Національний банк поряд із іншими ключовими державними відповідно до Конституції посідає особливе місце серед вищих органів державної влади та управління. Його діяльність має вирішальний вплив на реалізацію політики у сфері грошового обігу, кредиту, таргетування інфляції, визначає стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом впливає на ефективність усієї економіки, хід і
напрям економічного розвитку країни.
Саме тому Національний банк України (НБУ), як і центральні банки інших країн світу, має високу інституційну незалежність, а його голова — правову захищеність, зміст яких розкривається через механізм відносин НБУ з парламентом, урядом та президентом.
Здавалося б, апріорі зрозуміло, що варто берегти авторитет цієї інституції і не слід просто так наїжджати на НБУ чи його голову, бо це насамперед шкодить інтересам держави, яка повільно, але таки вилазить з економічної ями, попри війну з Росією. До того ж домогтися відставки голови НБУ без одночасної згоди президента й парламенту — справа безперспективна.
Та політики — дивні люди. Іноді в пориві боротьби за вплив, владу, а надто особисті рейтинги вони витворяють неймовірні речі, коли домисли, чутки, страхи, неперевірені факти, відверта маніпуляція і дрібки правди стають основою, на якій будують, як їм здається, «велику політику». Саме за таким сценарієм відбуваються нинішня «епопея» з дискредитацією та чергова, здавалося б, безглузда спроба відставки голови НБУ Валерії Гонтаревої.
Почалося все з брошури під назвою «Гонтарева — загроза економічній безпеці України», яку роздавав народний депутат України Сергій Тарута на щорічних зборах МВФ у Вашингтоні. Відтак епіцентр перемістився до України. За кілька тижнів у публічному просторі з’явилося чимало матеріалів, що містили як тверезі аргументи «за» й «проти», так і суто емоційні твердження. Схоже, все сказано, аргументи сторін вичерпано, проаналізуємо їх.
Найбільший докір
Після Революції гідності в економіці України трапилося чимало епохальних подій, здебільшого негативних. У багатьох із них звинувачують НБУ та його очільницю Валерію Гонтареву.
Читайте також: Гонтарева задекларувала майже 27 млн грн доходу
Найбільший докір — різке знецінення гривні. Так, Конституція закріплює відповідальність НБУ за стабільність гривні. До того ж девальвація національної валюти зачепила всіх українців без винятку. Та чи винний Нацбанк у її знеціненні?
Валютний курс — результат взаємодії попиту та пропозиції на валютному ринку. Пропозицію доларів формують валютні надходження, передусім виручка від експорту, меншою мірою надходження грошей у борг, прямі інвестиції, перекази заробітчан тощо. Український експорт у 2014–2016-му зменшився на 46%, порівняно з 2013-м ми втратили близько $40 млрд щорічних валютних надходжень (див. «Далеко не найгірша»). По-перше, близько $12 млрд — це чиста втрата експорту до Росії, ще $2–3 млрд — до країн СНД через блокування транзиту через РФ. По-друге, анексований Крим та окуповані території Донбасу — це ще $5–6 млрд, а з урахуванням розірваних виробничих ланцюжків ця сума збільшиться вдвічі. Тобто від половини до двох третин втрат експорту за останні три роки — наслідок дій Кремля, за що треба «дякувати» Путіну та його п’ятій колоні в Україні, а не Гонтаревій.
По-третє, загальне падіння глобальних цін на сировину з 2014 року з’їло чистими $4–5 млрд із того, що лишилося. І тут Нацбанк ніяк не міг протидіяти світовим тенденціям. Нарешті, не варто забувати про торговельний дефіцит $15,6 млрд, успадкований від режиму Януковича. Тобто гривня ще до початку революції була переоцінена й мусила девальвувати.
