Володимир Заблоцький військово-морський експерт Defence Express

Атака на Саудівську Аравію: сценарій війни майбутньго

Світ
28 Вересня 2019, 09:38

Експерти прогнозують, що війни майбутнього будуть дистанційними, тобто війська супротивників навіть не бачитимуть одне одного. Вони завдаватимуть ударів переважно здалека, спрямовуючи їх насамперед на об’єкти критичної інфраструктури та економіки, щоб позбавити ворога можливості продовжувати бойові дії. 

Завдяки постійному вдосконаленню зброї та засобів доставки сценарії дистанційної війни буквально щодня стають дедалі реальнішими. Черговий приклад цього світ побачив 14 вересня, під час нічної атаки на об’єкти саудівської державної нафтової компанії Saudi Aramco.

 

Удар по нафтовій індустрії 

За повідомленням світових ЗМІ, у ніч на 14 вересня, близько 4:00 за місцевим часом несподівано було атаковано з повітря два критично важливі для економіки Саудівської Аравії об’єкти: нафтопереробні заводи Абкайк і Хурайс, що розташовані в Східній провінції і належать саудівській державній компанії — концерну Saudi Aramco. На атакованих об’єктах виникли потужні пожежі, які було видно навіть із космосу: фото палаючих заводів оприлюднило агентство NASA. Атака завдала серйозної шкоди нафтовій інфраструктурі країни та посилила геополітичну напруженість на Близькому Сході. Особливо постраждав завод у Абкайку. Експерти нарахували там 17 прямих влучень і ще 2 — у Хурайсі, що свідчить про виключну вибірковість (жодна ціль не була уражена двічі) і точність ударів саме по технологічно важливому для основного виробництва обладнанню. Точніше, по газових сепараторах, що слугують для відокремлення нафти від решти супутніх продуктів видобутку, насамперед нафтового газу, а також десульфуризаційних колонах. Половина останніх зазнала пошко­джень. За попередніми оцінками, частина пошкодженого об­ладнання не підлягає відновленню, а для заміни знадобиться час, щонайменше від одного до кількох місяців.

 

Читайте також: Франція, Німеччина та Британія звинуватили Іран у нападах на саудівські нафтові споруди

Пожежі спромоглися вигасити вже через кілька годин, проте внаслідок атаки обидва заводи було зупинено. На щастя, обійшлося без жертв, адже виробництво на зазначених НПЗ цілком автоматизоване. І це теж елемент війн майбутнього, адже безпілотники й ракети атакували величезні, цілком автоматизовані підприємства, що працюють цілодобово!

Як наслідок — Саудівська Аравія була змушена тимчасово зменшити видобуток нафти майже вдвічі: із 9,8 млн барелів до 4,1 млн барелів на добу (що дорівнює 5% світового нафтовидобутку). Атака спричинила стрибок світових цін на нафту, рекордний після 1991 року, тобто з часів проведення міжнародною коаліцією на чолі зі США антиіракської військової операції «Буря в пустелі». 

Уже 16 вересня ціни на нафту на світових біржах стрімко зросли. Так, на Лондонській біржі нафта марки Brent подорожчала на 19%, а марки WTI — на 15%. У деяких повідомленнях йшлося про підвищення цін на нафту й до 20%. А за прогнозами західних експертів, якщо ситуація з відновленням саудівського нафтоекспорту затягнеться в часі, не можна виключати зростання ціни на нафту навіть до $100 (!). 

Концерн Saudi Aramco відразу після нападу пообіцяв збільшити видобуток нафти на інших потужностях на 30% так швидко, як тільки можливо, адже йдеться про збереження ділової репутації та необхідність виконувати заздалегідь укладені довгострокові контракти. А задля мінімізації негативних наслідків атаки на НПЗ і стабілізації світових цін США та Саудівська Аравія виставили на продаж свої нафтові стратегічні запаси.

