Режисер Ніколас Ярецкі, до цього документаліст і кліпмейкер, «Порочною пристрастю» на відмінно захистив свої амбіції щодо повнометражного кіно. Зрозумілий, вправний, у міру цікавий, хоч і доволі стандартний початок його дебютного великого фільму робить глядача цілковитим хазяїном інформації про героя – розумного, багатого інвестиційного бізнесмена. Але, здається, глядача позбавили і простору для роздумів. Це, звісно, суб’єктивно як про простір, так і про роздуми: мовляв, навіщо роздумувати, коли глядачеві потрібно, не відволікаючись, простежити нитку історії від зав’язки до розв’язки? Та «Порочна пристрасть» тому й варта уваги, що талановито натякає на інформацію між рядків, коли самі рядки щільно стиснуті невпинним і багатим сюжетом, у якому є місце для коханки і дружини, доньки і колег, бізнесу і суду, правди і брехні.
Фільм міг би бути лише драмою і психологічним трилером з елементами криміналу, бо має всі потрібні жанрові складові добротного кіно. Але вже якогось повітря, атмосферності задає музика Кліффа Мартінеза, постійного композитора Стівена Содерберґа. Та й у сценарії, написаному самим Ярецкі, окремі слова, такі як код, починають вказувати на місце перебування певної схованки, таємниці: система, сім’я, закон. Ці речі примушують до правил і їх невпинного, постійного дотримання. Але, як кажуть головний герой і практично всі у стрічці, це життя, «така система», коли потрібно збрехати дружині, аби була щаслива коханка, переробити документи, аби компанія з усіма її працівниками не збанкрутувала, сфальшувати докази, аби звинуватити винного, збрехати, аби повірили. І всміхатися, щоб не подумали поганого. «Порочна пристрасть» – про брехню, в якій – у сім’ї чи бізнесі – в’язнуть всі… починаючи з моменту, коли збрехав уперше. Ярецкі і узагальнив це, і конкретизував, додавши наприкінці сарказму. Коли герой каже дружині, ніби пояснюючи свої дії: «Світ як лід холодний», він чує від неї у відповідь: «Тоді тобі знадобиться пальто».