Загалом Україна пережила безпрецедентне падіння експорту, а з ним і пропозиції долара на внутрішньому валютному ринку. Відплив капіталу, виведення грошей учасниками режиму, які розуміли, що, можливо, скористатися ними в Україні більше не доведеться, а також панічні дії контрагентів, котрі, побоюючись війни та втрат, яких вона завдає, виводили кошти за кордон, призвели до різкого збільшення попиту на валюту. Пропозиція впала, попит зріс. Ось вам об’єктивні передумови знецінення гривні, які не залежали від НБУ й на появу яких він ніяк не міг вплинути. Єдине, що міг зробити й зрештою зробив НБУ в цій ситуації, — ввести жорсткі адміністративні обмеження на валютному ринку. Однак, хоч як дивно, і за них та побічні наслідки їх запровадження докоряють центробанкові та Валерії Гонтаревій особисто.
Чи не була девальвація надто великою? Якщо порівняти кризу платіжного балансу України останніх трьох років з іншими (див. «Далеко не найгірша»), побачимо, що ні. Російський та білоруський рублі знецінилися відносно більше, якщо врахувати стартові профіцити торговельних балансів і розмір золотовалютних резервів Центробанку Росії. У розвинених країнах знецінення було пропорційно меншим, але й система в них набагато стійкіша. Водночас знецінення грошових одиниць країн, що зазнали непрогнозованого дефолту (Аргентина у 2014-му та Україна на зламі століть), було істотнішим. Цього разу нам вдалося уникнути такого сценарію завдяки активним діям і переговорам із зовнішніми кредиторами української команди, частиною якої був і НБУ. У 1997–1999 роках гривня також знецінилася втричі при значно меншому падінню експорту, а Україна провела реструктуризацію держборгу, що справедливо видавалося успіхом. Тодішнього голову Нацбанку Віктора Ющенка, якого наприкінці 1999-го призначили прем’єр-міністром, ніхто й не думав звинувачувати в девальвації гривні.
Отже, у ситуації об’єктивного знецінення національної валюти НБУ робив що міг, а саме запроваджував адміністративні обмеження, підвищував облікову ставку тощо. І не повівся на провокації та заклики друкувати гроші для фінансування державних зобов’язань, яких не бракувало, таким чином не допустивши значно гіршого сценарію розвитку подій.
Є два фактори, якими можна дорікнути Гонтаревій у контексті курсу валюти. По-перше, штучне стримування курсу до парламентських виборів 2014 року, вже в розпал війни на Донбасі. По-друге, особисті заяви про те, що «подальшої девальвації не буде» й «долар зупиниться» спочатку на рівні 12 грн, потім на рівні 16 грн, потім на рівні 20 грн. Однак обидва ці фактори не були фундаментальними й мали вельми незначний влив на загальний підсумок девальвації.
Читайте також: Нацбанк погіршив прогноз зростання ВВП України в 2017 році
Гонтареву звинувачують також у різкому зростанні інфляції. Але інфляція — це прямий наслідок знецінення гривні, адже маємо значну кількість імпортних товарів (ліки, одяг, пальне тощо) у споживчому наборі. Навіть на вартості житлово-комунальних послуг, яку визначає уряд, позначається знецінення національної валюти. Якби гривня була дорожчою, тарифи були б нижчими. Тому перекладати вину на НБУ не випадає.
Водночас заслуга Нацбанку в тому, що лише за рік йому вдалося повернути споживчу інфляцію, яка у квітні 2015-го сягнула піка — 60,9% у річному вираженні, у межі 10%. Адекватна жорстка монетарна політика дала свої плоди. Без неї інфляція і далі галопувала б кишенями українців. НБУ просто зробив свою справу в тих складних умовах, із якими зіткнувся. Його очільниці закидають також падіння доходів і рівня життя населення. Але це арифметичний наслідок інфляції та девальвації.