 

офіційно звинувативши Іран у нападі, Ер-Ріяд розпочав воєнну операцію, спрямовану проти про іранських проксі в Ємені, які узяли на себе відповідальність за напад

Уже 20 вересня, офіційно звинувативши Іран у нападі, Ер-Ріяд розпочав воєнну операцію, спрямовану проти про іранських проксі в Ємені, які узяли на себе відповідальність за напад. Авіація королівських Збройних сил завдала ударів по базах єменських повстанців одночасно в кількох місцях. США, своєю чергою, стали перекидати на територію королівства додаткові контингенти військ і військової техніки. Дональд Трамп, який від самого початку звинуватив у нападі на саудівські об’єкти саме Іран, запровадив проти цієї країни санкції, які він назвав «найпотужнішими», хоча наслідків цього поки що не видно. Відомо, що американські санкції запроваджено до Національного банку Ірану. 

Президент США припустив можливість спільного із Саудівською Аравією удару по Ірану, що може перерости в регіональний збройний конфлікт. 19 вересня він дав дозвіл на перекидання до Саудівської Аравії додаткових контингентів американських військ і бойової техніки. Іран, своєю чергою, пообіцяв у відповідь завдати ракетних ударів по кораблях і базах США в регіоні. Тегеран відповів у притаманному йому останніми роками войовничому дусі й пообіцяв у разі американської атаки завдати по базах, військах і кораблях США, навіть віддалених від Ірану на 2 тис. км, ракетних ударів. Отже, ситуація в регіоні й далі загострюється. На що чекати? 

 

Читайте також: США ввели нові санкції проти Ірану

Експерти не виключають подальшої тривалої ескалації, що становитиме загрозу світового рівня, адже можливе військове втручання США в Ірані матиме негативні наслідки далеко за межами регіону. Адже у своїй грі з Вашингтоном Москва уважно стежить за набагато сильнішим суперником і при нагоді, якщо той буде втягнутий у війну з Іраном (або з Північною Кореєю), не забариться використати це у власних інтересах. Ба більше, можливе втягування США у чергову регіональну війну на Близькому Сході, вигідне Кремлю, який свідомо заманює недолугого рудого Трампа у іранську пастку.  Тож, за прогнозами експертів, при такому сценарії слід очікувати активізації Кремля на інших напрямках, передусім, в Україні, Білорусі, Сирії, Центральній Африці, Лівії, Венесуелі або навіть у Арктиці. 

Дуже високою залишається ймовірність активізації російської агресії саме проти України. Адже Росія після 2014 року створила ударні угруповання військ навколо України, побудувала транспортні комунікації і накопичила на кордоні і на тимчасово окупованих територіях достатньо великі запаси зброї і військової техніки. До того ж, Путіну, який веде свою власну гру задля утримання влади, конче потрібна «невеличка переможна війна». 

Водночас, Росія  намагатиметься постачати воюючим сторонам зброю і таким чином закріплювати свою присутність і вплив на місцеві еліти, граючи на антиамериканських настроях.  До речі, Москва вже запропонувала Ер-Ріяду купити в неї ЗРК С-300 та/або С-400, які російська пропаганда називає більш ефективними, ніж американські аналоги. 

Іншими словами, Москва намагатиметься не просто завдати шкоди США, а й витісняти їх із ключових регіонів, всіляко дискредитуючи на власну користь. А на Близькому Сході з його величезними запасами вуглеводнів, Москва завжди грала саме на антиамериканських настроях.

З огляду на непередбачуваність чинного американського президента, його  скандальні телефонні розмови з президентами РФ і України, а також неприхований шантаж і спробу чинити тиск на Київ у бажанні знайти компромат на майбутнього суперника Трампа на президентських виборах Джо Байдена, прямо свідчать про небезпеку для нашої країни бути зрадженою і кинутою напризволяще головним стратегічним союзником із усіма витікаючими наслідками. 
 

Сили та засоби 

У перших повідомленнях з місця події йшлося про викори­стання невідомими нападниками близько 10 бойових дронів, які й уразили обидва саудівські заводи. Проте, невдовзі ці дані були доповнені й уточнені. Виявилося, що крім дронів, яких було удвічі більше, ніж 10, нападники використали ще й крилаті ракети.

Найбільший у світі центр із сепарації нафти у Абкайку уразили 17 із 19 крилатих ракет, що прилетіли з північного та північно-західного напрямку, тобто з боку Ірану або Іраку, а не з півдня, де розташований Ємен і звідки хусити зазвичай обстрілюють Саудівську Аравію, у т.ч. балістичними ракетами іранського виробництва. Саме на півдні розгорнуті американські системи ППО-ПРО Patriot.

