Раптом хлопець із палицею озирнувся. Ми впізнали один одного й обійнялися. «Дякую, тобі, дядьку, за уроки ножового бою: дуже мені стали в пригоді під Соледаром», — згадує 56-річний Антон Кафтанов випадкову зустріч зі своїм учнем історичного фехтування, тепер ветераном ССО.
У 32 окремій механізованій бригаді молодший сержант Антон Кафтанов — командир відділення гранатометного взводу. Має три дипломи — економіста, педагога й тренера. І також він всеукраїнська знаменитість: один із засновників у нашій країні руху історичної реконструкції, керівник клубу «Сталеве князівство».
Зізнається, що на війні майстерність володіння холодною зброєю знадобилася лише опосередковано.
— Наприклад, багато вправ із фехтування на реакцію: точність рухів виявилася дуже корисною навичкою для удосконалення влучної стрільби з автомата, вміння швидко ухвалювати тактичні рішення, — каже Антон.
— Як постановник лицарських шоу-поєдинків, я, власне, і каскадер, тобто можу вчити швидко й правильно падати, що теж важливо під час контакту з противником. У повному комплекті штурмовика — плитоносці, шоломі, захисті паху й шиї — можу зробити хутке перекидання та з перекатом стрибнути вбік. Моя підготовка дозволяє, бо звик рухатися в середньовічних обладунках і тримати водночас щит, меч або алебарду. Більшість навіть 30-річних сиплються від таких вправ.
Початок повномасштабного вторгнення застав Антона в рідному Харкові. У перші місяці війни з друзями зі «Сталевого князівства» активно долучився допомагати Збройним Силам. Збирали кошти на потреби військовиків, шили спорядження — РПС, тактичні наплічники; робили окопні свічки. Допомагали ліквідовувати наслідки обстрілів, розвозили гуманітарку.
Додатково для підняття духу містян організовували в харківській підземці культурно-просвітницькі тематичні виступи, демонстрували середньовічні костюми й зброю. У звільнених під час контрнаступу районах Харківщини проводили для місцевих жителів «козацькі розваги», пропонували підліткам спробувати себе в шабельних дуелях зі спеціальною безпечною зброєю — тямбарами.
— Дуже багато історичних реконструкторів пішли воювати або активно занурились у волонтерську діяльність. Хоча б тому, що наше середовище — все-таки люди в дуже добрій фізичній формі, психологічно стійкі, із широким світоглядом, енергійні пасіонарії, що не звикли сидіти склавши руки. Я багато років сам навчаю людей битися, а з 2016-го «середньовічний бій» у сталевих обладунках, зі сталевими макетами зброї — офіційний вид спорту в Україні. Час було, як то кажуть, «відповісти за базар» і показати себе в ділі. Через травмоване в молодості око мене не відразу хотіли брати до війська. Але наполегливо доводив, що мої знання й уміння знадобляться ЗСУ. Мобілізувався 2023-го. Багато моїх учнів на той час уже воювали за Україну. Серед них був і 18-річний хлопчина з російським паспортом. На жаль, зазнав важкого поранення, пересувається на візку, але в армію пішов його брат — мститися й продовжити справу звільнення нашої землі. У 32 ОМБр моїх учнів зі «Сталевого князівства», на жаль, немає. Але на прохання ротного новачків підрозділу піхотинців я свого часу теж після навчальних центрів додатково проганяв домедичною допомогою, тактикою вуличних боїв.
Антон простягає руку, демонструючи на долоні двосантиметровий уламок 120-мм мінометної міни. Каже, що довго носив смертоносний шматок металу між плит бронежилета. Помітив лише за місяць після виходу з бойового завдання.
Кажу героєві, мовляв, хтось на горі має плани на його довге життя. Питаю, чи має мрію.
— Хочу миру й височенного муру на кордоні з Росією. Звичайно, розумію, що рідний Харків уже ніколи не повернеться до довоєнного статусу міста, що був транспортними воротами на схід. Багато наших підприємств закрилися через руйнування або вивезли свої потужності в західні області України.
Навряд чи знову будемо славитися як місто студентів, бо вступати в університет, де поруч навіжений сусід, мало хто захоче. Але все ж таки Харків має стати важливим напіввійськовим містом-форпостом. І тут треба буде вчити людей не лише історичного фехтування, а й тактичної медицини та інших прикладних військових дисциплін.
Тобто роботи в мене ніяк не поменшає. А захоплення історією для душі теж нікуди не подінеться. Обов’язково поновлю традиційний турнір із ножового бою, який багато років організовував на свій день народження.
На сьогодні 32 окрема механізована бригада Антона Кафтанова б’ється на Покровському напрямку.