Зміна календарного року рідко збігається зі зміною завершених періодів розвитку. Але січень точно не буде нудним. Повернення Трампа ставить світ перед необхідністю прийняти реальні пріоритети американської суспільної думки. Не ідеалістичні, а справжні: з бажанням витрачати більше грошей на Америку та менше — на решту світу, з акцентом на ізоляціонізмі, з прагненням торгуватись, а не воювати. Якщо бодай половина з того, що анонсує майбутній американський президент буде втілюватись, великі зміни в геополітичних розкладках неминучі.
Чи готовий світ до існування за новими правилами? Відверто кажучи, навряд чи. Але хіба хочеш — мусиш. Французи з 1994-го торочуть про стратегічну автономію, що була б, на думку багатьох французьких президентів, здоровим колективним способом існування ЄС, але їх методично не бажають чути. Чому? Насамперед тому, що жоден з американських президентів до Трампа так відверто не казав про бажання менше платити за європейську безпеку.
Нині до змін підштовхують реалії. І французький президент Емманюель Макрон все менше нагадує дивакувату Кассандру і все більше — політика, що ставить правильні питання у слушний час. «Виклик для європейців полягає в тому, щоб бути здатними взяти на себе відповідальність за власну безпеку, не залежати від зовнішнього гравця, – не втомлюється він нагадувати від саміту до саміту. – Хіба це мудро — віддавати ключі від власної хати та довіряти свою безпеку іншим?».
Недавні франко-британські консультації дозволяють обережно припускати, що західні європейці помалу почали рухатися. Бо не лише Трамп каже вголос те, що думають та хочуть чути велика кількість американців. Попри падіння рейтингу, Макрон також озвучує думки численних французів: про відчуття небезпеки, що міцніє щодня, про необхідність діяти швидко, про численні загрози зі Сходу та з середини…
«Треба ставити ліміти не собі, а Путіну! – закликає Бенджамін Хаддад, уповноважений міністр із європейських справ Франції. – Хто може з упевненістю сказати, що Путін не спробує перевірити, чи надійні гарантії європейської безпеки НАТО в Естонії, Румунії чи Польщі?.. На часі – стратегічний стрибок в розвитку. Мусимо бути здатними стати рушійною силою, джерелом пропозицій та інновацій. Треба вміти мобілізувати людей довкола себе».
Лунає як заявка на французьке лідерство в Євросоюзі? А чому б і ні. Франко-німецький тандем втратив імпульс, Британія вийшла зі складу ЄС, Польща має великі амбіції, але малий ресурс… Франція — ядерна держава з професійною армією та військовими базами за межами країни має що запропонувати іншим. Якщо Макрон сьогодні так демонстративно підтримує український спротив, то це — не лише з поваги до стандартів міжнародного права. Нехай не відразу, але французький лідер усвідомив і вагу російської загрози не лише для України, і потребу в новій архітектурі безпеки Європейського союзу. У розумінні Макрона військова підтримка України відповідає інтересам Франції, а також ЄС, якщо вона не хоче в близькому майбутньому стати театром масштабної третьої світової війни.
Чи підтримають ідеї президента Франції лідери інших держав Європейського Союзу? Фіцо та Орбан — точно ні. Вибір Німеччини залежить від того, хто стане наступним канцлером після парламентських виборів. Решта країн діятимуть залежно від того, як розвиватимуться події після інавгурації Трампа. Якщо дійсно доведеться переглядати засади власної безпеки, то куди подінешся? Краще б, звичайно, діяти на випередження, але звичка до нерішучості аж надто в’їлася в душі більшості високих європейських чиновників.
Французький міністр Бенджамін Хаддад закликає «відмовитися від численних табу» та, зокрема, збільшити бюджетні витрати на оборону. « Мусимо визнати війну в Україні екзистенційною загрозою і для ЄС також, – каже він в інтерв’ю сайту Euroactive. – Маємо бути здатні до спільних витрат та швидких інвестицій».
Ну що ж? У добрий час. В історії людства не бракує прикладів, коли великі збройні конфлікти ставали не лише моментами тяжких випробувань і болючих втрат, але й точкою розвитку. Цілком можливо, війна України за свободу також стане подібним імпульсом для континенту.
«Автономна Європа» зовсім не означає, як того хотілося б московським пропагандистам, розбрату між Сполученими Штатами та ЄС. Йдеться про концепт партнерства на дещо інших засадах, без розрахунку виключно на американський захист. Мова — про сильну Європу, здатну боронити себе та свої цінності. Якщо доведеться, то й самотужки, за українським прикладом. Контекст підказує, що немає нічого неможливого. Аби тільки європейцям не забракло колективного розуму.