Про наукові методики там навіть не чули, бо не запрошують на роботу ані наркологів, ані психологів. Практикують й імітацію трудотерапії, яка подеколи нагадує визискування і йде на користь тільки роботодавцям. Пацієнтів саджають у ями та ізолятори, на них надягають наручники. Подейкують про оригінальні методи перевиховання в одному з наркоцентрів Чернігівщини, що більше нагадує концтабір. Кажуть, його наставник навіть не вміє писати, а посеред ночі в п’яному чаду шаблею рубає чагарники. На таких прикладах не виховаєш досконалу особистість, що прагне тверезого життя.
Читайте також: Недореабілітація: що очікує наркозалежних, які хочуть позбутися своєї згубної звички
СУМНІВНА СВОБОДА
Держава не висуває жодних вимог до організаторів наркоцентрів. Треба лише зареєструвати громадську організацію, набрати пацієнтів – і ти вже наставник, «лікуєш». Складно відшукати кількадесят медичних установ, де надають кваліфіковану допомогу. Відтак нещодавно професіонали об’єдналися у Всеукраїнську асоціацію центрів допомоги наркозалежним «Альтернатива», до якої входять 15 центрів. Ще стільки само готуються до вступу в асоціацію. «Ми не ставимо за мету об’єднати якомога більше наркоцентрів, – каже голова новоутвореної асоціації лікар-нарколог Владислав Сова. – Приймаємо лише тих, хто надає якісні послуги, використовує ліцензовані чи запатентовані програми».
Асоціація ставить за мету навести лад у галузі: систематизувати надання наркологічної допомоги, зобов’язати всі центри дотримуватися чітких програм реабілітації й вести звітну документацію. Задля цього планують вийти із законодавчими ініціативами на профільні міністерства. Серед пропозицій – упровадження обов’язкового лікування від наркоманії.
«Обов’язкова реабілітація має існувати як альтернатива ув’язненню для залежних від наркотиків, що скоїли дрібні злочини, – вважає завідувач відділу профілактики й лікування наркоманії харківського Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України Ігор Лінський, при цьому підкреслює, що йдеться саме про обов’язкову, а не про примусову реабілітацію. – Суд зобов’язує, а не примушує хворого пройти курс реабілітації. Його не беруть під варту, а він сам має виконати це рішення. Якщо хворий не виконав присуд, буде ув’язнений».
В Україні, як і у світі загалом, ефективність довели два види реабілітаційних програм: психотерапевтичні й духовні. Набуває поширення польський досвід, що ґрунтується на успішній діяльності мережі реабілітаційних центрів «МОНАР».
Читайте також: Наркомани лікують один одного хорошим прикладом
ШЛЯХ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Звернутися до лікаря наркомана зазвичай змушують зовнішні обставини: тиск батьків, проблеми з міліцією, негаразди зі здоров’ям. Усунення фізичної залежності – це лише початок тривалого шляху. Якщо він знехтує реабілітацією, обов’язково повернеться до вживання наркотиків – як не через місяць, то через рік. «За десятиліття роботи я пролікував тисячі пацієнтів, – розповідає Владислав Сова. – З них лише п’ять – сім осіб самостійно, без реабілітації, назавжди відмовилися від згубної пристрасті. Це були люди з твердою волею, що потрапили в залежність уже дорослими. Тепер на голку найчастіше підсідають підлітки, тому без тривалого лікування їм ніяк не обійтися».
Перебуваючи в реабілітаційному центрі, наркоман перші два-три місяці адаптується до тверезого життя. Лише після цього настає черга відповідних процедур: тут вчать по-новому зав’язувати стосунки, виявляти емоції, брати на себе відповідальність. Період реабілітації визначають для кожного індивідуально, проте він не може тривати менш як дев’ять місяців. Найкращих результатів досягають, коли в групі 15–20 пацієнтів. Тоді фахівець встигає кожному приділити достатньо уваги.
«Головне, щоб пацієнт був активним учасником реабілітації, а не пасивним об’єктом впливу, коли навколо нього лише водять хороводи й розповідають казки», – зазначає Ігор Лінський. За словами вченого, у реабілітаційному центрі обов’язково має працювати кваліфікований персонал. Не обійтися й без виробничої бази для трудотерапії, приміром, будівельної чи сільськогосподарської. Хворим треба забезпечити умови для занять фізкультурою. Важливо налагодити зв’язки з центрами зайнятості та потенційними роботодавцями.
Голова ГО «Батьки проти наркотиків» Анатолій Гевліч вважає наркоманію не медичною, а психосоціальною проблемою. Тому вилікуватися від неї, вживаючи пігулки, неможливо. «Наркомана слід перепрограмувати, як комп’ютер, що зазнав збоїв, – каже пан Анатолій. – А зробити це можна лише в реабілітаційному центрі. Треба навчити його отримувати задоволення від життя, а не від наркотиків. А це справа непроста й потребує чимало часу».
Організація об’єднує батьків, чиїм дітям вдалося позбутися залежності від голки. Вони поширюють власний досвід перевиховання наркоманів, рекомендують перевірені реабілітаційні центри. При цьому беруть до уваги один-єдиний показник – ефективність.
БОРОТЬБА ЗА РИНОК
Практикують в Україні й замісну терапію (ЗТ), суть якої полягає в заміщенні вуличних наркотиків легальними. Програму ЗТ в Україні вже протягом восьми років фінансує Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД. Щоправда, допомога з-за кордону надходить переважно не живими грішми, а наркотичними засобами, здебільшого метадоном. Його безплатно роздають у наркодиспансерах, оскільки у світі накопичився значний надлишок цього синтетичного наркотику. Є підозра, що тільки-но в нашій країні сформується чимала армія метадонозалежних, донор одразу припинить доброчинність. Планується, що надалі згадану програму фінансуватиме держава.
Якщо в Європі кандидатів для ЗТ ретельно добирають, то в Україні жодних вимог до претендентів немає. Упродовж 2012 року кількість таких пацієнтів планували довести до 20 тис. Наступний рубіж доволі розмитий: 60–150 тис. осіб.
Читайте також: Мережевий НАРКетинг
Програмою ЗТ завжди був невдоволений Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС (БНОН), бо, вочевидь, має власний шкурний інтерес у наркобізнесі. Численні експерти в бесідах із Тижнем підтвердили, що БНОН тримає «дах» над нелегальними виробниками та розповсюджувачами наркотиків в Україні. Так, у вересні минулого року працівників Святошинського БНОН Києва викрили в організації злочинного угруповання.
«Святошинський БНОН створив сприятливі умови для того, щоб молодь і підлітки цього району потрапляли в наркотичну залежність, – каже президент Всеукраїнського об’єднання громадських організацій «Рух протидії наркоманії та наркокорупції» Роман Трохін. – Шантажуючи наркоманів, міліціонери змушували їх торгувати наркотиками. Тут роками не закривали притонів і наркоаптек». Від спілкування з працівниками БНОН у пана Трохіна залишилися неприємні враження. «Манера поведінки, сленг уперемішку з нецензурною лайкою свідчать про їхню самовпевненість, безкарність, – розповідає він. – Автомобілі, золоті годинники, дорогий одяг вказують на те, що люди живуть на нетрудові, дуже великі, доходи». Роман Трохін, який добре знає міліцейську «кухню», стверджує: діяльність Святошинського БНОН не була прикрим винятком – це загальнодержавна практика. А за таких умов зупиняти епідемію наркоманії в Україні просто нікому не вигідно.