«Ми почуваємося вільними, тому що нам бракує мови, щоб висловити свою несвободу» (Славой Жижек, «Вітаємо в пустелі Реального!»)
Роберт Семюелс (Robert Samuels) — американський соціальний теоретик, професор Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі, автор концепції автомодернізму, дослідник цифрової культури. Якщо спростити, він вивчає, як інтернет впливає на свідомість і змінює психологію. Семюелс не просто пояснив, як ми користуємося комп’ютерами, а описав, що ми з ними стаємо одним цілим. Він наголошував: коли думаємо, що відчуваємо «свободу», вільно блукаючи лабіринтами інтернету, насправді ми стаємо дуже передбачуваними для алгоритмів.
У своїй книзі «Нові медіа, культурні дослідження та критична теорія після постмодернізму» (New Media, Cultural Studies, and Critical Theory after Postmodernism, 2009) Семюелс пише про кінець епохи постмодернізму, де все вважалось грою, іронією та відсутністю істини. Аж раптом, непомітно для багатьох, відбувся поступовий перехід до так званого автомодернізму. До світу, де панують високі технології, які, хоч і працюють автоматично, створюють у людини ілюзію особистої свободи. Книга, як можна бачити, була написана ще до появи ШІ, а Facebook тоді лише з’являвся. Тому ключовими для Семюелса є соцмережі та пошукові системи, адже початок XXI століття — це часи персональних комп’ютерів, мобільних телефонів, планшетів, блогів, телевізорів із дистанційним керуванням тощо.
За рік до публікації своєї книги Семюелс пише статтю «Автомодерність: нові медіа та культурні дослідження після постмодернізму» (2008). В ній він описує нову культурну епоху, яка поєднує технологічну автоматизацію з індивідуальною автономією через використання цифрових систем. На відміну від знайомого всім постмодернізму, ця концепція передбачає використання нових медіа для утвердження особистої свободи та переосмислення приватної суб’єктивності. Автор аналізує вплив цифрових технологій — від мобільних пристроїв до відеоігор — на формування нової культурної суб’єктності. Головне питання для Семюелса полягає в тому, як технологізація впливає на конкретного суб’єкта соціальних відносин. Відповідь, яку пропонує автор, — ми є свідками народження нової суб’єктивності. Всюдисуща присутність нових медіа й технологій формує другу природу (second nature).
Ось один із прикладів, які наводить Семюелс. Модерна сім’я розвивалася як простір, де приватна сфера відокремлена від публічної й де традиційні аспекти патріархату зберігалися всупереч антитрадиційним силам капіталізму, демократії та науки. На противагу цьому в автомодерні розпад нуклеарної сім’ї (сімейного взірця) супроводжується переосмисленням приватної та публічної сфер. Наприклад, сьогодні (нагадаємо, що книга писалася на початку XXI століття) завдяки новим медіа люди використовують мобільні телефони для приватних розмов у публічних місцях, а також блоги й особисті соціальні сторінки — для трансляції свого приватного життя в інтернет. Крім того, члени сім’ї використовують свої мобільні пристрої, щоб як відгородитися одне від одного, так і зміцнити зв’язки, коли перебувають на відстані. У цьому радикальному переосмисленні приватної та публічної сфер нові медіа слугують як розривом, так і зв’язком між особами, які поділяють один соціальний простір.
Семюелс говорить про подвійну природу автомодерності, про ці два, як вважається, несумісні в сучасних умовах вектори людського буття. По-перше, це технологічна автоматизація, коли наше життя дедалі більше узалежнюється від алгоритмів, цифрових мереж і прихованих від буденного погляду автоматичних процесів. По-друге, індивідуальна автономія, коли користувачі комп’ютерів, гаджетів і мереж відчули небачений раніше рівень свободи: ми є творцями, творцями власного контенту. Тепер (ми так думаємо) ми самі обираємо, що буде нашим джерелом інформації, а що ні, й самі формуємо свій цифровий світ. У поточному столітті високий рівень механічної автоматизації (automation) поєднується з посиленим бажанням людей здобути автономію (autonomy). Префікс «авто-» в термінах натякає на те, що дві взаємно суперечливі тенденції якимось чином співіснують. Автор у своєму дослідженні перебуває на стику двох важливих тем, які турбують західне суспільство: «об’єктивна», технологічна сторона сучасності та «суб’єктивна», культурна сфера повсякденного життя.
«Нові медіа, культурні студії та критична теорія після постмодернізму стверджують, що ми вступили в нову еру культурної історії, в якій домінує парадоксальне поєднання соціальної автоматизації та індивідуальної автономії. Використовуючи термін “автомодерність” для опису цього нового культурного етапу, я покажу, чому попередні теорії сучасного суспільства є помилковими та оманливими, а також чому нам потрібно переосмислити багато культурних протиріч, які формували західну традицію з початку сучасної епохи»
(Семюелс, «Нові медіа»)
З цього випливає, що концептуальний апарат постмодерністської теорії вже ніяк не здатний адекватно пояснити чи описати колосальні зміни, що відбуваються в культурі, економіці, політиці, соціальній сфері XXI століття. Це було однією з причин, чому значну частину своїх роздумів Семюелс присвячує полеміці з популярними соціальними філософами — такими, як Фредрік Джеймісон та Славой Жижек, — а також із дослідниками культури та нових медіа, одним із яких є Генрі Дженкінс (Henry Jenkins). Задля пояснення, як нова реальність впливає на нашу психіку та способи політичної організації суспільства, автор залучає критичну теорію, політичні студії та психоаналіз.
Як висновок, автомодерність має такі характеристики: нарцисизм в епоху технологій — цифровізація всього навколо підсилює індивідуальне «Я», дозволяючи кожному (навіть непомітному і незначному) бути центром власного інформаційного світу. Зникають будь-які посередники, й тепер кожен індивід може обходити традиційні інститути (університети, уряди, авторитетні ЗМІ) й отримувати доступ до інформації та спілкування «напряму». Але слід пам’ятати, що не все так просто — цей процес модерується прихованими механізмами. Автомодерність не є чимось абстрактним і суто теоретичним, вона впливає і змінює сферу освіти та соціальних відносин. У своїх дослідженнях Семюелс пропонує своєму читачеві критично мислити в середовищі, де автоматизовані процеси роблять за людину вже майже все, створюючи при цьому ілюзію цілковитої незалежності.
