ракетних комплексів, що містяться в окупованому Криму.
За інформацією данської військової розвідки, РФ цілком спроможна розгорнути масштабну воєнну кампанію із залякування країн Балтії впродовж лише кількох днів. Вона може включати агресивну військову активність біля кордонів, порушення повітряного простору разом із одночасним політичним тиском, спробами дестабілізації та напівприхованими акціями з арсеналу гібридної війни. Така тактика становить комбіновану загрозу для суверенітету країн — членів НАТО, а разом із ризиком великих втрат під час спроби союзників подолати російську блокаду (обмеження доступу A2/AD) здатна призвести до певної паузи в діях союзників.
Читайте також: Die Welt: Страх на сході перед некерованістю
Своєю чергою, вважають данські розвідники, це створює потенційну небезпеку, адже Росія може зіграти на випередження й швидко досягти поставлених цілей ще до того, як Альянс устигне адекватно відреагувати.
Усе це на сьогодні визначає коло специфічних завдань для гарантування безпеки й стабільності в регіоні, які постійно слід мати на увазі. Адже насправді загроза втрати країн Балтії внаслідок раптового удару Росії є цілком реальною. На думку генерала Вальдемара Скшипчака, командувача сухопутних військ Польщі у 2006–2009 роках, у такому випадку батальйони сил передового базування НАТО, дислоковані в Естонії, Латвії та Литві, не зможуть вплинути на ситуацію й стануть, по суті, її заручниками.
Підтвердженням цього є військова оперативна гра «Air-Land Battle on NATO’s Eastern Flank» («Повітряно-морська битва на східному фланзі НАТО»), проведена у вересні 2017 року Фундацією імені Казимира Пуласького спільно з американською Potomac Foundation за участю провідних експертів двох країн із військової справи, розвідки тощо. Гра моделювала можливий розвиток подій у разі агресії РФ, і її наслідки виявилися невтішними для Альянсу. Виходило, що російська армія швидко захопить Балтію. Натомість НАТО не реагуватиме військовими методами, обмежуючись лише дипломатичними заявами.
Така реакція спонукала Росію до подальшої ескалації конфлікту й вторгнення на територію Польщі силами 1-ї гвардійської танкової армії та військ, розташованих у Калінінградській області. Загалом сили вторгнення налічували до 150 тис. солдатів та офіцерів, що наступали в трьох напрямках: на Варшаву, Білосток і Мальборк. Одночасно було задіяно авіацію, наземні війська і флот. Польська сторона протиставила 100-тисячне угруповання військ разом із частинами Територіальної оборони. Для блокування Сувалкського коридору було залучено також важкий батальйон армії США.
Метою агресора був розгром польської армії між Бугом і Віслою з подальшим оточенням. Після цього російська сторона могла висунути НАТО ультиматум і розпочати переговори про припинення вогню та підписання мирної угоди на власних умовах. Як показала гра, впродовж майже місяця польська армія буде змушена чинити агресорові спротив наодинці, за винятком згаданого американського батальйону та підтримки з повітря. Лише потім за Віслою почнуть збиратися сили швидкого реагування НАТО (!). На той момент стан ЗС Польщі оцінювався як критичний.
Через свою перевагу у важкій техніці російська сторона спромоглася прорвати польську оборону й майже дістатися Варшави на широті Мінська-Мазовецького, де її таки змогли зупинити. Зрештою після задіяння підкріплень союзники спромоглися переломити ситуацію на свою користь, проте затримка з цим майже на місяць є тривожним симптомом, що свідчить про недоліки в плануванні, логістиці та надмірну бюрократизацію процедур усередині НАТО.
Читайте також: Die Welt: Wunderwuzzi — той, хто може все
А ситуація з країнами Балтії, як показала гра, фактично повторювала кримський сценарій 2014 року. За словами генерала Скшипчака, Альянс діє надто повільно, коли треба ухвалювати рішення. Між захопленням Балтії та наступом агресора на Польщу минуло кільканадцять діб, але Альянс витратив час на дипломатичні ігри. До того ж його збройні сили виявилися на той момент неготовими до вторгнення РФ і подальшого руху на захід.
