У європейських столицях особливо уважно стежать за підготовкою першого візиту американського президента до Європи. Французька преса наголошує, що Дональд Трамп свій перший закордонний візит здійснив до Саудівської Аравії, натомість Джо Байден цього тижня відвідає Брюссель і Лондон. «Цей вибір символічний та знаковий, — пише французький часопис Les Échos. — Він підводить риску під періодом Трампа, коли Сполучені Штати віддалилися від своїх трансатлантичних партнерів». Байден починає європейське турне 11—13 червня з участі в роботі саміту G7 у британському Корнволі. 14—15 червня візьме участь у самітах НАТО та ЄС у Брюсселі, а 16-го в Женеві вперше зустрінеться з Путіним.
«Від радників Білого дому вдалося довідатися, що від партнерів по НАТО адміністрація Байдена не чекатиме на повну згоду з дипломатичною позицією американців, — зазначає газета La libre Belgique. — Керівництво США готове до «відкритіших» відносин з Європою, що не мусить послабити довіру між партнерами з двох берегів Атлантики. Байден волів би зберегти змістовні відносини між Сполученими Штатами та Євросоюзом, які сильно зіпсував Трамп». Як і давніше, Вашингтон чекає від своїх європейських партнерів більших витрат на зміцнення безпекового потенціалу Європи, зокрема інвестицій у виробництво озброєння. Європейці натомість сподіваються від Байдена чітких гарантій захисту на випадок агресії, згідно зі статтею 5 статуту НАТО.
Читайте також: Прикро, але не боляче
«Байден при владі — справжнє полегшення, повернення до нормальних, «правильних» відносин між Європою та Америкою, — каже французький колега-міжнародник. — Він уже відновив американську участь у переговорах щодо ядерної програми в Ірані, що може згодом вивести на нову угоду. Він повертається до переговорів про кліматичні зміни, до участі в роботі Всесвітньої організації охорони здоров’я… Сам факт участі в саміті НАТО свідчить про відновлення стабільної американської присутності в Альянсі. Це — чітка зміна стилю, порівняно з Трампом».
Ще одна важлива реформа, яку гальмував 45-й президент, але погодився зробити Байден, — запровадити новий світовий податок для великих багатонаціональних підприємств. «Відкрито шлях до світової реформи оподаткування підприємств, — пише газета Les Échos. — Важлива не лише цифра в 15%, а більше сам принцип мінімального оподаткування. Переговори почалися внаслідок кризи 2008 року й донедавна пробуксовували, бо чимало держав, зокрема США, не хотіли брати на себе відповідних зобов’язань». Сполучені Штати звичні захищати свої економічні інтереси дипломатичним шляхом — активно, жорстко, наполегливо. Те, що Байден дав зелене світло на запровадження нового податку, хоча більшість великих міжнародних підприємств мають центральний офіс у Штатах, означає, що новий американський лідер справді хоче порозумітися з європейцями. «Новий світовий податок сильно вдарить по офшорах, але забезпечить європейські держави новими фінансовими надходженнями, — зазначає La Croix. — Роль США у цих нововведеннях — визначальна. Засадничо вони покликані відновити привабливість демократичних країн з ліберальною економікою, зберегти до них симпатії та довіру, порівняно з авторитарними системами, — такими, наприклад, як КНР».
Наступним жестом до порозуміння більше з ФРН, аніж з Росією, західні експерти вважають несподівану відмову Байдена від санкцій, які було накладено на компанію, що керує газогоном «Північний потік-2», її співробітників і керівника — Маттіаса Варніґа, близького друга Владіміра Путіна. Під санкціями залишаються лише залучені до проєкту судна. «Вашингтон потребує підтримки Німеччини, насамперед у протистоянні з Китаєм, — пояснила в розмові з Тижнем експертка з питань енергетики Жюлі Монфор. — Усвідомлення китайської загрози є консенсусом між американськими республіканцями й демократами. Невдовзі в Штатах буде прийнято новий закон про конкуренцію та інновації. Він передбачає великі інвестиції у високотехнологічні галузі, а також обмеження на китайські позики. Цей законопроєкт жартома називають «Про перемогу над Китаєм». Власне, китайська загроза в очах американців видається потужнішою, ніж російська. Повертаючись до «Північного потоку-2», є сенс звернути увагу на одну деталь: усі німецькі підприємства з санкційного списку вилучені, а російські — не всі».
