Багаті поділяться з бідними

Економіка Британії є другою за потужністю в Євросоюзі. Але незабаром може вийти на перше місце… за кількістю проблем. Так, спад валового внутрішнього продукту в 2009 році, за прогнозами, сягне 1,7% (а ще в березні 2008‑го на наступний рік прогнозували збільшення в 2,5%). Натомість безробіття зростає найшвидшими за останні два десятиріччя темпами.

 

 

Усвідомлюючи ситуацію, прем’єр-мі­ністр Великої Британії Гордон Браун та міністр фінансів Алістер Дарлінг запропонували безпрецедентний пакет стимулювання економіки загальною сумою в £20 млрд ($30 млрд). Найпомітніша новація – зменшення податку на додану вартість із 17,5% до 15%. Ці 2,5% обійдуться британському бюджетові в £12,5 млрд недоотриманих податків. Натомість влада сподівається, що населення, заохочене зменшеною «накруткою» ПДВ, перестане сидіти на гаманцях в очікуванні кращих днів. Тим більше, що в поєднанні з традиційними різдвяними знижками скорочення ПДВ матиме кумулятивний ефект.

 

Ще один антикризовий захід – збільшення фінансування громадських проектів, таких як державне житлове будівництво чи енергозаощадження. На це заплановано витратити £3 млрд, або $4,5 млрд. У такий спосіб можна, по-перше, дати змогу заробити вітчизняним фірмам-під­ряд­никам, і, по-друге, створити додаткові робочі місця. До того ж, малим і середнім компаніям обіцяють податкові канікули, додаткові мільярди кредитних коштів та державні гарантії під ці кредити.

 

 

Однак запровадження додаткових витрат неминуче ставить перед їх ініціаторами питання: а хто, зрештою, все це відшкодовуватиме? Урядовці з Даунінг-стрит мають відповідь і на це запитання: багаті
поділяться з бідними. Отже, якщо британець заробляє на рік більше £150 тис., він платитиме не 40, а 45% податку на прибуток. За орієнтовними оцінками, цей захід стосуватиметься принаймні 500 тис. громадян країни – тобто менше 1%.

 

Утім, тут цікаве не лише «що», але й «коли». Податкове «закручування гайок» заплановане на 2011 рік. Виникає резонне запитання – а чому не раніше, адже відновлення економіки очікують у 2010-му. Річ у тім, що саме 2010-го в Великій Британії пройдуть чергові вибори. Зрозуміло, збільшення податкового тиску аж ніяк не сприятиме обранню лейбористів на наступний термін. Відповідно, його відкладають на «після виборів».

 

 

Політичні дискусії, що вирують у Британії навколо різних антикризових методів, досить-таки подібні до аналогічних конфліктів в Україні. А як щодо конкретних дій – адже наша країна потерпає від кризи не менше, ніж благополучна Британія? Зробимо невеликий порівняльний аналіз.

 

Споживчий попит. Британський уряд хоче, щоб населення більше витрачало: зростатиме споживчий попит, а отже, й виробництво. Натомість дії українських високопосадовців полягають у зниженні купівельної спроможності громадян. Причина – негативне сальдо торговельного балансу, тобто імпорт у країну коштує дорожче, ніж експорт за її межі. Зрозуміло, що головну роль тут відіграють імпортовані енергоносії, але дорогі товари масового вжитку також роблять свій внесок. «Ми в змозі прожити без дорогих авто чи пласких телевізорів», – заявив нещодавно президент Ющенко на зустрічі з вітчизняними автовиробниками, які лобіювали підвищення мита на імпортні автівки. З цією логікою можна було б погодитися, якби і президент, і боси автопрому після цієї заяви пересіли б на «Славути». А ще краще їм було б замислитися: чому румунська Dacia продається по всій Європі, чому поляки можуть виробляти й експортувати Fiat, чехи – Skod’у, а українці за цей час спромоглися лише на відтворення застарілих «Lanos’ів»? Вже час зрозуміти – треба не «підтримувати вітчизняного виробника» (читай – давати пільги лобістам), а створювати цього виробника.

