«Історія Росії – це історія майже безперервної експансії та колонізації, а Росія – остання європейська імперія, яка чинила опір навіть елементарним зусиллям з деколонізації, таким як надання підлеглому населенню автономії та значущого голосу під час вибору лідерів країни. І, як ми бачили в Україні, Росія готова вдатися до війни, щоб відвоювати регіони, які вона вважає своїми законними володіннями», – пише на шпальтах американського видання The Atlantic Кейсі Мішель, автор відомої книги-розслідування «Американська клептократія: як США створили найбільшу в світі схему відмивання грошей».
Мішель, який під час написання своєї найвідомішої книги ретельно вивчав і тему української та російської олігархії, вважає, що сучасна Росія так чи інакше є імперською за своєю суттю.
«Колишній радник з національної безпеки Збігнєв Бжезінський якось сказав, що без України Росія перестане бути імперією. Це змістовне твердження, але це неправда. Навіть якщо Владіміру Путіну не вдасться повернути Україну, його країна залишиться випадковим злиттям регіонів і націй з надзвичайно різноманітною історією, культурами та мовами. Кремль продовжить панувати над колоніальними володіннями в таких місцях, як Чечня, Татарстан, Сибір та Арктика» — констатує автор.
На думку Мішеля, теперішній російський реваншизм є наслідком недалекоглядної політики Сполучених Штатів в часи розпаду СРСР, коли США «відмовилися захистити нещодавно здобуту незалежність кількох пострадянських держав, зважаючи на хибне занепокоєння щодо приниження Москви».
«Тепер російський реваншизм, якому сприяє наша бездіяльність і ширше незнання історії російського імперіалізму, відновив можливість ядерного конфлікту і спровокував найгіршу кризу безпеки, яку бачив світ за останні десятиліття. Щойно Україна зупинить спробу Росії її реколонізувати, Захід повинен підтримувати повну свободу для російських імперських підданих» — наголошує журналіст.
Кейсі Мішель пригадує, яка дискусія точилася у найвищих кабінетах у Вашингтоні наприкінці 1980-х — початку 1990-х:
«У вересні 1991 року, коли Радянський Союз розпадався, президент Джордж Буш-старший скликав свою Раду нацбезпеки. Напередодні зустрічі Білий дім, здавалося, був не впевнений, як впоратися з розколотою наддержавою. Деякі з найближчих радників Буша навіть закликали спробувати зберегти Радянський Союз. Міністр оборони Дік Чейні не був одним із них. «Ми все одно можемо отримати авторитарний режим [в Росії]», – попередив він під час зустрічі… Як пізніше писав заступник радника з національної безпеки Роберт Гейтс, Чейні «бажав побачити розпад не тільки Радянського Союзу та Російської імперії, але й самої Росії, щоб вона ніколи більше не стала загрозою для решти країн світу».
Але президент Джордж Буш-старший не поділяв такої позиції. Замість того, щоб прискорити розпад СРСР, він намагався уникнути протистояння з Москвою, навіть коли адміністрація президента Боріса Єльцина почала проштовхувати антиукраїнські настрої, які зараз втілює Путін. «Протягом багатьох років — коли Росія стабілізувалася і зрештою процвітала, а Чейні розробляв деякі з найбільш катастрофічних американських зовнішньополітичних рішень за останні десятиліття – багато хто вважав, що Буш обрав кращу стратегію. Армагеддону, як висловився про це один історик, вдалося уникнути» — розповідає журналіст. Але сьогодні останнє твердження не видається аж настільки слушним, продовжує він:
«У 2022 році, коли Путін намагається відновити Російську імперію, розкидаючи трупи по Україні, позиція Буша виглядає короткозорою. Він – і американські політики після нього – не змогли побачити кінець Радянського Союзу таким, яким він був: не просто поразкою комунізму, а поразкою колоніалізму. Замість того, щоб зруйнувати імперські прагнення Росії, коли у них був шанс, Буш та його наступники просто спостерігали та сподівалися на краще. Як пізніше сказав радник Буша з національної безпеки Брент Скоукрофт про розпад Радянського Союзу: «Зрештою, ми взагалі не зайняли жодної позиції. Ми просто дозволяємо речам відбуватися».
Мішель вважає, що слід повернутися до ідеї знищення суті російського імперіалізму та допомогти народам, які населяють РФ здобути незалежність.
