«У той час як президент Віктор Янукович і багато інших регулярно заявляють, що мовне законодавство України повинно йти «європейським шляхом»… конкретні політичні дії мали зовсім інший напрям і не призвело до фактичної підтримки української мови до виборів 28 жовтня 2012 року. Ті представників партії влади, які беруть активну участь в українській мовній політиці зазвичай говорять про українську мову та ідентичність тільки відповідно до моделі добре відомої з російського імперського і радянського часів…Вони дотримуються іміджу української як неповної або «забрудненої» мови, яка практично не має жодної цінності порівняно з «великою і могутньою» російською мовою», – зазначає історик.
Мозер вважає найбільшими ворогами української мови Дмитра Табачника і Вадима Колесніченка.
«Дискурс Колесніченка ідеально демонструє всю суть нинішньої боротьби за «права людини на рідну мову» в Україні. Та ж людина, яка постійно звертається до «європейських цінностей» та необхідності демократизації України, особливо в сфері мовного законодавства, постійно робить заяви, які характеризують його як тоталітарного політика неосталінського типу, який культивує чудовий тип пострадянського нової мови, наповненої риторикою ненависті…
У сфері освіти, де поширення української мови було найбільш успішним до 2010 (хоча русофільські школи або класи завжди залишалися поширеним особливо на півдні та сході країни)…Табачник зробив усе можливе, щоб скоротити використання української мови і сприяти використанню російської замість неї. Це стосується дошкільного, шкільного, і університетського викладання, а також випуску підручників або процедури вступних іспитів. Табачник продовжує заперечувати саме існування української нації, навіть в будучи міністром України», – пише Мозер.
«Немає жодних сумнівів, що мовна політика, як проводиться за Віктора Януковича буде мати великий вплив на історію української мови в найближчі роки, і що цей вплив буде, як правило, на шкоду державній мові.
Зрештою, однак, фактичний вплив цієї політики залежатиме від чинників, які не знаходяться під прямим контролем політиків. Вирішальним фактором стане реакція всіх громадян України: тих, хто говорить тією мовою, якою хоче, але приймає статус української як державної мови країни і прихильні до неї і тих, чиєю мовою є українська і чия лояльність до їх мови має вирішальне значення», – підкреслив історик.
Читайте також: Українофобія на експорт: як Колесніченко і Ко «звітують» Європі про порушення прав нацменшин