У червні 1999 року літаки НАТО припинили тримісячне бомбардування Сербії, після чого війська ООН окупували провінцію Косово. Загинули 2 тис. осіб, завдані збитки оцінювали у $30 млрд, а режим Слободана Мілошевича було повалено.
Громадянська війна в Югославії почалася 1991-го й закінчилася лише 1995 року, сербів вигнали з території Словенії та Хорватії, а в Боснії і Герцеговині виникла держава із внутрішніми національними кордонами, що їх охороняли «сині берети» ООН. Македонія проголосила незалежність, а Чорногорія до такого кроку вже готувалася.
Тоді ще ніхто не думав про можливе членство колишніх республік СФРЮ в інтегрованій Європі, але бажання народів жити в мирі, демократії та економічному благополуччі знайшло своє реальне втілення. Словенія приєдналась до Європейського Союзу в 2004 році, а від 2007-го перейшли на євро. Хорватія – країна ЄС від 1 липня 2013-го, Чорногорія – із 2010-го офіційний кандидат на вступ до Європейського Союзу, у 2012-му розпочала перемовини про вступ і теж перейшла на спільну грошову одиницю. Албанія і Македонія офіційно звернулися до Брюсселя із проханням про членство й очікують початку переговорів про вступ. Косово під патронатом ЄС підписало низку договорів про нормалізацію відносин із Сербією і перейшло на євро. Белград офіційно звернувся до ЄС із проханням про вступ у 2009 році й нещодавно розпочав перші відповідні переговори із Брюсселем.
Звичайно, не все йде так гладко, як може здатися на перший погляд. Лише наприкінці минулого року прем'єр Сербії Івіца Дачич зміг на саміті ЄС усміхнутися й сказати: «Це для нас історичний момент». Рух Сербії до інтеграції з Євросоюзом ускладнювавсь і затримувався проблематичністю перемовин із Косовом. Однак не можна не звернути уваги на те, що за останній рік зроблено багато й що відносини між Белградом і Приштиною незрівнянно покращилися. Про це свідчить і перебіг нещодавніх виборів у Косові, коли Белград закликав тамтешніх сербів узяти в них участь і суворо засудив інциденти, які могли порушити перебіг кампанії. Проте вирішено аж ніяк не всі питання. Доказом тому може бути, наприклад, нещодавній провал двосторонніх переговорів щодо автономії сербської нацменшини у сфері судочинства у Косові. Однак ЄС дбає про те, щоб проблемні перемовини не ускладнювали ситуації і відбувалися паралельно із процесами інтеграції.
Відкритим поки що залишається питання, коли Сербія зможе стати членом ЄС. У Хорватії, яка, звичайно ж, перебувала в набагато кращій ситуації, ніж зараз її сусідка, перемовини про вступ тривали вісім років. Представники ЄС не наважуються говорити про конкретні терміни. Тим більше що кожна країна має свої особливості, й політична воля проводити реформи теж буває різною. Справді, дуже складно передбачити, скільки часу знадобиться Сербії, щоб узгодити з ЄС усі 35 статей. Однак у ході переговорів із Приштиною Белград продемонстрував своє велике бажання провести реформи. До того ж сербський державний апарат серед тих, що діють у балканських країнах, вважають одним із найкращих. У Сербії є всі умови для швидкого вступу, і прем'єр Дачич, за його-таки словами, збирається приєднати країну до ЄС уже через чотири роки.
Сербам це потрібно ще й з економічних причин. Безробіття в країні, обраховане за європейською методологією, сягає 25%, а ВВП – близько $12 тис. на особу. Для порівняння: в найбіднішій країні ЄС Болгарії останній дорівнює близько $15 тис.
У недалекому минулому серби зазнали значних людських, економічних і територіальних утрат. Їм довелося примиритися з багатьма принизливими умовами, зупинити громадянську війну й страшні бомбардування. Теперішня ситуація вселяє надію на те, що Сербії, попри постійний негативний вплив путінської Росії, не забракне сили, політичної волі та європейського кругозору, щоб приєднатися до кола успішних європейських держав, маючи перед собою чітку перспективу. Перспективу втримати європейський курс розвитку, бути привабливою і безпечною країною для інвесторів і туристів, добрим і надійним сусідом для близьких держав, а також гідним для наслідування прикладом в очах віддаленіших. Це цілі, які можуть забезпечити сербам авторитет і повагу інших народів, а також щасливе й задоволене життя для наступних поколінь. А чого ще хотіти?