«Замість того, щоб розглядати такі місця, як Чечня, як нації, колонізовані диктатурою в Москві, західні чиновники просто розглядали їх як розширення власне Росії. Тому замість того, щоб визнати боротьбу чеченців частиною глобального поштовху до деколонізації, американський президент Білл Клінтон порівняв їх із Конфедерацією та підтримав Єльцина, незважаючи на його жорстокість. Позиція Клінтона не тільки ефективно санкціонувала жахіття, скоєні з невинними чеченцями, але й показала Путіну, тодішньому бюрократу, який ішов на підвищення, що застосування сили Росією не буде заперечене Заходом. Як сказав колишній прем’єр-міністр Росії Єгор Гайдар, тиск Заходу міг запобігти насильству в Чечні. Аналітики погоджуються. Проте Вашингтон склав руки, і Грозний був розтрощений.
Історія Чечні – одна з багатьох. Нація за нацією — Карелія, Комі, Саха, Башкортостан, Чувашія, Калмикія, Удмуртія та багато інших — претендували на суверенітет, коли навколо них розпадалася радянська імперія. Навіть регіони, які століттями колонізував Кремль, наполягали на здобутті незалежності. На референдумі 1992 року в Татарстані майже дві третини населення проголосували за суверенітет, хоча радянська влада накреслила кордони так, щоб виключити близько 75% татарського населення. Як писали спостерігачі за виборами, республіка була мотивована «роками накопиченої образи» на російський колоніалізм, а в етнічно татарських регіонах бачили «велику підтримку» референдуму».
Замість того, щоб підтримати рух країн, які розвиваються, пише Мішель, США надають пріоритет стабільності.
«Вашингтон побоювався, що будь-яка нестабільність у регіоні може призвести до того, що російська ядерна та біологічна зброя потрапить у чужі руки. Адміністрація за адміністрацією робила ту саму помилку. У своїй промові «Котлета по-київськи» Джордж Буш-старший застеріг українців від «самозгубного націоналізму» (що українці негайно проігнорували). Білл Клінтон підтримував стосунки з Єльциним, коли російські війська масово вбивали чеченців. Джордж Буш-молодший застосував вільний підхід до закріплення режиму Путіна, навіть коли російські сили увійшли в Грузію. Непродумана політика «перезавантаження» Барака Обами підготувала основу для першого вторгнення Путіна в Україну в 2014 році. Дональд Трамп насміхався над Путіним і підпорядковував інтереси України своєму прагненню до внутрішньополітичної вигоди».
Читайте також: Die Welt: Дискусія про прорив морської блокади РФ набиратиме обертів у найближчі тижні
«Результат: Чечня залишається під домінуванням призначеного Кремлем деспота. Татарстан побачив, що Путін придушив будь-яку претензію на суверенітет. Москва йшла далі й далі, повертаючи нації, які відчайдушно намагалися уникнути її обіймів. В Україні ми бачимо таку ж історію. На цьому Москва навряд чи зупиниться».
Стосовно того, що слід робити тепер, Мішель висловлюється цілком однозначно:
«Захід має завершити проект, розпочатий у 1991 році. Він повинен прагнути повної деколонізації Росії. Багато колишніх колоній Росії, включаючи такі країни, як Азербайджан, Узбекистан, Казахстан та Вірменія, зуміли досягти та зберегти незалежність після розпаду СРСР, але лише незалежність України стала одержимістю Путіна. Неважко зрозуміти, чому. Відштовхуючи Росію на кожному повороті, Україна виявилася найбільшою перешкодою на шляху зусиль Кремля реконсолідувати свою імперію та скасувати рухи за незалежність початку 1990-х років. Не кожна з кремлівських колоній була настільки успішною в досягненні незалежності в ті роки. Десятки держав — або кажучи в російському стилі «автономні республіки» — ніколи не позбулись контролю Кремля. Для багатьох процес деколонізації застряг напівдорозі».
Деколонізація Росії, вважає Мішель, не обов’язково вимагатиме її повного демонтажу, як запропонував Чейні. Поштовх до деколонізації міг би зосередитися на тому, щоб зробити демократичний федералізм, обіцяний в російській конституції, чимось більшим, ніж пуста обіцянка. Це означало б, щоб усі громадяни Росії, незалежно від регіону, нарешті отримали б право голосу у виборі своїх лідерів.
«Поки московська імперія не буде повалена, регіон — і світ — не буде в безпеці… Росія розпочала найбільшу війну, яку бачив світ за останні десятиліття, на службі імперії. Щоб уникнути ризику подальших воєн і безглуздого кровопролиття, Кремль повинен втратити імперію, яку він досі зберігає. Проект російської деколонізації має бути нарешті завершений».