Про жінок — це одна й та сама війна насправді.
Це війна двох світів: цивілізації, де «бабы еще нарожают», і цивілізації, яка плекає повагу до жінок, до прав та свобод людини. Цивілізації, де ботокс — це не вибір, а вимога, і цивілізації, де пишаєшся своєю сивиною. Цивілізації, де жінка — об’єкт, і цивілізації, де жінка — суб’єкт.
Україна обрала на Майдані свій цивілізаційний вимір — Гідність. Цінність кожного людського життя — наша цінність, за яку триває боротьба. Це той самий набір цінностей: не бути збезчещеною, зґвалтованою, не бути об’єктом, чиєюсь іграшкою. Мати голос і говорити про це. Вимагати поваги й гідного ставлення. Отримувати ці ставлення й повагу, досягати їх.
У суспільстві відбувається дещо важливе: жінки здобувають свій голос і використовуватимуть його надалі. Жінки стають не просто рівноцінними, а й сильними гравчинями в усіх сферах: у політиці, війську, бізнесі, високому мистецтві, науці й громадській роботі.
Природно, що всі антидискримінаційні кампанії вибухають одна за одною. Світова #MeToo, українські #ЯНеБоюсьСказати та #НеМовчи. Бо наривало довго.
Чи зміниться таке здобуте нині ставлення до жінки назавжди? Мовляв, це в природі людини, чинити насильство. Так, це в природі. Але суспільний лад може те значно зменшити.
Залежить від великої війни. Якщо переможуть тиранії та ми опинимося в новому середньовіччі — буде відкат назад і в жіночому питанні. Думаю, це пов’язано. Бо в цьому світі все пов’язано між собою.
Одинадцятий рік війни до краю довів емоції. Ми щодня маємо справу з добром і злом, зі смертю і втратами. Інтенсивна велика війна увиразнила відчуття й розуміння, що насправді значуще, цінне, вартісне. Про що не можна більше мовчати. Це очисний процес у суспільстві, яке доточило об це каміння своє і без того загострене відчуття справедливості. Та й час такий: забагато смерті, то буде й забагато сексу. Бо ерос і танатос — вічні терези, завжди в балансі.
Тому щодня новий скандал про сексуальні домагання й дискримінацію.
У школах, університетах, театрах, культурних спільнотах. На часі. Бо це про всіх нас. І те одним конкретним театром не обмежується. Чи взагалі театром. Бо скільки таких «художніх керівників» на кожній сцені цього життя. Важливо робити це видимим, демонструвати підтримку, спільну силу й праведну лють.
Скандалів ще буде багато, це наслідки. А де ми можемо повпливати на причини? Як зменшити й запобігти цьому злу, вічному, як світ. Хочеться поміркувати, як ми можемо змінити щось на системному рівні. А це завжди про освіту.
У 2017-му я редагувала (а також ілюструвала) посібник для тренерів із сексуальної просвіти «Повага. Любов. Секс», який вийшов завдяки GIZ.
Це тренінговий курс, що містив 15 занять про секс, стосунки й права людини. Його розробили тоді за стандартами сексуальної освіти в Європі від ВООЗ і напрацюваннями потужних німецьких освітніх та соціальних організацій, які над цим працювали вже пів століття. Курс про фізичне і соціальне, про тіло й секс, про стосунки та взаємини, про вагітність і контрацепцію, про сексуальну ідентичність. А також про згоду, відповідальність, про межі й вміння казати «ні». Про бачення майбутньої родини, про дружбу та любов. Дуже адекватний, чіткий, пізнавальний. Він мав тестуватися в Дніпровській області, а як його доля склалася надалі, я не знаю.
Для мене це цікавий професійний досвід, адже викликом було ще знайти й перевірити правильні слова українською в тій царині (це сьогодні вже простіше, до речі). Вправи навчали вчителів говорити про сексуальність, стосунки й відповідальність. Особливо той розділ, як пояснювати учням, яка поведінка щодо тебе є неприпустимою.
Про все, що стосується сексу, діти часто дізнаються абиде. Тема магнетизує, джерела таємні й заборонені, усі знання «сумнівні та сумні». Та й батьки часто самі не знають, що і як розповідати.
Хай там як, сексуальному вихованню варто більше уваги приділяти в українських школах. Щоб це було не разовою зустріччю, де підліткам показують презервативи, не смішними картинками в підручнику біології, а базовим, фаховим, професійно розробленим і якісно запровадженим курсом. Знаю, що з’явилося багато хороших книжок та онлайн-курсів на цю тему, але не сумніваюся, що батьки досі вчиняють істерики в школах на спроби запровадити предмет сексуального виховання. Назвіть його «Повага», якщо слово «секс» таке страшне. Предмет «Здоров’я, безпека та добробут» в принципі підходить (не знаю, як він на практиці). Або Захист Вітчизни теж. Внутрішній захист — теж захист! Бо якщо є предмет про любов до Батьківщини, то нехай буде предмет і про Любов. І не варто думати, що школа має монополію на знання. Бо в тіктоку дітям усе розкажуть, а на порнхабі все покажуть.
А щоб жінки (і чоловіки) не мовчали, з теми треба знімати табу. Має бути базове спільне розуміння, що не ок. І сценарії та протоколи. Як не має бути, що робити і як це зупинити. Закладати це найсистемніше може освіта. Уболіваю за це.
Зрештою, освіта — це вибір тієї цивілізації, яка за права й свободу та гідність. У цій війні ми вибрали свій бік, тож будьмо послідовними.