У другому турі президентських виборів у Хорватії переміг представник опозиційної Соціал-демократичної партії, чинний президент Зоран Міланович. Він, за підрахунками державної виборчої комісії, набрав 74,68 % голосів. На другому місці опинився Драган Приморац із Хорватського демократичного союзу з результатом у понад 25 % голосів. Явка виборців була найнижчою серед усіх других турів президентських виборів у Хорватії, втім Міланович став обраним президентом з найвищою підтримкою в історії країни, пише Polska Agencja Prasowa.
Загалом перемога Мілановича не стала несподіванкою — він тривалий час був основним претендентом на перемогу, а у першому турі, що відбувся 29 грудня, йому не вистачило лише менше одного відсотка голосів. Крім того, він залишається найпопулярнішим політиком Хорватії, його іноді порівнюють із новообраним президентом США Дональдом Трампом за його стиль спілкування з політичними опонентами.
Як відомо, глава Хорватії не може накладати вето на закони, але має право голосу в питаннях зовнішньої політики, оборони та безпеки. Однак нинішні антизахідні заяви Мілановича контрастують з тим, що він, як прем’єр-міністр, опікувався вступом країни до Європейського Союзу в 2013 році. Віддаючи свій голос у неділю, він укотре розкритикував ЄС як «багато в чому недемократичний» і такий, що керується необраними чиновниками.
«Позиція ЄС, яка полягає в тому, що “якщо ти не думаєш так само, як я, то ти ворог”, дорівнює “ментальному насильству”. Це не та сучасна Європа, в якій я хочу жити і працювати. Я буду працювати над тим, щоб змінити її, наскільки це можливо президенту маленької країни», — сказав Міланович, якого цитує видання Euronews.
За словами кандидатки історичних наук, керівниці Аналітичного центру балканських досліджень Катерини Шимкевич, Міланович є лівим лібералом та популістом, який критикує ЄС за витрати коштів на сфери, на які, на його думку, не варто витрачати. Зокрема, йдеться про мігрантів та підтримку України, збільшення видатків на озброєння та армію.
«Міланович у цій риториці близький до угорського та словацького прем’єрів Віктора Орбана та Роберта Фіцо. З огляду на це варто очікувати, що популістична риторика в ЄС зростатиме, що впливатиме на настрої громадян країн-членів, а також триватиме критика підтримки Євросоюзом програм, спрямованих на врегулювання міграції», — зазначає вона у коментарі Тижню.
Крім того, Міланович за першу свою каденцію встиг пересваритися з лідерами сусідніх країн, яким не подобаються гострі заяви президента Хорватії.
«Оскільки президент також постійно наголошує на важливості захисту прав хорватів за кордоном, то будуть і надалі лунати заяви від нього та заклики до уряду Андрея Пленковича покращити становище хорватів у Боснії і Герцеговині. Багато разів Міланович закликав розширити участь боснійських хорватів у політичному та державному житті цієї держави, навіть робив неоднозначні заяви щодо можливості утворення в Боснії і Герцеговині ще одного ентитету — державного утворення за етнічною ознакою», — зазначає Катерина Шимкевич.
Зокрема, він натякав на те, щоб бошняки та серби отримали такі державні утворення — Мусульмано-Хорватську Федерацію (це ентитет бошняків та хорватів, створений за результатами Вашингтонської угоди 1994 року та включений до складу повоєнної Боснії і Герцеговини після підписання Дейтонської угоди у 1995 році) та Республіку Сербську, яку Дейтонська угода з сепаратистського утворення легалізувала до статусу державного ентитету.
«Міланович натякав, що варто хорватам у Боснії і Герцеговині мати щось своє, аби забезпечувати рівне представництво бошняків, сербів та хорватів у державі. Такий варіант неможливий, бо напряму порушує умови Дейтонської угоди. Однак така пропозиція Мілановича має позитивне схвалення президента ентитету Республіки Сербської Мілорада Додіка, який багато років мріє вийти зі складу Боснії і Герцеговини», — каже експертка.
Попри те, що ці заяви є популістичними, вони порушують низку проблем, насамперед, у відносинах Сербії та Косова.
«Сербія продовжує вимагати від Косова відповідно до Брюссельської угоди 2013 року створення Асоціації сербських муніципалітетів, а уряд Приштини не хоче цього робити, аби частина частково визнаної держави не отримала ті ж самі проблеми з Республікою Сербською, які має Боснія і Герцеговина. Це локальний сепаратизм та фактична втрата Сараєвом контролю над цим ентитетом. Косовський уряд цього боїться, що є логічним з огляду на постійне втручання Сербії у внутрішні справи косовських сербів, які не визнають владу Косова. Тобто, заяви Мілановича мають відгук серед сербських діячів регіону — Мілорада Додіка та сербського президента Вучича, що приводить до цілої низки безглуздих заяв та загострення відносин між Хорватією та Боснією і Герцеговиною, між Сербією і Косовом», — додає Катерина Шимкевич Тижню.
За її словами, гостра риторика хорватського президента може ускладнити відносини і з Чорногорією, де просербські сили і політики вже зробили достатньо, аби Хорватія в грудні 2024 року не допустила закриття кластера по зовнішній політиці. А це дещо загальмувало прогрес Чорногорії у євроінтеграції.
