26 травня розпочалася чергова активна фаза АТО. Після спроби терористів у Донецьку захопити аеропорт українські військові з допомогою авіації та армійського спецназу розбили бойовиків вщент. Вбито, за різними даними, від 50 до 100 терористів, летовище хоч і постраждало, але повністю під контролем Збройних сил. Останні нарешті стали намагатися проводити свої операції та нав’язувати власний «порядок денний», а не просто по факту реагувати на дії бойовиків. Експерти пов’язують цю метаморфозу не так із появою нового президента, який до того ж ще не заступив на посаду, як із тим, що нарешті з Києва, від тимчасової влади, надійшла чітка й зрозуміла команда «винищувати сепаратизм». Своєю чергою, терористи збентежені таким різким і рішучим кроком нашої армії, але ще геть не зломлені. Тим більше що найслабші ланки АТО на Сході й далі залишаються: дірявий кордон, погане забезпечення та «паркетні генерали» в командуванні. І головна стратегічна проблема – нерозуміння, що робити зі Сходом далі, після ймовірної перемоги у відкритому збройному протистоянні.
Як тільки стало відомо, що вибори президента 25 травня не просто відбулися, а що на них навіть вимальовується переможець у першому ж турі, антитерористична операція на Сході країни різко активізувалася. Не пов’язати ці дві події просто неможливо. Хоч як крути, але військові – це люди, які люблять тверду руку та чіткий наказ. Тому перемога Петра Порошенка, зрозуміло, вплинула на стратегів із Генерального штабу, які вирішили показати, що є ще порох у порохівницях. Але не варто забувати, що реальним главою держави залишається Олександр Турчинов. І, як твердять джерела Тижня, саме від нього нарешті надійшла команда працювати посправжньому. Чи це пов’язано знову-таки з успішно проведеними виборами, чи з тим, що сам в. о. президента все ж не палає бажанням залишитися в історії як людина, за чийого керування країною було втрачено Крим і Донбас, сказати наразі важко.
Читайте також: Будні нацгвардії: показуха та шість патронів на день
Однак не можна відкидати й безумовний величезний прогрес у силовому блоці. Нехай повільно, зі скрипом, жертвами, але армія, СБУ, МВС вчаться воювати, переходять зі звичних мирних рейок розпилювання бюджету та розкрадання державного майна на військовий стан. Зростає вишкіл особового складу, не так швидко, як хотілося б, але відбувається ротація керівництва, поліпшується матеріально-технічний стан бойових частин, триває перекидання на Схід найбільш боєздатних з’єднань та озброєнь. І головне – у більшості солдатів, що воюють на Донбасі, нарешті з’явилася наймогутніша мотивація до бою – помста за вбитих. Як твердять бувалі військові, саме коли в бійців зникають фальшивий ура-патріотизм та перше бажання бігти в атаку, натомість з’являються буденне відчуття виконання свого обов’язку та необхідність воювати «за себе й того хлопця», який уже не з нами, тоді армія приходить у потрібний тонус.
І нехай ініціаторами бойовиська в донецькому аеропорту були не українські військові, а самі терористи, що намагалися захопити стратегічний об’єкт, реакція силовиків не може не тішити. По бандформуванням так званої ДНР відпрацювали, на подив, дуже жорстко і безкомпромісно: спочатку військова авіація завдала ракетного удару, а далі у справу вступив армійський спецназ із Кіровограда, який ефектно закінчив розгром знищенням двох КамАЗів із терористами, що втікали. Наступного дня приємні несподіванки не припинилися: українська авіація завдала ракетно-бомбового удару по тренувальному табору бойовиків «Ясині» в Антрацитівському районі Луганської області. Це взагалі перший випадок використання авіації далеко за лінією фронту, так би мовити. Паралельно ЗСУ взяли в щільне кільце Донецьк і взагалі потихеньку, але здійснюють наступ на позиції сепаратистів.
Читайте також: Удар по верхах. Війна очима учасника АТО
Але водночас щодня через кордон за сприяння російських спецслужб і, подейкують, прикордонників просочуються нові й нові партії бойовиків та зброї. Так, останнім часом РФ коригує їхній контингент – тепер там немає прямих агентів ГРУ та ФСБ, натомість у хід ідуть, мовою гебешників, так звані консерви, тобто добровольці, якими не прикро пожертвувати, «розконсервувати». Плюс Росія поступово відводить війська від кордону, щоправда, залишаючи там усі тилові та розвідувальні підрозділи, що означає, що за потреби вони миттєво зможуть туди повернутися.
Додамо до цього неузгодженість дій керівництва АТО з Державною прикордонною службою, яка до того ж просто непристосована до бойових дій, адже зазвичай знешкоджує контрабандистів і нелегальних мігрантів поодинці.
Але найгірше зовсім не це. Зачистити Донецьк, Маріуполь і навіть Луганськ із Рубіжним не є непосильним завданням. Ще кілька узгоджених операцій армії та МВС, чітке прикриття кордону, знищення опорних баз терористів – і все буде в нормі. Так, найгірше очікується в трикутнику Слов’янськ – Краматорськ – Красний Лиман, де поруч кордон трьох областей і державний, а ще й «зеленка», якою бойовики і потраплять туди. Але й там за розумної концентрації сил та чіткого планування все реально.
Та проблема не так у військовій перемозі, як у тому, що після неї Україні доведеться мати справу щонайменше з частиною не просто нелояльних, а вороже налаштованих до всього українського тамтешніх мешканців, кожен із яких до того ж матиме особисті рахунки до України: вбитий або ув’язнений син, брат, сват будуть надійним гарантом неможливості нормальної інтеграції цих людей до українського проекту.
Читайте також: Капітулянтські настрої влади
Цілком зрозуміло, що головна мета України в цій війні – душі та розуми мешканців Донбасу. І ось тут виникає найбільша проблема. Адже треба усвідомлювати, що люди, на подвір’ї в котрих бігають кавказці зі зброєю і котрі бояться відпускати дітей на вулицю й при цьому, як і раніше, кажуть: «Нічєво, главноє, чтоби бандєровци не прішлі», – це вже не проблема Путіна та ФСБ. То наша проблема, і нам із нею жити. Відповідно вже зараз державі, громаді, всьому суспільству потрібно думати про методи пацифікації Донбасу. З одного боку, жорстокий і безжальний батіг у вигляді контролю спецслужб за будь-якими виявами сепаратизму чи антидержавної діяльності, а з другого – пряник для наступного покоління, яке ми маємо нарешті виховувати українцями. Інакше всі жертви під час АТО, яку час нарешті вже назвати повномасштабною військовою операцією, будуть марні.