НБУ та банкопад
Вагомим звинуваченням є виведення з ринку понад 80 банків. Багато це чи мало? За даними Федеральної корпорації страхування депозитів (FDIC), у США в час кризи 2008 року вивели з ринку 25 фінустанов, 2009-го — 140, 2010-го — 157, 2011-го — 92. Так, у Штатах понад 5 тис. банків, але й система в них значно краще відрегульована та надійніша, і центробанк працює систематичніше та ефективніше, і криза 2008–2009-го не була такою глибокою, як у нас. І при цьому очищення від її наслідків фактично тривало понад три роки. За даними Центробанку РФ, у 2014-му в Росії позбавлено ліцензії 76 фінустанов (ще з десяток небанківських кредитних організацій), у 2015-му — 102, за три квартали 2016-го — ще 81. Лишилося тільки 600, тобто немає третини банківського сектору. Так, у нас частка банків-банкрутів більша, але після кризи 2008–2009 років російський регулятор розчищав систему, вивівши з ринку протягом 2008–2010-го 137 фінустанов. Якби НБУ після тої кризи займався ділом, а не консервуванням статус-кво та банків-зомбі, то зараз мав би значно менше роботи. І те, що Валерія Гонтарева — не без тиску МВФ — взялася за цю роботу, лише робить їй честь.
Тут є ще два, дрібніших звинувачення. По-перше, НБУ нібито міг зберегти з десяток банків. Можливо, і так. Але чи змінило б це загальний результат? Однозначно ні. На нинішньому етапі регулятор повинен проявити достатню жорсткість, щоб банкіри повірили в його рішучість та принциповість у бажанні зробити банківський сектор кращим. На жаль, для цього часом доводиться вдаватися до драконівських заходів , бо з першого разу не доходить. По-друге, дорікають тим, що в неплатоспроможних банках пропало близько 30 млрд грн рефінансування й понад 100 млрд грн населення та підприємств. Але ніхто не каже, що, ці кошти було втрачено давно, вони існували тільки на папері. Цей побічний ефект — обов’язкова, на жаль, плата суспільства за очищення банків.
Іще одне звинувачення: банки нібито перестали кредитувати, відколи Гонтарева обійняла посаду голови НБУ. Але ж НБУ в 2015–2016-му послідовно зменшував облікову ставку (березень 2015-го — 30%, вересень 2015-го — 22%, квітень 2016-го — 19%, листопад 2016-го — 14%). Та й фінустанови ось уже понад півроку мають рекордні запаси ліквідності (див. «Надлишок ліквідності»). Але не кредитують, бо криза. Поки що банкам вигідніше отримувати 12–14% річних за депозитними сертифікатами чи 16–17% за ОВДП, аніж давати навіть під 20% гроші, які можуть не повернути. У I кварталі 2009 року вони теж не кредитували ні підприємства, ні домогосподарства. Але та криза була короткотривалою, тому через квартал кредитування фірм відновилося, а от населення виплачує свої борги дотепер. Ні в Греції, ні в інших проблемних країнах Європи під час кризи немає приросту кредитних портфелів, бо ніхто не може адекватно оцінити грошовий потік потенційного боржника. Україна, на жаль, не виняток.
Удар по болючому
Серед основних звинувачень на адресу Валерії Гонтаревої — очолювана нею до призначення головою НБУ компанія «Інвестиційний капітал Україна» (ІКУ) допомагала «Сім’ї» та Януковичу грабувати держбанки. Нещодавно опубліковані документи дають змогу об’єктивно оцінити це звинувачення. Справді, ІКУ брав участь в оприлюднених схемах виведення грошей із держбанків на фондовій біржі «Перспектива», контрольованій «Сім’єю». Але він виступав лише офіційним посередником між держбанком і кишеньковою компанією-мийкою «Фондовий актив» (ФА). При цьому не був «на паях», отримував за свої послуги тільки комісію — тисячі гривень, у той час як ФА «заробив» десятки й сотні мільйонів. І ФА, і біржа «Перспектива», і наглядові ради та вищий менеджмент держбанків належали донецьким, які ласі були на таку «халяву» та ні з ким ділитися не збиралися.
Читайте також: Жертва валютних воєн. Чим небезпечна девальвація гривні
Чи могли Гонтарева й очолювана нею ІКУ не брати участі в тих схемах? Теоретично так. Але на той час компанія була одним із лідерів у цьому сегменті ринку. Оскільки без такого посередника — професійного учасника фондового ринку, відповідно до законодавства, подібні схеми провернути неможливо, на місце ІКУ в разі його відмови взяли б будь-кого іншого. А це втрата можливості заробити на користь конкурентів, причому заробити абсолютно легально в частині, що стосувалася суто ІКУ.
