«Як і більшість людей у Західній Європі, я не знав про Голодомор, ніколи не чув про нього. І мені соромно, що ми не відаємо про це, не вивчаємо цього у школі», – каже він.
Про трагедію 1932–1933-го митець дізнався від своєї знайомої, історика Марі-Од Тардіво. Вона писала дисертацію проГУЛАГ, яку їй не дозволили захистити в рідній Франції – робити це довелося в Українському католицькому університеті Львова.
«Росіяни мають великий вплив у Парижі,– зі сміхом каже Штефан. – Та, як на мене, в них це є скрізь. Тож якщо хочеш досягнути успіху, доводиться перестрибувати через такі бар’єри».
Вражений розповіддю приятельки, композитор свідомо обрав нелегкий шлях до успіху – через околиці світової історії та одну з найбільш замовчуваних трагедій ХХ століття.
«Я прагну до тем, що мають гуманітарний вимір; не бажаю робити мистецтво для мистецтва, як багато сучасників. Мені хочеться використовувати свій талант для добра. Адже мета митця – не принижувати людей, а вивищувати їх», – каже Карл.
«Тема Голодомору відразу підкорила мене. Разом із Марі-Од ми створили фундацію в Парижі під назвою Beauregard, метою якої було мистецтвом змінювати світ на краще. Перший проект мав бути про Голодомор, адже це якраз те питання, що потребує підтримки й розголосу ззовні, а не тільки зсередини України. Далі планували взятися за проблеми довкілля, голоду в сучасній Африці. Навіть одна з найталановитіших молодих піарниць Парижа готова була працювати з нами».
Детальніше про причини написання симфонії про Голодомор австрійським композитором Штефаном Марії Карлом читайте у статті «Реквієм для байдужих» у №13 «Українського тижня»