Польща активно переозброює власну армію. Передусім на озброєння беруться значна кількість нових 155-мм гармато-гаубиць «Краб» та низка інших артилерійських і мінометних систем, створюються нові види насамперед протитанкового й високоточного озброєння (зокрема, спільно з Україною). Тому зрозуміло, чому Варшава окрім масованих закупівель американського озброєння й техніки так активно виборює можливість сталого розташування на своїй території американського військового контингенту («Форт Трамп»). Адже у випадку такого рішення Білого дому вже навесні 2019 року слід очікувати кардинальних змін у безпековій обстановці регіону.
Ґжеґож Малецький вважає, що таке рішення, напевно, буде не до вподоби Москві й вона намагатиметься зробити все можливе, щоб заблокувати створення в Польщі постійної американської військової бази. Тож слід очікувати чергової хвилі дезінформації та шантажу для використання Кремлем на свою користь зазначеної ситуації — поглибити суперечності всередині НАТО та ЄС. У тому, що вони можуть виникнути, вже сьогодні немає сумнівів. Відтак іще однією важливою метою Росії, на думку експерта, буде провокування суперечностей між Польщею та сусідніми країнами, а також союзниками.
Військово-морська складова
Склад сучасного БФ РФ виходить з аналізу обстановки, загроз і поточних завдань. Постійним елементом останнього є географічне розташування Калінінградської та Ленінградської областей, змінним — оснащення ВМС усіх країн Балтії, яке росіяни оцінюють із погляду оперативно-тактичних можливостей як напередодні потенційного збройного конфлікту, так і на його початку.
На сьогодні корабельний склад БФ включає два багатоцільові дизель-електричні підводні човни, один есмінець, два фрегати, проте основою бойового потенціалу є чотири нових корвети типу «Стерегущий» (додатково планується побудувати ще щонайменше два кораблі цього класу).
У 2017 році зі складу Чорноморського флоту на Балтику перейшли два малі ракетні кораблі типу «Буян-М», які ще раніше були в складі Каспійської флотилії та навіть брали участь у ракетних обстрілах цілей на території Сирії. На Балтиці цим невеликим кораблям, що несуть по вісім далекобійних крилатих ракет типу «Калибр-НК», відведена роль таких собі морських мобільних ракетних установок, здатних завдавати ударів по території ЄС на значну глибину.
Інакше, як елементом шантажу, назвати це не можна, адже перекидання кораблів сталося саме в той час, коли в Німеччині почалися дебати про перспективи спорудження нового експортного газогону «Північний потік-2». Можливо, шантаж Кремля й цього разу досяг своєї мети.
До «Північного потоку-2» готові. Будівництво російського газогону до Німеччини є ще одним чинником дестабілізації
Найбільший вплив на склад БФ РФ має географічне розташування Балтійського моря, безпосередній доступ до якого є лише через Данські протоки, які на сьогодні контролюють Норвегія, Данія та Німеччина. Хоча, зрештою, величезна перевага ВМС цих країн для РФ не матиме значення з огляду на відсутність необхідності їх використання для блокади Данських проток, що досягається іншими засобами. Запобігти цьому Росія в будь-якому разі буде неспроможна, отже, для неї важитиме склад флотів решти країн регіону. При цьому флоти нейтральних Швеції та Фінляндії разом мають кількісну та якісну перевагу над БФ РФ, поступаючись лише ракетним потенціалом берегових частин.
Флоти країн Балтії через невеликий бойовий потенціал і брак ударних спроможностей росіяни до уваги не беруть. Залишається Польща, традиційна морська держава, ВМС якої завжди могли відігравати певну роль, принаймні на Балтиці. Тим більше що вона межує безпосередньо з РФ на суходолі й на морі. На сьогодні ВМС Польщі налічують два фрегати, два корвети, три ракетні кораблі й п’ять десантних, а також три підводні човни, але через тотальну фізичну та моральну застарілість серйозної загрози для БФ РФ вони не становлять.