Чи знала Гонтарева про всю схему цілком та її наслідки? Очевидно, що так. Оприлюднені документи свідчать, що ІКУ не лише купував і продавав ОВДП, а ще й брав участь у «розгоні» ціни облігацій, тобто свідомому завищенні цін, чим потім користалися ділки «Сім’ї».
Отут виникає питання моралі. Знаючи про суть схеми та про її мету, чесна людина, як нам здається, мала б відмовитися від участі в ній. Але поцікавтеся, скільки компаній не займалося за останні кілька років «розгоном» цін акцій чи облігацій, зокрема «сміттєвих», намагаючись залатати дірки в балансі, що виникли в результаті кризи 2008–2009 років. Половина, 10%, 5%? Поставте на місце Гонтаревої іншого учасника ринку — і в 99 випадках зі 100 побачите такий самий вибір на користь бізнесу, а не моралі. То чи можна звинувачувати сьогодні голову НБУ?
Ще один закид — виведення грошей із Дельта Банку, зокрема родичами Гонтаревої, перед тим як його було визнано неплатоспроможним. Припустімо, що так і було. Виникає запитання: чи знайдеться серед банків-банкрутів хоча б один, із якого не було виведено гроші перед запровадженням тимчасової адміністрації й щодо якого спритні ділки не пропонували великим клієнтам відповідну допомогу за винагороду, що подеколи сягала половини суми? Таких банків немає або майже немає. Проблема в Гонтаревій? Ні, у системі, що виявилася неготовою до такого навантаження, і в структурі Нацбанку, у якому певні люди можуть досить легко купити потрібну їм інформацію. Що ж стосується виведення активів із Корпоративного недержавного пенсійного фонду (КНПФ) НБУ, то купівля «сміттєвих» акцій та облігацій компанії «Свіжачок» і подібних не без відома керівництва НБУ була здійснена щонайменше за п’ять років до Гонтаревої і саме вона була ініціатором розслідування цієї справи, коли прийшла в НБУ.
Звичайно, Гонтарева як голова НБУ повинна ініціювати зміни в системі, що унеможливлять повторення масового виведення грошей і фактично розтрати активів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), але результат у цьому напрямі не може бути швидким і залежатиме він не тільки від НБУ, а й від ФГВФО та Верховної Ради. Те саме стосується й КНПФ НБУ, який має діяти на загальних засадах, а не бути ручним знаряддям Нацбанку. Та закидати голові НБУ недосконалість системи, яку вона отримала у спадок, необ’єктивно.
Гонтареву також звинувачують у сприянні експансії російських банків. В Україні є сім фінустанов із російським капіталом: «Сбербанк России», Альфа-Банк, Промінвестбанк, ВТБ, ВіЕс банк, БМ Банк, Форвард Банк (колишній «Русский стандарт»). За даними НБУ, на початок 2014 року їхня частка в активах 182 банків становила 10,8%. На середину поточного року серед 101 (!!!) фінустанови частка дорівнювала 12,2%. Якщо брати до уваги Укрсоцбанк, який був чи то поглинутий Альфа-Банком, чи то злитим із ним, вийде 16,3%. Експансія? Сумнівно, адже за цей період загальна кількість фінустанов суттєво зменшилася, тому ті з них, що лишилися, автоматично й суто арифметично наростили свою частку на ринку. Наприклад, ПриватБанк збільшив її з 16,8% до 21,4%, Ощадбанк — із 8,1% до 14,7%. Відомо, що після Революції гідності українці почали масово бойкотувати російські банки, як і російські товари, вилучаючи звідти депозити найвищим порівняно з іншими темпом.
Ще одне запитання, яке виникає в цьому контексті: чому жоден російський банк не було виведено з ринку? Відомо, що, наприклад, баланс Промінвестбанку чи ВТБ має багато проблем і прогалин. Інші фінустанови, мабуть, також не ідеальні. Можливо, російські банки формально виконують усі зобов’язання, передбачені законом. А може, — ми цього не знаємо напевне, — розмова про російський капітал в Україні була частиною мінського процесу. Тобто за великим рахунком це питання не так до Гонтаревої, як до РНБО й президента, котрі й повинні давати відповідні вказівки.
