Іоанніс Мічалетос, Афіни-Греція, є аналітиком в галузі безпеки. Він працює кореспондентом-аналітиком ISRIA – агентства з оцінки стану безпеки, що розташоване в Парижі. А також співпрацює з грецькими і міжнародними організаціями, установами і засобами масової інформації. Іоанніс Мічалетос досліджує і готує аналітичні доповіді з питань, котрі стосуються безпеки на Балканах, енергетичної політики, економіки та політичних оцінок ризиків.
Він говорить грецькою, англійською і французькою мовами і має пасивне знання італійської мови.
– Пане Мічалетос, в одній з ваших статей ви пишете, що: «Нинішня ситуація на Балканах свідчить про тривожні тенденції в політиці і в галузі безпеки, які можуть призвести до відновлення раунду балансування на межі війни, навіть конфліктів між різними країнами та етнічними групами». Можливе реальне погіршення ситуації?
– Балкани традиційно є чутливим, і, я можу сказати, нестабільним регіоном у Європі. Це – територія релігійних, економічних та етнічних розколів між Заходом і Сходом, і з яскравою історією конфронтацій між великими державами.
В даний час нестабільна ситуація в світі, яка утворилася із-за фінансової кризи, вплинула на балканські держави разом з попередніми конфліктами, котрі все ще залишаються відкритими. Тому можна дати оцінку, що там існують тривожні тенденції в певних сферах, які можуть стати причиною для уваги. Проблеми меншин, котрі активізуються в рамках впливу глобальних інтересів, є основним джерелом занепокоєння.
Звичайно, я не можу передбачати, що конфлікт триватиме, але я абсолютно впевнений, що політичну ситуацію на Балканах не можна розглядати, як стабільну, і остаточно вирішену.
– Албанська меншина у Македонії є реальною проблемою?
– Албанська меншість в цій країні, котра є переважно мусульманською, характеризується високою народжуваністю у порівнянні з іншим, християнським населенням. Це спричиняє тертя, і сприяння радикально-націоналістичних албанських елементів із Косово і Албанії, безумовно, є головним фактором для майбутньої проблеми. В 2001 році це вилилося в локальну громадянську війну, і з того часу владу в країні було розділено між албанською меншістю і слов’янською більшістю. Рано чи пізно подібний конфлікт знову буде прорватися назовні, якщо націоналістичні стремління албанців не знайдуть реалізації чи не буде досягнуто компромісу.
– Президент Албанії Салі Беріша під час своєї поїздки до Косово заявив, що не повинно бути жодних кордонів між албанськими громадами на Балканах. Чи не означає це, що він прагне до Великої Албанії?
– Він створив враження, що Тирана рухається до досягнення цієї мети. Постільки будь-хто може зробити припущення, що це означатиме пан-балканську війну і катастрофу. З іншого боку, Беріша має сильну політичну опозицію в своїй країні, і він може зайняти націоналістичну позицію, щоб відволікти громадську думку від звинувачень в корупції та обвинувачень відносно зловживання владою і фаворитизму в його власній адміністрації. У будь-якому випадку – це щось таке, що має бути серйозно враховане при розгляді сучасної балканської політики. Тому, що ситуація може вийти з-під контролю дуже легко.
– Грецький рух «Omonia» на півдні Албанії вимагав, щоб Албанія надала грецькій меншині ті ж права, які македонці надали албанцям в Македонії. Ви бачите тут можливу модель для всіх інших національних меншин на Балканах?
– Модель вже з’явилася і настав час, коли Балкани входять в фазу «традиційного балансу рівноваги сил», інакше виникатимуть проблеми з меншинами, котрі будуть спалахувати час від часу і руйнувати політичний клімат у ряді країн. Міжнародні органи відіграли дуже погану роль відносно проблем меншин.
Звичайно, має бути відмічено, що грецька меншина в Албанії, наприклад, має серйозні питання з приводу порушення прав людини. Тому, якщо албанський уряд має на меті стати захисником албанської меншини в регіоні, то повинен зрозуміти, що на його території знаходиться значна грецька меншина, а також і одна слов’янська. Я думаю, що рішення можуть бути знайдені, якщо лідери регіону будуть діяти серйозно і розглядати проблеми своєї країни, маючи в якості основних критеріїв прогрес їхніх суспільств і підвищення економічного рівня, паралельно з прихильністю до верховенства закону і демократії. Тоді багато питань можуть бути розглянуті якнайщиріше і природним чином.
– Добре відомий факт, що балканські радикальні ісламісти створили пропагандистську систему, котру складають компанії, які випускають журнали, записують музику та створюють веб-сайти, спрямовані в основному на поширення ваххабітських цінностей.