Ця обставина, на думку експертів, свідчить щонайменше про  координацію дій під час нападу на рівні держави, а не напівпартизанських формувань єменських повстанців-шиїтів «Ансар Аллах»,  підтриманих Іраном. Насправді ж для завдання такого удару примітивні БПЛА хуситів мали б подолати понад 1 тис. км за маршрутом, контрольованим американськими й саудівськими засобами ППО-ПРО. 

 

Читайте також: Die WELT: Індія vs Пакистан, курди як потужна опозиція в Ірані

Щоправда, раніше хусити вже атакували цілі на території Саудівської Аравії (і ОАЕ) своїми дронами, проте, останні відрізнялися примітивною конструкцією і малим радіусом дії. Отже, хуситам у цій операції відвели сумнівну роль прикриття. І поспіх, із яким «Ансар Аллах» узяла на себе відповідальність за напад, вказує на зв'язок з Іраном і намагання Тегерану прикритись своїми проксі на усяк випадок. 

Від самого початку подій в експертному середовищі жваво дискутується споконвічне питання: «Кому вигідно?». Справді, кому був потрібен і, головне, вигідний цей напад? Нагадаємо, що раніше, у лютому 2006 року, завод у Абкайку вже був ціллю невдалого нападу з боку «Аль-Каїди». Та невже це знову вона? Слідство триває, до американських і саудівських розслідувань обставин нападу долучилася навіть ООН, адже йдеться про питання світового рівня. Вже очевидно, що йдеться про доволі складну операцію з використанням не лише дронів, якою була атака на саудівську інфраструктуру. Та не зовсім очевидно, хто за цим стояв. 

У Вашингтоні і Ер-Ріяді вперто хочуть бачити головним винуватцем шиїтський Іран на чолі з «божевільними муллами». Але ж здається, що Іран, попри все, є лише одним найбільш очевидним учасником операції, тоді як вивчення усіх навіть відомих наразі фактів дає підстави для підозри, що тут не минулося без участі пресловутої «руки Москви».

 

Кому вигідно?

Наслідки удару по нафтовій енергоструктурі Саудівського королівства однозначно вигідні лише Росії. І дивним чином сталося так, що відбулося це буквально через тиждень після того, як Ер-Ріяд офіційно заявив про вихід із картельної угоди від 2016 року щодо зменшення обсягів видобутку нафти та повідомив про плани збільшити власний видобуток і поставки «чорного золота» на світовий ринок. 

Наслідки такого кроку для російської економіки могли бути дуже серйозними, адже збільшення обсягів нафти на ринку означатиме зменшення цін на неї, і без того критично низьких. Що означало б додаткові втрати російського державного бюджету, який формується переважно за рахунок експорту вуглеводнів і критично залежить від рівня цін.

 

До речі, така сама картельна угода про зменшення видобутку нафти була укладена в жовтні 2016-го між Москвою та Ер-Ріядом (й іншими нафтовидобувними країнами) саме з метою підтримання більш-менш прийнятних цін на цю сировину. Здавалося б, із цілком прагматичною метою для обох сторін. Але Москва (і Тегеран) видобуток таки не зменшили. Понад те, використали ситуацію для збільшення власних поставок нафти на експорт! Тож Ер-Ріяд мав усі підстави для виходу з угоди, яка стала невигідною. Аж раптом стався цей напад, що спричинив значне зменшення видобутку нафти і стрибок цін на неї на світовому ринку. Знову ж таки, критично вигідний Москві. Відповідальність за атаку на саудівські НПЗ одразу ж поспішили взяти на себе єменські повстанці-хусити з «Ансар Аллах», загони яких зазвичай атакують саудівські об’єкти з використанням іранських балістичних ракет і дронів. Проте виявилися цікаві деталі, що ставлять заяву повстанців під сумнів. По-перше, окрім дронів у нападі було використано крилаті ракети. А по-друге, усі вони прилетіли й вийшли на цілі не з боку Ємену, розташованого на південь від НПЗ, а з боку Ірану або Іраку, тобто з північного заходу! 