 

Грошова політика. Тут маємо ще одну паралель з Україною – курс фунта стерлінгів із літа «ослаб» щодо долара на 25%. З макроекономічного погляду подальше «вливання» мільярдів в економіку Британії опускатиме фунт. Але водночас і пожвавлюватиме економічну активність. Тобто гроші дещо знеціняться, проте зростання прибутків надасть змогу перекрити ці втрати. Натомість в Україні в грошовій сфері бачимо хаотичне смикання вперед-назад. У вересні гривня падає – Нацбанк незворушно спостерігає, пояснюючи це тимчасовою панікою. Потім, ігноруючи свою попередню оцінку, раптово викидає на міжбанківський ринок сотні мільйонів доларів – і повертає курс під планку 5,6 грн/долар. Після чого знову впадає в незворушність, і гривня «слабне» ще сильніше – до 7 грн/долар. При цьому від посадовців НБУ вкотре чути: в усьому винна паніка, вона мине – і все налагодиться. Однак не виключено, що завтра Нацбанк знову зміцнюватиме гривню адміністративними засобами.

 

Податки. В Британії населення сплачуватиме менше податків. Щось подібне хочуть запровадити і в Україні: законопроект №3416 депутатки Оксани Білозір пропонує відновити прогресивне оподаткування доходів фізичних осіб. Замість єдиного 15-відсоткового податку буде кілька градацій, прив’язаних до розміру мінімальної зарплати (з 1 грудня – це 605 грн). Ті, хто заробляє щомісяця менше двох МЗП (1210 грн), платитимуть 10%. Від двох до десяти МЗП – 10% на 1210 грн, з решти – 12,5%. А «багатії», які мають більше 12 100 грн на місяць, віддаватимуть державі із цієї суми 15%, а все, що більше – по 20%.

 

Бачите відмінність? Британська влада спочатку «відкручує гайки», а потім, коли криза мине, буде їх закручувати. Причому «планка розкуркулення» (приблизно $18 750 на місяць) значно вища, ніж в Україні, навіть враховуючи різницю в рівні життя. Натомість у нас хочуть одночасно крутити «податкові гайки» в різні боки. При цьому бідні на своїх 1210 грн виграють аж 65,5 грн. А багаті, як це вже було раніше, сховають прибутки в тінь.

 

Структурні зміни. Про них в українській економіці (яка значною мірою залежить від металургії і хімпрому) говорять із кінця 1980-х. Нинішня світова криза – це чудовий шанс вирівняти перекіс в економіці, стимулюючи розвиток інших галузей. Але наша влада навіть на рівні ідей не розглядає таких можливостей.

 

Суспільні проекти. Британія збирається збільшити фінансування громадських об’єктів. Це відомий рецепт: ще в 30-ті роки минулого сторіччя і США, й Німеччина боролися з кризою, будуючи автостради. В України є чудовий привід для інфраструктурних інвестицій – Євро-2012, не кажучи вже про впровадження енергозберігальних технологій. Дороги, мости через Дніпро, аеропорти, готелі – все це потрібно збудувати до чемпіонату, й усе це працюватиме на країну і надалі. Більше того, в умовах кризи це чудова нагода убити водночас трьох зайців: витратити на будівництво менше, ніж під час докризової розкрутки цін; створити внутрішній ринок для металургів та виробників будматеріалів (щоправда, і тим, і іншим доведеться зменшити апетити – втридорога платити ніхто не буде); протидіяти безробіттю. Натомість у царині підготовки до Євро-2012 активність виявляється лише в інтригах ­чиновників, а справа стоїть на місці.

 

Як бачимо, криза не лише створює проблеми – вона відкриває можливості. Однак в Україні, на відміну від Британії, розгортається найгірша антикризова політика: відсутність політики взагалі.