Дискредитація довіри
І ще один мотив дискредитації — довіра до Гонтаревої, за даними «брошури Тарути», на сьогодні становить 2,8%. Це й не дивно після триразового знецінення гривні, яке бачать усі, але причини якого розуміє щонайбільше 10% українців. Як і після шаленої критики голови НБУ олігархічними телеканалами та багатомісячних пікетів «обманутих вкладників».
Дмитро Фірташ, Костянтин Жеваго, Олег Бахматюк, Сергій Арбузов, інші «сімейні», ще кілька десятків менш відомих, але впливових людей — ось неповний перелік тих, кому, схоже, переступили дорогу Валерія Гонтарева та НБУ під її керівництвом, вивівши їхні банки з ринку. До цієї дружної компанії цілком можна доєднати й Ігоря Коломойського, бо регулятор змушує його припинити використовувати ПриватБанк для фінансування власного бізнесу. Сумнівно, що за такого переліку ворогів-олігархів, яких нажила собі Гонтарева внаслідок очищення банківської системи, телевізійні канали, здебільшого олігархічні, розповідатимуть щось хороше про Нацбанк та його очільницю, збільшуючи рівень довіри до національної валюти та голови НБУ.
Читайте також: Полювання на гривню
Тому й перетворилася Валерія Гонтарева на ідеальну мішень не так у питанні її реальної відставки, що практично неможливо, як у критиці з боку політиків (і великих, і дрібніших) з метою нарощення власного рейтингу. Адже якщо політик критикуватиме очільницю, яку знає вся Україна, та ще й «знає не з кращого боку», то однозначно й гарантовано забезпечить собі зростання рейтингу. Зрозуміло, що такою нагодою «гріх не скористатися», що ми й бачимо.
Але довіра — це не тільки офіційні «заміри популярності». Мало говорять про те, що сьогодні в НБУ під керівництвом Гонтаревої зібралася команда професіоналів, готова запроваджувати в банку найкращі світові практики управління й фактично зайнята цим постійно. Не згадують і про те, що, за оцінками міжнародних і вітчизняних незаангажованих фахівців, саме Нацбанк є передовим реформатором та дістає найбільше схвальних відгуків за свою роботу. В апогеї скандалу, коли в парламент внесли низку законопроектів для того, щоб урізати повноваження НБУ й зробити їх більш аморфними, МВФ, і не тільки він, виступив на захист незалежності банку. Це теж довіра.
Так, перша в новітній історії України жінка — голова НБУ не ідеальна. Вона припускалася помилок як під час роботи в центробанку, так і раніше. На Гонтареву й НБУ справді можна дещо накопати. Але це дещо відразу ж тьмяніє, коли врахувати, що було зроблено та якої біди вдалося уникнути завдяки НБУ. Більшість її промахів навіть поруч не стоять із її досягненнями. Тому Гонтарева повинна довести початі реформи до логічного завершення. А ті, хто виступає за її звільнення, мають усвідомлювати, що підіграють олігархам, які для України зробили більше поганого, ніж хорошого. І нехай добре подумають, що сталося б, якби НБУ нічого не робив.
Фактично потужна хвиля дискредитації та штучний скандал довкола Валерії Гонтаревої — це не що інше, як наслідок протистояння олігархів із новими людьми у владі, що прийшли змінити країну та встановити в ній законність. Скандал, на вогнищі якого гріють руки політики-популісти та п’ята колона.
Та в енній спробі дискредитувати й домогтися звільнення голови НБУ організатори цього шоу не змогли знайти в діях Гонтаревої нічого, що в гірший бік відрізнялося б від загальноприйнятих в Україні практик. Низька якість звинувачень, використання неперевірених фактів, маніпуляції та домисли, які в процесі підготовки цього матеріалу стали відкриттям і для нас, свідчать як про відсутність в олігархів і їхніх «команд» кваліфікованих, незаангажованих виконавців, так і про їхнє власне безсилля. Маємо унікальний прецедент, коли олігархи та їхні гроші вже не всесильні, як це було зовсім недавно. Чекаємо продовження.