Нині Балтійські країни згадують минуле, зруйнувавши зокрема показовий захід східноєвропейської політики Пекіна: саміт «17+1», що відбувся 9 лютого. Населення трьох країн Балтії насправді становить менш ніж одну двохсоту населення Китаю, що сягає 1,4 млрд. Проте балтійці мають те, чого бракує пекінським агресорам, — моральну самовпевненість.
Скажімо, їхня відмова прийняти злочинний поділ Європи за пактом Молотова — Ріббентропа не була історичною педантичністю. Та відмова оголювала брехню, на якій було засновано Радянську імперію: про те, що СРСР — добровільний союз народів і націй. Відважне проголошення Литвою відновленої незалежності в березні 1990 року завдало нищівного удару легітимності радянської влади. Були і практичні кроки. Того самого року очолювана естонцями ініціатива згуртувала налаштовані на незалежність республіки і продемократичних росіян у Москві й Ленінграді, які завзято змовилися проти імперіалістичного «центру».
Читайте також: Політика поступливості
Імперіалістичні амбіції Китаю передбачають ігри «поділяй і володарюй» у Європі. Одна з тактик — накопичувати вплив у бідніших «східних» країнах-членах, пропонуючи їм особливе культурне й економічне ставлення. Мішенями є 17 країн: Албанія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Чехія, Естонія, Греція, Угорщина, Латвія, Литва, Північна Македонія, Чорногорія, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина та Словенія. Усі вони — колишні поневолені країни, окрім найновішого члена ініціативи «17+1» — Греції.
Досі тактика спрацьовувала доволі добре. Зрештою, ніхто, схоже, не заперечував. Китай — велика країна. Можливо, вона стане противагою Росії. Чому б не ставитися до неї приязно?
Насправді деякі країни, схоже, сліпі до небезпек. Президент Польщі Анджей Дуда взяв участь у китайському віртуальному саміті — заохочений, імовірно, пропозицією угоди про експорт сільськогосподарської продукції, а можливо, через образу на нову адміністрацію у Вашингтоні. Джо Байден іще не телефонував своєму колезі у Варшаву. Хай там як, участь у саміті була помилкою: позиція Польщі як найбільшої серед 17 країн вирішальна. Поляки могли би поставити хрест на операціях впливу Китаю й запровадити власне регіональне лідерство. Обнадійливо на це чекаємо.
Проте шість країн не послухалися інструкцій Китаю щодо участі їхніх високопосадовців у відповідь на те, що саміт проводитиме особисто Сі Цзіньпін. Естонія й Латвія відправили тільки міністрів закордонних справ. Литва, очільниця опозиції, — міністра транспорту. Китай був розлюченим і серед ночі викликав посла Литви з’ясовувати ситуацію. Не спрацювало. Литовці погано реагують на задерикувату поведінку, це добре знає Міхаіл Горбачов.
Жахливі порушення прав людини й агресивна зовнішня політика Китаю сприяли його поразці. Так само, як і те, що переваги формату «17+1» виявилися перебільшеними й не всі обіцянки було виконано. Та й принаймні деякі європейські країни розуміють геополітику: якщо потрібна підтримка США в обороні проти Росії, є сенс допомагати американським можновладцям з їхньою пріоритетною проблемою — Піднебесною.
Читайте також: Брат-2
Китай справді не здався. Його вакцинна дипломатія прокладає шлях на Західних Балканах, в Угорщині, Україні та Чехії. Це засвідчує ціну, яку доводиться платити за нерішучість і неорганізованість Заходу.
Проте попереду ще більше невдач. Комуністична партія Китаю має особливо хвилюватися через новини про посилену участь Литви в конкурентній ініціативі «Тримор’я» за підтримки Заходу. До цієї ініціативи приєдналися 12 країн-членів, і вона покликана просувати зв’язок між країнами Адріатичного, Балтійського й Чорного морів. Мають долучитися нові члени, як-от Фінляндія й Україна, слід розширити сферу її інтересів і запровадити постійну адміністрацію. Фундаментальною проблемою схеми Пекіна від початку були не «17», а «1».