Схоже, акцент саме на китайській небезпеці є спільною рисою американської дипломатії та французького бачення, що уособлює Емманюель Макрон. Звідси — реверанси в бік Росії, численні поступки, жести, які переважно залишаються приреченими на неуспіх, але настійливо повертаються в нових перемовних реінкарнаціях. На рівні дискурсу західні лідери закидають Москві кіберзлочинність, втручання у вибори, збройну загрозу Україні, арешт Навального, підтримку Лукашенки, Башара Асада чи африканських диктаторів… Проте на практиці «пошук діалогу» з Кремлем регулярно заводить до глухого кута, без відчутних результатів і взаємних поступок від Путіна.
Чи вдасться Байдену вийти з цього зачарованого кола? Сам він, певне, сподівається, що так. У колонці, яку він оприлюднив 5 червня на шпальтах The Washington Post, американський президент обіцяє «зміцнити демократичні альянси» в протидії численним кризам та загрозам, що надходять від Росії та Китаю. «Ми спільно відповідаємо на виклики, які створює Росія в царині європейської безпеки, починаючи з агресії проти України, — написав він. — Не має виникати жодних сумнівів рішучістьСполучених Штатів захищати демократичні цінності, які ми не можемо відокремити від наших інтересів». Напередодні першого міжнародного турне Байден також пообіцяв, що «не дивитиметься склавши руки», як Росія порушує права людини. Усе це — в планах.
Читайте також: Брак волі. Чому європейці не знають, як упоратися з Росією
У європейських столицях на нового американського лідера чекають, сподіваючись на потепління відносин. Станом на сьогодні Європа не в змозі гарантувати собі свою безпеку самостійно, без американської «парасольки», навіть якщо тема «безпекової автономії ЄС», як і розмови про «європейське крило НАТО», регулярно виникають у політичному та дослідницькому дискурсі. «Євросоюз мусить напрацювати інстинкт потужності, — переконує в одній з публікацій французький політолог Закі Лаїді. — На нинішньому етапі ще не йдеться про те, щоб повністю відмовитися від військового потенціалу США, бо ЄС бракує власного арсеналу на випадок раптової масової атаки». Натомість дослідник пропонує розробити концепт європейської стратегічної автономії (див. Тиждень № 22/2021). Ідеться про зміцнення власної оборонної спроможності, співзвучне закликам Макрона побудувати «суверенну у військовому сенсі Європу».
Пропонуючи просуватися в напрямі більшої автономії від Сполучених Штатів, Франція не готова відчутно збільшити військовий бюджет, як пропонує Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ. «Подвоїти бюджет, і лише потім починати думати, що саме робити на ці гроші?» — засумнівалася в одному з інтерв’ю французька міністерка оборони Флоранс Парлі. У тон їй міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан просуває ідею «адаптації Альянсу до умов внебезпечення стратегічного середовища» шляхом «реактивного й реалістичного стримування» у відносинах, зокрема з Росією. Без активної американської участі в процесі певного перезапуску Альянсу задум приречений на провисання в часі та просторі.
Трансатлантичний діалог, що відбудеться цього тижня, знаменує очевидний новий період, що починається у відносинах Європи та Америки. Рано казати, чи стане він успішним і змістовним, чи вистачить з обох боків Атлантики політичної волі для справжніх змін. Для Джо Байдена настає час перших особистих міжнародних зобов’язань. Його політична кар’єра перебуває в апогеї. Можливо, він захоче залишити про себе добру пам’ять не лише вдома, в Америці, а й у всьому світі. Принаймні в Європі на це дуже сподіваються.