– Це так. Балканські радикально налаштовані мусульмани більшою мірою схильні до екстремізму і прихильності до так званого ваххабітського вчення, що походить з країн Близького Сходу. Це проблема, котра є продовженням початку 90-их, а у деяких випадках і минулого покоління або близько того. Досить багато із них вже були заарештовані за різні тяжкі злочини, в тому числі і за тероризм, і вони допомагали терористичним актам на міжнародному рівні.
Вони мають істотну економічну підтримку з країн Близького Сходу та від радикальних мусульманських громад з Австрії, Італії, Німеччини, Туреччини та Швейцарії.
– У певному сенсі на Балканах формується напів-мусульманський регіон, де радикальний елемент є досить сильним і він збільшується?
– Це більше стосується Косово та Боснії, і в меншій мірі для Албанії, Македонії та Чорногорії. По-суті, країни Західних Балкан стикаються з проникненням ісламської політичної та релігійної сили, котра проявляється економічними засобами, через будівництво сотень мечетей та швидким розповсюдженням НЖО та інших організацій. Крім того, демографічний баланс змінюється на користь мусульманських меншин.
– Балканський проект «ісламської дуги» пов’язаний з тероризмом?
– Безумовно. «Ісламська дуга», хоча вона є політичною теорією, пов’язаною зі створенням простору заселеного чи керованого мусульманами від Стамбула до Хорватії. Вона також охоплює мережу, котра в даний час використовується ісламськими терористичними групами, що знаходять зручним ховатися серед мільйонної мусульманської меншини і проникати аж до Центральної Європи, використовуючи логістичні можливості, такі, як безпечні будинки, дружні організації і так далі.
– За останні два десятиліття в балканському регіоні спостерігалося зростання організованої злочинності в результаті війн, ембарго та драматичних змін влади. Чи вважаєте ви, що вплив кримінальних мереж має вирішальне значення на поточній політичній сцені балканських держав?
– Організована злочинність є дуже сильною у більшості країн Балканського півострова. Всі міжнародні організації, котрі є відповідальними за ці питання, такі, як Європол, Інтерпол та інші відзначали, що члени організованих злочинних угрупувань були спроможні ефективно проникати в державні механізми і насаджувати своїх людей в середині апарату, таким чином маючи змогу впливати на безпеку і судову владу. В таких регіонах, як Косово організована злочинність є єдиним стабільним і незаперечним авторитетом, тоді як держава може розглядатися, як слабкий побічний продукт першої.
– Організовані злочинні угрупування на Балканах пов’язані між собою, і вони співпрацюють одне з одним незалежно від етнічної приналежності і політичних непорозумінь?
– Існує співробітництво серед більшості членів організованих злочинних угрупувань на Балканах, але в той же час існують певні етнічні угрупування. Ключовим словом тут є спеціалізація. Албанські організуванні злочинні угрупування спеціалізуються на героїні та незаконній торгівлі зброєю, а також вони сильні в торгівлі людьми. Болгарські угрупування, як правило, спеціалізуються на торгівлі людьми, контрабанді товарів і зброї. Хорватські угрупування на контрабанді сигарет та автомобільних крадіжках. Важливим аспектом є те, що всі ці «етнічні мафії» співпрацюють одна з одною з метою сприяння обміну незаконними товарами. Наприклад, одні продають наркотики, щоб одержати зброю і так далі. В деякому сенсі це є прекрасним прикладом міжнаціонального «співробітництва», незалежно від повсякденної ворожнечі.
– «Косовський прецедент» може спонукати деякі мусульманські країни визнати турецький Кіпр?
– Це є основною причиною того, чому Кіпр не буде визнавати Косово. Крім того, я вважаю, що мусульманські країни, які мають сильні нерелігійні форми адміністрування, такі, як Алжир, Лівія, Сирія та інші, не будуть визнавати Косово або окуповану Туреччиною частину Кіпру.
В більш широкому сенсі «косовський прецедент», зупиняє і змінює основні канони і норми міжнародного права. Це була велика помилка, що базувалася на етнічній перевазі, котру деякі країни підтримали. Я боюся, що цей «прецедент» дасть про себе знати за певних політичних умов у більшості країн, котрі вже погодилися визнати Косово, як незалежну державу. Коли хтось грається з історією, він просто наївний.
Сфера історії – це царство невідомого, і як тільки ви виявили зарозумілість до неї, ви зобов’язані прийняти, що вона може повернутися назад до вас. Адже ніхто не може нею керувати, незалежно від того, якими сильним не є його матеріальні умови.
Визнання Косово створило історичну прірву між етичним духом західного світу і його матеріальною силою. І ціна, на жаль, буде заплачена вчасно і в терміни, котрі невідомі на даний час.