Саме так бачиться негнучка зовнішня політика адміністрації Байдена. Цього місяця президент США відвідає Велику Британію з нагоди саміту G7 в Корнволлі, порозсідається в люб’язностях із НАТО в Брюсселі і подасться в Швейцарію на зустріч тет-а-тет із Владіміром Путіним. Для друзів заготовлені теплі слова, а для російського лідера — холодні. Однак дії американців засвідчують інше. Путіну нічого боятися, позаяк Європа — це периферія: найбільше, що можуть зробити тутешні союзники, — не відволікати сили й увагу Америки від екзистенційної необхідності стримувати китайську партійну державу.
Ще чотири місяці тому все було інакше. Протягом чотирьох років демократи були вогнедишними критиками втручань і каверз Кремля. Президент Байден прийняв повноваження, сподіваючись перезавантажити Північноатлантичний альянс у межах протидії глобальної коаліції загрозі Китаю. Нині панує розчарування. Реагування Європи було слабким. ЄС, на подив американських законотворців, виявився очоленим ні до чого не придатними слабаками, знерухомленими вето любителів тягнути гуму й затьмареними позиціями найбільших країн-членів Євросоюзу. Нечисленні європейські союзники, що плекають зв’язки з США — насамперед скандинавці й балтійці, — опинилися поза грою разом із Великою Британією. Азійські союзники, як-от Японія, Індія й Австралія, мають важливіше значення.
Читайте також: Байден прийде…
Найбільш промовисто це засвідчує рішення США скасувати санкції щодо «Північного потоку-2» — майже завершеного проєкту газопроводу вартістю $11 млрд, що пролягає через Балтійське море і доставлятиме природний газ безпосередньо з Росії в ФРН, оминаючи Україну. Санкції адміністрації Трампа затримали будівництво, проте розлютили німців. Ті вважали тиск США зарозумілим, ба навіть егоїстичним, адже американським експортерам скрапленого газу вигідно, щоб проєкт провалився. З огляду на свою економічну потужність Німеччина є важливою союзницею на противагу Китаю. Тож ці міркування переважують занепокоєння східноєвропейців щодо Росії.
Розрахунок тут холодний, зрозумілий і… хибний. «На жаль, корпоративний світ Німеччини вкотре визначає європейську й трансатлантичну політику безпеки», — застерігає німецька політикиня від партії «Зелених» Франциска Брантнер. Її партія, на відміну від відповідної британської, вороже налаштована проти Росії й Китаю, а також прагне зупинити «Північний потік-2». «Зелені», швидше за все, потраплять до наступного уряду в Берліні, і Білий дім, схоже, не врахував цього. Скасування санкцій не тільки завдає удару союзникам Америки, а й не дає США жодних переваг ані з боку Німеччини, ані з боку Росії.
Кремль уже хизується отриманим впливом на Східну Європу. Минулого тижня на Петербурзькому міжнародному економічному форумі, що по суті є показовою тусівкою Росії, Путін заявив: коли проєкт «Північний потік-2» завершиться, Україні доведеться кланятися Москві, якщо вона хоче, щоб її транзитні газопроводи використовувалися й далі.
Окрім того, він відмовився виключити варіант затримання літака (в білоруському стилі), якби той перетинав територію Росії і мав на борту критика Кремля. Американський тиск не конче стримує країни-парії. Проте за браку тиску вони сміливішають. Одне з хибних уявлень в західній політиці: ми хочемо стабільності, а отже, Кремль теж. Проте конфлікти за кордоном можуть відігравати вельми корисну роль для внутрішньої політики Росії. Адміністрація Байдена, може, й хоче відкласти питання РФ. Однак що, як Кремль не хоче, щоб його відкладали? Ми не можемо дозволити собі таку розкіш, як вирішувати, ким будуть наші вороги або як вони нас атакуватимуть. Якщо врахувати, що Америка зосередила увагу на іншому, Кремль має завелику спокусу розвідати ґрунт, посиливши репресії в Росії й агресію за кордоном. Те, як жахливо Білорусь за останні тижні скотилася до повноцінної диктатури й беззаконня, засвідчує слабкість європейської безпеки й потенціал для подальшої катастрофи.
Читайте також: Прикро, але не боляче
Тільки координований західний тиск на Кремль дасть принаймні якийсь шанс на порятунок незалежності Білорусі й демократичне майбутнє її народу. Сусідні країни напружено очікують на російсько-білоруські військові навчання «Запад–2021», що відбудуться у вересні. Експерти з оборони прогнозують, що в них вперше візьме участь і Китай. Скидається на те, що команда Байдена повторює помилки адміністрації Обами, яка нехтувала вірними союзниками, запровадила вигадливу, контрпродуктивну політику «перезавантаження» з Росією і здійснила марний «поворот до Азії». Натомість виглядає, що Дональд Трамп не заслужив репутації непослідовності в зовнішній політиці. Він мав рацію щодо Китаю (що засвідчує рішення адміністрації Байдена продовжувати його політику). Він справедливо засуджував Німеччину за обмежений, некомпетентний і легковажний підхід до оборони. Окрім того, він посилив військову присутність США в Європі порівняно з попереднім небезпечно нечисленним розташуванням сил.
Незручна правда для цієї, та й будь-якої іншої адміністрації полягає в тому, що союзники з європейців кепські. Такими вони були завжди. Ба більше, європейці ставляться до владних, грубих, протекціоністських Сполучених Штатів так само. Проте краще мати по той бік Атлантичного океану складного партнера, ніж жодного.