Триває реалізація плану технічної модернізації ВМС Польщі, що передбачає оновлення корабельного складу через придбання нових надводних кораблів (трьох тральщиків, двох-трьох корветів, трьох підводних човнів тощо). При цьому новітні ПЧ становитимуть особливий напрям.
Одним із оригінальних напрямів технічної модернізації ВМС Польщі є намір створити власні конвенціональні сили стратегічного стримування агресора, придбавши три новітні підводні човни (програма Orka). Ключовою особливістю програми має бути оснащення нових ПЧ стратегічними крилатими ракетами на кшталт американської стратегічної ПКР Tomahawk або аналогами від інших виробників.
Перемовини з потенційними постачальниками як самих ПЧ, так і відповідних ракет тривають уже не перший рік. Ідеться про пропозиції від суднобудівних компаній із Франції, Німеччини та Швеції. Окремо запущено процедуру можливого придбання в США згаданих вище ПКР. Але це не заважає на перемовинах із потенційними партнерами розглядати й інші варіанти ракетного озброєння новітніх ПЧ.
Зокрема, французькі та німецькі компанії пропонують польській стороні власні розробки ПКР із підводним стартом ракет через стандартні торпедні апарати. Нещодавно з аналогічною пропозицією для ВМС Польщі вийшов і відомий шведський виробник озброєння Kongsberg.
Неважко передбачити реакцію російського командування на наявність у складі ВМС Польщі трьох малопомітних ПЧ, здатних безперервно й приховано перебувати під водою понад два тижні. А головне — вони зможуть завдавати ракетних ударів (до 40 крилатих ракет у залпі) по цілях, віддалених на 500 і навіть 1000 км (Москва й Санкт-Петербург).
Наявних на сьогодні протичовнових сил і засобів у складі БФ явно недостатньо, і в разі згаданого вище розвитку подій їх не вистачатиме. А для будівництва нових кораблів ПЧО російська сторона не має ані коштів, ані часу. Тому наразі протистояння триває в інформаційній площині, коли деякі польські «експерти» наполягають на відмові від програми Orka на користь будівництва, наприклад, фрегатів або корветів, що відповідно позбавить росіян необхідності витрачати додаткові кошти на розвиток сил ПЧО.
Свобода мореплавства
Балтика є важливим перехрестям морських комунікацій для всіх країн регіону між собою та із зовнішнім світом. Через російський порт Санкт-Петербург сьогодні проходить до 52% контейнерного трафіку. Великі його обсяги також спрямовуються через порти Риги (Латвія) і Таллінна (Естонія).
Життєво важливими є морські комунікації й для Польщі з її розвиненою морською інфраструктурою, суднобудівною та судноремонтною промисловістю тощо.
Балтикою здійснюються також основні поставки природного газу й нафти до країн ЄС із РФ, Норвегії (підводними газогонами) та інших країн (газовозами). При цьому блакитне паливо з РФ транспортується з використанням підводного «Північного потоку», що бере свій початок у російському Виборзі й тягнеться дном Балтійського моря аж до німецького порту Грейфсвальд. Повідомлялося про плани Польщі спорудити підводний газогін для поставок газу з норвезьких родовищ через Данію.
Читайте також: Die Welt: план Трампа працює, наступниця Путіна, помилки Макрона
Останні події, зокрема досягнення компромісу між Францією та Німеччиною, свідчать про те, що невдовзі можна очікувати завершення будівництва й другої гілки, відомої як «Північний потік-2».
Для прийому суден-газовозів зі скрапленим газом у Польщі та Литві вже є сучасні термінали та відповідна інфраструктура. Повідомлялося також про спорудження такого термінала в російському Калінінграді.
Поставки російської нафти до ЄС здійснюються через російські порти Приморськ та Усть-Луга поблизу Санкт-Петербурга.
До цього можна додати важливість для промислово розвинених країн використання численних кабельних ліній зв’язку, що прокладені дном Балтійського моря, і не лише з військового чи політичного погляду, а насамперед з економічного. Будь-яке перешкоджання використанню цих ліній зв’язку може призвести до непередбачуваних наслідків.
