Намагаючись знайти конструктив і виходи з кризи на Сході України, що виникла завдяки спільним зусиллям колишньої влади і Владіміра Владіміровіча, такі організації як «Відкрита Росія» (заснована компанією ЮКОС), російський ПЕН-центр (організація, що об’єднує письменників, поетів та журналістів) та «Третя українська республіка» (створена Юрієм Луценком) вирішили організувати конференцію під назвою «Конгрес Україна – Росія: діалог». Список гостей з Росії був багатообіцяючим: тут і російський в’язень совісті Міхаіл Ходорковський, і Віктор Шендеровіч, і Боріс Нємцов… як жартома відгукувалися про себе окремі учасники «Діалогу»: «Прилетіла ледь не вся п’ята колона в Росії».
Година до початку. У головній залі збираються учасники «Конгресу». Журналісти беруть в оточення свою російську колегу Юлію Латиніну. Поряд – розпитують про справи путінські і не тільки письменницю ЛюдмилуУліцьку. Порядок у цьому локальному хаосі теле- і фотокамер руйнує, без сумніву, гість №1. У дверях з’являється тінь Ходорковського. Оператори разом із фотографами враз знімаються з місця і мчать до колишнього російського олігарха, супроводжуючи його на кожному кроці. Чекають марно. Він, уже традиційно, на запитання не відповідає, коментарів не дає. Лише загадково посміхається крізь окуляри своїм знайомим.
Читайте також: Як Ходорковський підкорював Берлін
На протилежному кінці зали ходить вже український екс-в’язень – екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Пробираючись крізь ряди гостей і журналістів, він добирається до сцени, де має відкривати дискусію. Там уже на нього чекає пані Уліцька. Учасників запрошують займати свої місця. Діалог починається.
По черзі до мікрофону виходять організатори: Уліцька, Луценко, Ходорковський. Юлія Тимошенко, участь якої була заявлена, приїхати не змогла. Натомість, надіслала листа, у якому пояснила: мусить бути на Сході. Головна теза виступів – необхідність пошуку діалогу та шляхів подолання кризи. І не лише в рядах інтелігенції двох країн, але і серед широких народних мас. Окрему думку, дещо відмінну від організаторської, висловив колишній російський олігарх. Ходорковський попередньо вибачився і взявся до справи.
«У результаті амбіцій нашого президента надовго або назавжди заблокована можливість для Москви стати центром тяжіння усього східнослов'янського світу. У результаті цієї глибоко непродуманої політики місце слов'янського центру може через тисячоліття повернутися Києву», – зазначив він і наголосив, що нині «фактично поховано ідею об'єднання православної церкви навколо Москви».
Він також зауважив на тому, що російські громадяни за кордоном стають об’єктами недоброзичливого ставлення.
«Це схоже на те, як якщо б США замість того, щоб створювати Євроатлантичний альянс, ввели війська на територію Канади, щоб диктувати, як розбудовувати відносини народу цієї країни», – сказав Ходорковський.
«У сучасному глобалізованому світі це не просто видається дивним і диким, це програшна поведінка», – додав екс-олігарх, повертаючись до тез конгресу.
Офіційна частина відкриття завершена. Гості розходяться по дискусійних кімнатах. Ходорковський, так само зі шлейфом журналістів за спиною і валом камер перед собою рушає на другий, поки що закритий, поверх. Місця організаторів займають медійники двох країн. Хочуть поговорити про інформаційні війни.
Читайте також: Хронічні патріотичні хвороби російської інтелігенції
«Путін в Криму виграв тактично, але цілком програв стратегічно. Варто розуміти: до Олімпіади його рейтинг впав десь до 40% із 75%. Після Сочі він дещо зріс. Але Путіну потрібна була маленька, безкровна і переможна війна. Ну от, тепер «Крим наш», підтримка збільшилася», – ділився своїми роздумами із журналістами російський опозиціонер Боріс Нємцов.
«Санкції? Санкції навряд дадуть результат. Проти Куби їх свого часу теж запровадили, вони діють вже не один десяток років. І що? І ті, хто любить і не любить Фіделя, ненавидять Сполучені Штати. Путін же буде говорити приблизно так: «У вас чоловіки не доживають до 60 років? Не вистачає ліків? Так чого ви хотіли? Ми всі сили кидаємо на боротьбу зі США!», – продовжував Нємцов.
Не обійшлося і без традиційних порад. На думку російського політика, за умови антитерористичної операції, вибори президента будуть нелегітимними.
«Для проведення виборів необхідно зробити все, аби був мир. Бо люди не підуть голосувати, якщо на вулицях будуть особи з автоматами. Ці вибори не визнають», – переконував він.
«Як далеко зайде Путін? А як ви йому дозволите. Жоден хлопець зі США не прийде сюди вас захищати. У них вистачає власних проблем. А народ його підтримуватиме доти, доки не прийде до РФ перша труна», – наголосив політик.