До того ж напередодні атаки американська розвідка фіксувала підвищену активність на авіабазі «Ахваз», що на південному заході Ірану, але цьому не надали особливого значення. Важливість отриманих фотознімків було оцінено із запізненням. Отже, ракети та бойові дрони могли стартувати з території як Ірану, так і Іраку, після чого подолали значну відстань, щоб приховати свої наміри від американських та інших РЛС і лише потім, у ніч на суботу 14 вересня атакували цілі в Саудівській Аравії. На підтвердження цього 17 вересня з’явилася інформація, що крилаті ракети, які уразили НПЗ, було випущено з території іранської провінції Хузестан, а дрони, які менш помітні для РЛС ППО, із території південно-західного Іраку, що перебувають під контролем проіранських формувань шиїтів. Прямуючи до цілі, вони порушили повітряний простір Кувейту, після чого опинилися над Саудівською Аравією. 

За даними Пентагона, під час атаки на НПЗ Абкайк було застосовано 13 крилатих ракет Soumar. Крім ракет для атаки було використано близько 20 дронів із вибухівкою. Проте головні руйнування є наслідком влучення саме крилатих ракет. Для збільшення дальності польоту на них зменшено масу бойової частини, адже специфіка цілей — нафтопереробний завод — не потребувала потужних вибухів для виникнення пожежі або ушкодження технологічного устаткування. Аналіз уламків крилатої ракети, знайденої після нальоту саудівськими військовими, дає підстави стверджувати, що йдеться про ракету іранського виробництва типу Soumar (вдосконалена версія КР Howejza — копії російської КР Радуга Х-55) або Quds 1 (Jeruzalem 1) теж іранського походження. Американська розвідка також оприлюднила відео, на якому показано, як крилаті ракети або бойові дрони прямують до Саудівської Аравії через повітряний простір Кувейту з боку південно-східного Іраку. Повідомлялося, що Кувейт із цього приводу проводить слідство. Адже цей напрямок вказує на можливу причетність до нападу на НПЗ Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР), що мають бази і військові формування на півдні Іраку. 

 

Натхненники чи замовники? Серед найімовірніших організаторів атаки на Саудівську Аравію називають іранський Корпус вартових Ісламської революції. Фото: REUTERS

Саме ці об’єкти нещодавно вчергове атакувала ізраїльська авіація. Річ у тім, що КВІР є автономним і незалежним від збройних сил Ірану ідеологічним елітним військовим формуванням. Саме Корпус є провідною опорою правлячого у Ірані режиму і провідником найбільш авантюристичних і агресивних планів Тегерану за кордоном. Здійснення ретельно спланованої атаки з точним розподіленням і наступним ураженням різними носіями цілей, віддалених від Ірану на сотні кілометрів, свідчить про зростаючі ударні можливості Тегерану. За експертними оцінками, крилаті ракети, що прямують на ціль на малих висотах, зазвичай  складно  викрити і перехопити з використанням класичних систем ППО середньої дальності, зокрема для ЗРК Patriot. 

19 вересня американський новинний канал CBS News повідомив, що атаку на Saudi Aramco схвалив особисто не хто інший, як Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї, але за умов збереження максимальної прихованості факту участі у ньому Тегерану. Отже, об’єктивно дві підсанкційні країни, Росія та Іран, економіка яких переважно ґрунтується на торгівлі нафтою і газом, зацікавлені у збільшенні обсягів власних експортних поставок. Проте, з огляду на санкції і обмеженість ресурсів і технологічних можливостей для збільшення власного нафтовидобутку, і Москва, і Тегеран зацікавлені у зменшенні обсягів поставок сировини конкурентами. І атака на саудівську інфраструктуру спрямована саме на це.

Напередодні атаки американська розвідка зафіксувала підвищену активність на військових базах на південному заході Ірану. Відтак, у Вашингтоні припускають, що ракети і бойові дрони могли стартувати як з території Ірану, так і Іраку, після чого подолали значну відстань, щоб приховати свої наміри від американських та інших РЛС і лише потім, у ніч на суботу 14 вересня атакували цілі в Саудівській  Аравії.

 

Інтерес Москви

Зростання цін не вигідне жодному зі світових гравців наф­тового ринку, крім Росії з її сировинною експортоорієнтованою економікою. Експерти Міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm звернули увагу на цікаве повідомлення. 11 вересня, напередодні атаки на Саудівську Аравію на московській біржі раптом почали скуповувати за невисокою ціною ф’ючерси на нафту. Їх реалізація за день зросла на 174%. Як виявилося, ф’ючерси скуповувала така собі одна невизначена фізична особа, що мала гроші. Після 14 вересня ціна на них значно збільшилася і означена особа на цьому напевно суттєво виграла. А ось якби така відверта махінація відбулася в будь-якій іншій, цивілізованій країні, там негайно розпочалося б розслідування, бо це очевидна ознака, що цей хтось знав про напад напередодні, або навіть мав до нього безпосередній стосунок. 