Отже, судноплавство на обмежених акваторіях Балтійського моря є доволі активним. Окрім транспортних суден це також численні риболовні та пасажирські судна, круїзні лайнери, пороми, що курсують між портами південного берега моря та портами Фінляндії й Швеції.
Не можна не згадати й про спір між Польщею та РФ щодо свободи мореплавства в Гданській затоці. Йдеться про штучне обмеження росіянами на власний розсуд проходження польських кораблів через контрольовану ними Балтійську протоку, що поєднує Віслинську затоку з Балтикою. Попри наявний формальний дозвіл на проходження, Росія багато років фактично блокує їх на цьому напрямку. Особливо ситуація загострилася після того, як Польща стала членом НАТО. Російська блокада вже призвела до економічного занепаду польського морського порту Ельблонг.
З огляду на це у вересні 2018 року Польща повідомила про рішення спорудити власний судноплавний канал через польську ділянку Балтійської коси (Межея Вісляна). Його будівництво має завершитися у 2022-му. Вартість проекту оцінюють у 880 млн злотих ($220 млн).
Новий канал протяжністю 1,3 км і завглибшки 5 м забезпечить незалежне від Росії сполучення польської частини акваторії Віслинської затоки із Гданською затокою, тобто вже з Балтійським морем, а також зменшить час на перехід суден із Ельблонгу до Гданська майже удвічі.
Від самого початку польський план наразився на шалений опір Росії, оскільки в цьому вбачають можливість для кораблів НАТО безконтрольно потрапляти до Калінінградської затоки, де розташована головна база БФ Балтійськ. До того ж росіяни не бажають мати конкурентного каналу й будь-що хотіли б перешкодити його будівництву.
Як видно, РФ є залежною від морських комунікацій. У Москві мають розуміти, що у випадку збройного конфлікту морські комунікації до російських портів у Балтійську, Калінінграді та Санкт-Петербурзі буде припинено. Як і те, що для цього західним союзникам навіть не треба буде застосовувати силу, наприклад кораблі ВМС. Усе можна вирішити політичним способом на кшталт того, що росіяни самі роблять щодо українських портів на Азовському морі після спорудження моста через Керченську протоку. На Балтиці йдеться про Данські протоки, які контролює Альянс. Своєю чергою, російська сторона в такій ситуації намагатиметься блокувати морські комунікації країн НАТО з використанням авіації, ракетної зброї та морських мін. Особливо вразливими тут можуть бути країни Балтії та Польща.
Деякі висновки
З огляду на сутність кремлівського режиму, на його схильність до притаманних злочинцям залякування, шантажу та брехні можна припустити, що Москва в умовах економічної кризи й стагнації економіки вже не має достатніх ресурсів для прямої агресії та участі принаймні в одному серйозному конфлікті середньої інтенсивності.
Підсумовуючи зазначене вище, можемо припустити, що насправді Кремль не планує найближчим часом розпочинати війну щонайменше на Балтиці, адже це паралізує його газовий експорт до ЄС, перекриє морські шляхи сполучення, контейнерний транзит, заблокує до 40% національних потужностей суднобудування, що містяться на території Калінінградської та Ленінградської областей. Тобто збитки від агресії будуть надто великими.
Також зрозуміло, чому не надто поспішає збільшувати видатки на оборону до рекомендованих Альянсом 2% ВВП Німеччина, яка тільки до 2024 року планує виділяти лише 1,5%! Це головний партнер РФ у газовому експорті, а отже, і Меркель, і Путін мають спільну меркантильну мету — заробляти гроші на поставках енергоносіїв до Європи — і грають у спільну гру.
Кремль навіть розраховує на прихильність деяких європейських лідерів, насамперед Німеччини та Франції, що фактично дали, всупереч попередженням США, зелене світло на добудову рятівного для економіки Московії та шкідливого для України, Польщі й Словаччини російського експортного газогону «Північний потік-2». Відповідно це лише дещо пролонгує існування Росії в її нинішньому вигляді й аж ніяк не сприятиме безпеці Європи.