Якщо Росії вдасться взяти під контроль південну чорноморську смугу української території, то так і буде. Але Україна повинна докласти всіх зусиль, щоб зірвати ці плани розчленування й послідовного знищення своєї держави. А поки що РФ заблокувала Азовське море й Керченську протоку. Росія оголосила заборону судноплавства для всіх неросійських суден під приводом військово-морських навчань в азовській акваторії від квітня до жовтня поточного року.
Азовське море — дуже важливий регіон українського судноплавства, через який проходить велика частина українського експорту та імпорту продукції різних галузей. Для національної економіки дуже суттєвим є експорт продукції металургії через цю акваторію. Її блокада призведе до колапсу металургійних заводів і портів Маріуполя й Бердянська, що потягне за собою соціально-економічну кризу регіону, масове безробіття й соціальне лихо.
Читайте також: У зворотному напрямку від Москви
Про такі прикрі наслідки російської гегемонії на Азовському морі було відомо ще сім років тому. Проте влада — і попередня, і нинішня — на це належно не реагувала. Усе зводилося до розмов про те, що треба, й цим закінчувалося. Росія сповна скористалася недолугим українсько-російським договором про режим Азовського моря, укладеним за часів Кучми. То був фактично капітулянтський договір, підписаний наляканим Кучмою після подій навколо острова Тузла. Але й потім українське керівництво чомусь фанатично трималося за цей документ, що розглядав Азовське море як внутрішню водойму України та Росії.
А це означало й означає, що російські кораблі (зокрема й військові) можуть вільно плавати будь-де в цьому морі, навіть біля берегів Маріуполя й Бердянська.
Якби йшлося про Азовське море як поділене між двома державами морським кордоном, то сьогодні Україна могла б звертатися до ООН та інших міжнародних організацій щодо порушення свого суверенітету на морі, ба більше — на законних підставах нищити російські кораблі, що порушили її морський кордон.
Але нині таких юридичних підстав немає.
Чомусь і ексміністр закордонних справ Павло Клімкін, і його ексзаступниця Олена Зеркаль уперто обстоювали необхідність дотримуватися цього геть шкідливого для України договору, мовляв, за його денонсації Росія висуне нам територіальні претензії. Та вона їх за будь-яких умов висуне або захопить українські території й без жодних територіальних претензій, як це було з Кримом.
Так недолугі київські політики й дипломати створили ідеальні для РФ юридичні умови для гібридної війни проти України на Азовському морі.
Нині Азовське море де-факто стало російським озером. Чинна влада примудрилася за цей час, знаючи про незахищеність України з моря, не поставити на чергування протикорабельні ракети «Нептун». Користуючись цим, РФ може організувати таку саму, як на Азовському морі, блокаду й на Чорному — проти Одеси, Миколаєва, Очакова й Херсона. Це наслідки службової недбалості вищих українських чиновників. А може, не лише недбалості…
Це також результат самогіпнозу «мирного шляху повернення територій», суто «дипломатичних методів розв’язання конфлікту з РФ» тощо.
Тупцювання в Мінській ТКГ, зустрічі та промови в Парижі й Берліні не замінять міцних збройних сил, які почали створювати у 2014—2019 роках, але впродовж останніх двох років загальмували, а в дечому й суттєво відкотили назад.