Цілком правомірно буде висунути три такі ймовірні версії того, що відбулося: 
1. Російська розвідка своїми каналами отримала інформацію про можливий напад і вирішила просто заробити на цьому на біржі, не повідомивши Саудівську Аравію про загрозу;
2. РФ спланувала та виконала спецоперацію «під чужим прапором», підставивши при цьому під удар Іран;
3. Іран та Росія провели спільну операцію, з чітким розподіленням гравцями своїх ролей, тому у Кремлі  були добре поінформовані, хоча основними виконавцями були все ж таки Іран і підконтрольні йому іракські проксі-формування.

 

Щонайменше є підстави казати про використання Кремлем іранських союзників як таких собі проксі для досягнення власних геополітичних цілей. Своєю чергою, Іран міг використати власних бойовиків на території Іраку. Щось схоже вже було раніше в Сирії. І не факт, що ситуація не повториться ще десь на Близькому Сході.

 

Читайте також: Тактика троянського коня

 

І ще одна особливість. За оцінками американської розвідки, на сьогодні  від наслідків удару по саудівських НПЗ виграє саме Москва, яка отримала і підвищення цін на нафту, і можливість применшити роль США в регіоні, і навіть запропонувала Ер-Ріяду російську зброю, залишаючись формально осторонь. Тоді як Тегеран опинився під вогнем масованої критики.

 

Нетрадиційна загроза 

Атака 14 вересня матиме як геополітичні наслідки, так і інші, пов’язані з переглядом підходів використання вже існуючої високоточної зброї. Та й створення Іраном фактичного прецеденту нападу на об’єкти нафтової інфраструктури може викликати аналогічні акції у відповідь і зовсім не факт, що іранські засоби ППО-ПРО будуть взагалі здатні їх захистити. 

Безпілотні технології докорінно змінили і «демократизували» правила ведення бойових дій, вважає Герд Ноннеман, професор і викладач Катарської Школи Закордонної Служби, що має зв’язки з американським Джорджтаунським університетом. На його думку, ані Ер-Ріяд, ані Абу-Дабі, ані Вашингтон не бажають мілітарної ескалації у регіоні. Водночас, він не виключає можливості точкових військових операцій проти об’єктів нафтової інфраструктури і ракетних установок Ірану.

На думку експерта з питань Близького Сходу Центру стратегічних і міжнародних досліджень колишнього аналітика Пентагона Ентоні Кордсмана, використання крилатих ракет і бойових дронів Іраном або його єменськими проксі є свідоцтвом переключення на нетрадиційні засоби ведення війни, що разом із кібератаками кидають виклик традиційним уявленням про оборону і безпеку країн. 

Загалом напад на саудівські НПЗ можна розглядати, як терористичний. З огляду на кількість об’єктів нафтової інфраструктури у саудівській Аравії, а також застосований для несподіваної заздалегідь спланованої атаки склад сил і засобів ураження, можна припустити, що майже жодна країна у світі не була спроможною відбити такий незвиклий напад.  Відтак, на думку американського експерта з питань контртероризму Сета Джонса, з огляду на вразливість саудівської нафтової інфраструктури для багатоаспектних загроз з боку Ірану, протидія останнім може виявитися дуже складною і коштовною. Адже захистити провідні об’єкти саудівської інфраструктури від нетрадиційних загроз, на думку експерта, неможливо. 

Хоча Іран вперто заперечує свою провину, проте, ймовірна його причетність до атаки на НПЗ у Аравійській пустелі вказує на нову тенденцію. Йдеться про нову форму бойових дій, коли нападник приховано долає традиційну оборону жертви власного нападу. Що з цим робити, має вирішити не лише Саудівська Аравія, а й світова спільнота. Найкращим способом може бути стримання, потенційний нападник має переконатися, що він заплатить надто дорого за напад на об’єкти саудівської нафтової інфраструктури.