В Авдіївці, де вже тиждень знов немає електрики, місцеві вечорами ходять… на стадіон. Діти не сидять в гаджетах, а бігають в футбол. Ці діти нічого не бояться, бо вони дорослішають у війні.
“Вчора наші юні боксери приїхали зі змагань у Харкові, привезли Кубок переможців! Вже почали діяти футбольні секції, активно працюють гуртки в кімнатах школяра, в Будинках культури. В нас був дуже відомий танцювальний ансамбль, який їздив навіть за кордон. А зараз одне дівча, що там танцювала, намагається набрати діток, вже як тренер, щоб його відновити”, – розповідає Євгенія, що працює в державній службі в справах дітей.
Вона каже, що з початком бойових дій з міста виїхало багато людей, в тому числі тренери та їх вихованці. “Ось, боксери, наприклад, усі нові. Бо мої всі виїхали. Ці вже не бояться бути тут”, – каже тренер Едуард, який приніс кубок до кімнати служби. З'ясовується, що тих, хто вже не боїться, тут десь півтори тисячі- це школярі та дітки дошкільного віку. Для них є плани відремонтувати одну з закритих школі, щоб об'єднати усі гуртки та секції в одному місці. Незабаром відкриття молодіжного центру, який створюється за кошти ЮНІСЕФ.
Читайте також: В Авдіївці відновили електропостачання
В коридорі служби якась не дуже чемна жінка кричить, щоб ніхто не ходив до туалету: бо немає води. Ця дрібниця повертає думки з оптимістичних планів до суворої реальності. На стінах служби між звичних списків документів для багатодітних чи нужденних родин, можна побачити оголошення про талони на безкоштовну їжу чи попередження про вибухонебезпечні предмети. За це чіпляється око… Але на вулиці дуже сонячно, навіть їдке повітря, яке отруює місцевий коксохім, не заважає милуватися весною. В Авдіївці вона здається, як не дивно, дуже чистою.
Двірник Сергій з великою пилкою порається біля дерева, що розрослося: дрібні паростки роблять з нього кущ, а це чоловіку не подобається. Він бажає зробити все ідеально, бо дерево це росте біля будинку з муралом, біля якого фотографуються усі, кого занесло у Авдіївку. Він усміхається, дивлячись в небо, каже, що сьогодні тихо, хоча ми чуємо дуже голосні вибухи десь не дуже далеко.
– Ви журналісти? Так напишіть, що в нас тут дуже чисто, бо ми добре працюємо! Навіть чистіше, ніж було раніше, до війни.
– А ви до війни теж працювали двірником?
– Ні, я був охоронцем. А потім в 2014 році переїхав до Димитрова (зараз Мирноград-авт), бо в мене мамку вбило. Вона у сусідньому селі жила, їхала в маршрутці, яка зіштовхнулась з БТР. А солдат, як мені потім сказали, під час зіткнення випадково натиснув на гачок. Ось так… Тоді, в 2014 році усіляке було… Війна ж. Жінка, побачивши, що тепер треба усе материне господарство брати на себе, не витримала, поїхала до себе до дому, у Краматорськ. Там народився син… Хотів мамці подарунок зробити на 70-річчя — онука, але він народився через декілька тижнів по її смерті. Я його досі не бачив, бо з пустими руками не поїдеш, а в мене біда за бідою…
Читайте також: У ПА НАТО закликали посилити тиск на Росію через її агресію на Донбасі
– А іншої роботи немає?
– Та я ж переніс операцію на підшлунковій залозі, а потім ще й ногу поламав. Ні, тверезий був, мені після операції зовсім не можна: просто перестрибнув через невеличкий паркан. Поставили залізяку в ногу, правда, не дорого — бо з зони АТО. А ось грошей, щоб її зняти, немає. Тому більш важку роботу й не потягну, а цих грошей вистачає тільки на їжу та комуналку.
– А їх хоч платять?
– Звичайно! Десь дві з половиною тисячі, якщо вже з податками. Але у нас дуже строго: якщо є борги за комуналку, можуть навіть звільнити! Тому я написав заяву: нехай з зарплати відраховують. Не бачиш їх, то не так і шкода.
– А за що ж платити, коли у вас майже нічого немає?
– Чого? Все є! Ось, сміття вивозять, ЖЕКи працюють, як бачите. Газ є, батареї були теплі- я навіть субсидію оформив. Так, світла зараз вже тиждень немає- чуєте, гудить? Це генератори працюють. І води щось з вчора теж немає. Але я до цього вже звик: все одно за звичкою ношу воду з вулиці, та економлю так. Телефони заряджаємо в магазинах, я на роботі зараз поставив. Інколи маю можливість читати новини в Інтернеті. Зараз пишуть, що та сторона не дає згоди на роботи для ремонту електромереж. Ось і сидимо без світла.
Читайте також: Ситуація на Донбасі загострилася: 54 обстріли, п'ятеро бійців поранені
Сергій показує рукою на розбитий дім з обличчям місцевої вчительки, каже, що у другому під'їзді живуть декілька родин, хоча ми, дивлячись у розтрощені вікна, не дуже віримо.
– Там мій начальник живе! Тому мені ніяк не можна халтурити. Бачите, як в мене все чисто! Усі дерева пофарбовані, щоб бачили люди, що весна вже!
Ми щиро висловлюємо захопленість старанням Сергія, бо ця чистота дуже резонує з реальністю, що оточує. Саме сьогодні в мерії Києва заборонили фарбувати дерева, визнавши це пережитком минулого. Але Авдіївка- не Київ. Тут, мабуть, пофарбовані дерева — не найтяжче минуле, від якого хочеться сховатися…