«Тож Міланович буде й надалі провокувати своїми заявами, закликати уряд зосередитися виключно на проблемах країни, що тільки посилить розбіжності між країнами всередині ЄС та зміцнить антизахідний та проросійський блок в Євросоюзі», — наголошує керівниця Аналітичного центру балканських досліджень.
Міланович і Україна: чого очікувати нам?
Відомо, що Міланович відстоює проросійську позицію, премʼєр-міністр Хорватії Андрей Пленкович якось навіть називав його «пуделем Путіна».
«На жаль, частині суспільства імпонують проросійські заяви Мілановича, бо серед хорватів існує думка, що війну в Україні спровокували Сполучені Штати та НАТО, аби боротися з Росією. Відповідно, це не війна Хорватії, як заявляв багато разів хорватський президент, тому від війни в Україні країна має відмежовуватися. Через це частина суспільства дотримується такої ж думки, але це не впливає на загальне позитивне ставлення громадян країни до українців та України», — каже Катерина Шимкевич Тижню.
Новообраний президент не підтримує і допомогу Україні у війні проти Росії. Так, наприклад, минулого року він заблокував відправку п’ятьох хорватських офіцерів до місії НАТО в Німеччині під назвою «Допомога безпеці та підготовка України». А також пообіцяв, що ніколи не схвалить відправку хорватських солдатів у складі будь-якої місії НАТО в Україну, пише CNN.
«Варто очікувати подібного і у подальшому, бо хорватський президент вкрай негативно ставиться до залучення хорватських військових до війни в Україні. На жаль, на цьому вдало грає російська пропаганда, за допомогою якої Кремль постійно поширює дезінформацію про українську владу, її незаконне обрання, корупцію в нашій державі. Також Кремль постійно через місцевих проросійських журналістів апелює до патріотичних почуттів хорватів, переконуючи їх, що Росія надала багато літаків та іншої техніки під час війни в Хорватії у 1991-1995 роках. Час від часу проросійські журналісти у деяких хорватських медіа передруковують цю дезінформацію і підкреслюють, що Україна взагалі не допомагала хорватам, не надавши жодного патрона. На жаль, подібні пропагандистські наративи повторюють і політологи, яких запрошують на телебачення і які аналізують ситуацію на полі бою в Україні», — каже Катерина Шимкевич.
Однак як країна-член НАТО та ЄС, Хорватія має свої зобов’язання перед цими організаціями, відповідно, радикальних змін одразу відбутися не може: держава приєдналася до європейських санкцій, бере участь у розмінуванні на території України, надсилає гуманітарну та енергетичну допомогу, приймає українських біженців.
«Відмовитися від цього уряд не зможе, бо є зобов’язання перед ЄС і НАТО, та контракти між профільними відомствами Хорватії та України. Небезпекою може бути розпуск уряду Андрея Пленковича, який у 2024 року вже пережив вотум недовіри через корупційні скандали. Мілановичу вигідно, що авторитет уряду заплямований, президент у такий спосіб показує нездатність правлячого Хорватського демократичного союзу справитися з інфляцією та економічною кризою, створювати додаткові робочі місця. Сам президент цього теж не може, бо це не є його повноваженнями, але розхитувати політичну ситуацію та робити контраверсійні заяви, аби дискредитувати діяльність влади та змушувати її реагувати на потреби громадян, він може», — зазначає Катерина Шимкевич.
Як Україні співпрацювати з Хорватією?
На думку керівниці Аналітичного центру балканських досліджень, Україні варто посилювати інформаційну кампанію у Хорватії, активніше розвивати двосторонні відносини в оборонній та технологічній сфері, щоб показувати хорватам, що є спільні точки дотику і співпраця буде ефективною для обох держав.
«Оборонна і технологічна сфери — це обмін технологіями, взаємні проєкти, інвестиції від різних компаній, які дозволять створити додаткові робочі місця у самій Хорватії та зупинити відтік низки спеціалістів. Якщо влада держави ці нюанси і розуміє, то саме суспільство — ні. Все через погану поінформованість хорватів, що ж дійсно відбувається на фронті, що робить Росія з викраденими українськими дітьми, як руйнує енергетику та коїть воєнні злочини», — підкреслює Катерина Шимкевич Тижню.
Експертка додає, що повного інформаційного вакууму немає, але, якщо у перші чотири-шість місяців 2022 року Україна була на першому-другому місці в новинах по телебаченню, то зараз про нашу державу говорять наприкінці випусків, або взагалі не згадують.
«Тут має бути налагоджена системна інформаційна та медійна робота. Можливо, варто б подумати над організацією поїздок хорватських журналістів до низки українських міст та до прифронтових населених пунктів. Потрібно створювати зацікавленість серед суспільства та постійно його живити. Окремі журналісти та експерти є досить проукраїнськими, вони допомагають прорубати цей вакуум, але цього недостатньо. Працювати з хорватським суспільством, бізнесом, владою потрібно попри результати президентських виборів та перемогу Мілановича, бо він мріє через декілька років стати прем’єр-міністром країни, і тоді може дійсно відбутися погіршення відносин України і Хорватії», — наголошує Катерина Шимкевич.
Тим паче, що досвід Хорватії у розмінуванні, повоєнній відбудові, роботі з ветеранами, членами їхніх родин, підтримці малого і середнього бізнесу у повоєнні роки, притягнення осіб за воєнні злочини є критично важливим для України. Адже Хорватія серед країн колишньої Югославії має чимало позитивних напрацювань у цих сферах.