Голова КНР Сі Цзіньпін на публіці був дуже приязний, зустрічаючи на початку січня в Пекіні свого венесуельського колегу Ніколаса Мадуро й назвавши його «добрим другом китайського народу». Хоча за зачиненими дверима перемови відбувалися, певно, напруженіше. Від 2007 року китайські банки позичили Венесуелі $50 млрд. Тепер її економіка переживає глибоку рецесію і спроможність країни повернути ці борги викликає серйозні сумніви. Інвестори, учасники торгів венесуельськими облігаціями, вважали б дефолт реально неминучим, якби не Китай. Надавши Каракасу вже стільки кредитів, чи захоче він позичати президентові Мадуро й надалі, щоб економіка республіки не обвалилася?
Венесуела – це лише одна з таких дилем для Піднебесної. Другий за величиною реципієнт китайських кредитів у Південній Америці – Аргентина, яка теж потерпає від падіння цін на сировинні товари. Вона вже намагається завдяки позикам від Пекіна не допустити дальшого скорочення своїх валютних резервів. Іще є Росія. Китайські банки позичили її нафтовим компаніям понад $30 млрд. Економіка РФ розвалюється, і обіцянка нових фінансових вливань із Китаю залишається для неї однією з небагатьох опор.
КНР вважають можливою рятівницею цих трьох країн, їхнім кредитором останньої інстанції, єдиним банкіром, який не закриває кредиту, коли відвернулися інші. Це свідчить про неабиякі темпи зростання Китаю: зовсім недавно, у 2010 році, він іще був виключно отримувачем міжнародної допомоги. Але водночас це псує репутацію Пекіна як міжнародного кредитора.
Читайте також: Китайська перспектива
Піднебесна значно розширила свою світову позикову книгу за останні п’ять років завдяки співпраці з тими країнами, що їх зазвичай ігнорують західні кредитори, чи то з політичних причин (Росія), чи з економічних (Аргентина). Понад те, ці позики надавали на певних умовах, які здебільшого ставить Міжнародний валютний фонд. Однак замість вимог чесності й прозорості фіскальної політики (як у МВФ) Китай частіше наполягає на тому, щоб позичальники укладали контракти саме з його будівельними компаніями. Від 2008 року він домовився, окрім цього, про валютні свопи приблизно на $500 млрд із майже 30 державами, від Канади до Пакистану, що дає партнерам доступ до юаня, коли починаються негаразди.
Водночас КНР відкриває банки розвитку, які мають кинути виклик пануванню Світового банку та МВФ. Почасти ці його дії викликані розчаруванням: він та інші країни, що розвиваються, все ще відіграють дуже незначну роль у керуванні цими організаціями. 2010 року було досягнуто домовленості щодо збільшення повноважень під час голосування для нових ринків, але США досі можуть ветувати важливі рішення, а Конгрес кілька разів не зумів ратифікувати навіть таку неповноцінну угоду. Впродовж десятиліття Китай може обігнати Америку і стати найбільшою економікою світу, тож такі анахронізми в управлінні світовою економікою стають дедалі нестерпнішими.
Швидкий розвиток
Китай не чекає. У липні він разом із Бразилією, Росією, Індією та Південною Африкою заснував Новий банк розвитку – копію Світового банку з капіталом $50 млрд. Ці п’ять країн планують, окрім того, створити пул зовнішньовалютних резервів у $100 млрд для екстрених випадків. У жовтні Китай очолив формування Азійського банку інфраструктурних інвестицій із капіталом $100 млрд – конкурента Азійського банку розвитку, в якому першу скрипку грає Японія. Через місяць було оголошено про започаткування Фонду «Шовковий шлях» ($40 млрд), яким управлятиме інший банк розвитку за підтримки Китаю. Незалежно від долі відкладених реформ обставини для Світового банку та МВФ зміняться, бо Пекін узяв курс на те, щоб стати альтернативним планетарним банкіром.
Питання в тому, яким саме банкіром буде КНР. Звісно, легко забігати наперед, відриваючись від дійсності. Запропоновані Китаєм свопи символічно важливі, але «більше схожі на соломинки, ніж на рятувальні круги», для країн, яким критично не вистачає ліквідності, вважає Есвар Прасад з Університету Корнелла. Керівний принцип діяльності Китаю в ролі кредитора останньої інстанції – матеріальна вигода. Він хоче захистити свої інвестиції в Аргентині, Венесуелі та Росії. «Бізнес – це бізнес», – каже Ю Йондін, колишній радник центробанку Китаю.
Та не все так просто. Важлива частина китайського плану – інтернаціоналізувати свою грошову одиницю. Юані не такі популярні, як долари, що їх пропонує Федеральна резервна система США в межах валютних свопів, але надання кредитів за критичних обставин – це непоганий спосіб досягнути глобального впливу для будь-якого регулятора. Те, що Банк Англії взяв на себе роль кредитора останньої інстанції під час біржової паніки, викликаної кризою компанії Overend, Gurney and Co 1866 року, допомогло становленню фунта як міжнародної валюти. Аналогічно, свопи ФРС з іноземними банками після фінансової кризи зміцнили долар.
Читайте також: Лондонські мізки не промиваються
Але Китай також ризикує, підтримуючи Аргентину, Венесуелу та Росію. Тут спостерігається елемент несприятливого добору: у погоні за світовою сировиною Пекін взаємодіє із країнами, від яких інші тримаються осторонь. Коли торгові угоди трансформуються у фінансову підтримку, це збільшує ризик збитків.
Ще дужче непокоїть те, що амбітні плани Піднебесної стосовно юаня спонукають її послабити контроль над капіталом раніше, ніж до цього буде готова досить ізольована банківська система країни. Навіть МВФ, який давно виступає за прискорення фінансової реформи в Китаї, закликав його до обережності. За останні роки загальний обсяг непоясненого відпливу капіталу з КНР постійно зростає, і в ІІІ кварталі 2014 року він сягнув $63 млрд.
Схоже-таки, що Пекін учиться на власних помилках. Зростання зовнішнього кредитування Китайського банку розвитку сповільнилося від майже 50% за рік у 2009-му до трохи більше ніж 10% у 2013-му. І ще до обвалу цін на нафту КБР почав набагато обачніше підходити до позик Венесуелі, прив’язуючи фінансування до конкретних проектів, як каже Еріка Давнс, провідний аналітик Eurasia Group. Інакше кажучи, він стає трішки схожим на Світовий банк.
Понад те, рішення Китаю заснувати нові багатосторонні банки розвитку – це непряме визнання факту, що однобокий підхід не працює. Президент Азійського банку інфраструктурних інвестицій Цзінь Ліцюнь відвідав столиці багатьох держав і пообіцяв, що його структура дотримуватиметься найвищих стандартів корпоративного управління. Працівники Азійського банку розвитку (кредитної установи, з якою безпосередньо конкурує АБІІ) заявляють, що вони активно взаємодіють із Китаєм, аби посприяти успішному початкові. Посадовці КНР навіть попросили поради щодо організації різних банків розвитку, сподіваючись чогось від них навчитися. А це означає, що Китай не так прагне перевернути усталений порядок, як завоювати собі в ньому місце.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com