Між тим, російський політолог Станіслав Бєлковський у розмові з Тиждень.ua висловив дещо відмінну думку.
«Підтримувати Путіна будуть доти, доки він буде вигравати. Якщо ж у цих перемогах буде перерва хоча б у півроку – народ може виставити йому рахунок. Зрозумійте, ціна життя в Росії низька. І вона дуже відрізняється від ціни у західному світі. Бо там абсолютно інші цінності. А наразі в РФ вигадали, як збільшити кількість «багнетів» за рахунок людей з Середньої Азії. А як відомо, їхнє життя ціниться ще нижче. Путін переконаний, що ці люди можуть за нього помирати», – переконаний Бєлковський.
На його думку, наразі можливі лише два варіанти розв’язання проблеми: або з Владіміром Путіним домовляться, або скинуть.
«З Путіним або домовляться, або його просто скинуть. І санкції, запроваджені заходом – хороший спосіб для останнього варіанту. Путін до санкцій готовий. Але до цього не готове його оточення. А, на мою думку, точка неповернення у переговорах між Путіним та ЄС вже пройдена. Він (Путін) готовий домовлятися лише на своїх умовах. А Захід на це не піде», – наголосив політолог і зник у буфеті.
Медійники, тим часом, шукали діалогу. В одному кутку рингу (інакше й не назвеш) сиділи Валерій Калниш (колишній головний редактор Комерсантъ-Україна), Лариса Івшина (головний редактор газети День) та журналіст Микола Вересень. З іншого боку Тіхон Дзядко (співведучий на російському телеканалі «Дождь»), Галіна Тімченко (екс-редактор інтернет-видання Lenta.ru) та Микола Шеремет (російський, український та білоруський журналіст). Попри заявлену дискусію конструктив не в’язався. Колеги з двох країн сипали взаємними звинуваченнями і намагалися розібратися – чи варто забороняти російські пропагандистські телеканали в Україні, чи ні.
«Забороняти російські телеканали, що б вони не говорили, неправильно. Це не свобода слова», – апелювала Тімченко.
«Але ми в умовах інформаційної війни», – апелювала до законів неоголошеної війни Івшина.
«Російський телеканал «Дождь» дозволив собі називати українську армію київськими військами! Я закликав своїх друзів оголосити цьому ТБ бойкот!», – гаряче підтримував діалог один з активістів Майдану, отримавши мікрофон.
«Буває злий задум, буває неуважність. Не думаю, що тут був саме задум», – відказували російські медійники, захищаючи, по-факту, єдиний опозиційний канал Росії.
«В Україні є антисемітизм! – зачепив болючу для себе тему представник обраної богом нації – Коли ви кажете, що його немає – ви поширюєте не правду (це вже у бік українських журналістів). У вас є такий політик – Тягнибок. Згадайте про його висловлювання щодо євреїв!»
Перекидування звинуваченнями тривали.
«Українські ньюз-мейкери бойкотують наші ЗМІ. Коли вони дізнаються, що коментар просять росіяни, вони відмовляються говорити. Так було, скажімо, у нас з Эхо Москвы», – говорила Тімченко.
Врешті, модераторам вдалося заспокоїти народний гнів, що вихлюпувався через край, і направити розмову у подобу конструктиву. Учасники таки дійшли згоди – треба відрізняти Кисельова, Перший канал, НТВ та інші від адекватної журналістики та журналістів. Друге – непогано було б створити якщо не спільне ЗМІ, яке б займалося поширенням правдивої інформації про Україну. На тому й завершили. Гості потяглися до буфету, хтось після палкого діалогу вийшов покурити.
Читайте також: Юрій Макаров про російську громадську думку і режим Путіна
У коридорах почали курсувати чутки про можливе екстрене звернення Путіна до народу. Присутні захвилювалися. Сказати російський володар Кремля міг, в принципі, лише одне.
«Вибачте нас, будь-ласка, – говорили колеги, вибачаючись і за зелених чоловічків, і за Крим, і за можливий спіч російського гаранта, який, на щастя, не відбувся, – Ми такого точно не хотіли. Повірте, у нас, зокрема у Москві, багато людей вас підтримувало і за вас переживало. Путін дуже боїться Майдану в Росії. А коли буквально бід боком у нього відбувається революція проти криміналу, проти корупції, і вона перемагає… він почав хвилюватися».
Згодом стало відомо, що Україна призупиняє антитерористичну операцію на Сході через великі шанси перетину кордону росіянами. Які, тим часом, почали показово бряцати зброєю зовсім поряд.
Дискусії продовжилися. Представники вже не так медійних, як наукових, правозахисних та освітніх кіл рушили до своїх залів. Говорити про насущне. Хтось знову вибачався за дії соотєчєствєнніков, хтось пропонував правову допомогу переслідуваним на Сході та в Криму. Обмінювалися контактами. Складалося оптимістичне враження, що діалог хоч десь, але таки почався.