Упродовж останніх трьох років у західних медіа й серед експертів було чимало розмов про посилення впливу Китаю на Шрі-Ланку. Як ви оцінили б такий вплив?
— Причиною цього було посилення інфраструктурної дипломатії Китаю в острівній державі. Оренда на 99 років побудованого китайцями стратегічного порту в південному місті Гамбантота в багатьох викликала серйозне занепокоєння. Однак Гамбантота — це не Джибуті, вона перебуває під юрисдикцією та контролем Шрі-Ланки. Уряд Шрі-Ланки запевнив, що порт Гамбантоти не використовуватимуть для потреб військових. Нинішня влада президента Ґотабаї Раджапакси вважає оренду стратегічного порту помилкою попереднього уряду. Зростання боргу перед Китаєм викликало занепокоєння в багатьох західних учених, політиків і медіа. Вони звинуватили Китай у тому, що через це масштабне кредитування він заводить економіку Шрі-Ланки в пастку. Такі дії також називають дипломатією боргової пастки.
Слід, щоправда, чітко розуміти, що відсоток боргу за міжнародними суверенними облігаціями (ISB) значно перевищує загальний обсяг китайських позик. Однак наявність умов і прозорість такого кредитування викликають занепокоєння. Тому загальне обслуговування великого боргу можна розглядати як ситуацію, що робить Шрі-Ланку заручницею. Згідно з даними Центрального банку щодо виплати ним боргів після закінчення І півріччя 2020 року, виплата національного боргу зросла з 6629,1 млрд рупій ($35,9 млрд) до 7530,8 млрд рупій ($40,8 млрд). Водночас коли загальний обсяг виплати збільшився, є серйозний спад іноземних резервів. Економіка може й далі скорочуватися, і Шрі-Ланка не має іншого вибору, окрім як брати нові кредити, щоб обслуговувати свій борг. Тому країна й далі позичатиме в Китаю, щоб протриматися, бо має низькі зовнішні резерви. Малоймовірно, що буде переглянуто угоди з КНР і внесено в них поправки, як обіцяли під час виборів (парламентські вибори у Шрі-Ланці відбулися 5 серпня 2020 року. — Ред.). Однак саме під час президентства Магінди Раджапакси у 2005–2015 роках відносини між Китаєм і Шрі-Ланкою посилилися та вийшли на рівень стратегічних. Той самий лідер знову повернувся до влади, цього разу як прем’єр-міністр, разом зі своїм братом Ґотабаєю на посаді президента й урядом більшості, що в парламенті має дві третини місць.
Читайте також: Die Welt: Китай – необхідний партнер
Режим братів Раджапаксів визначає свою зовнішню політику як рівновіддалену від усіх країн і збалансовану, але багато аналітиків бачать нахил у бік Пекіна. Немає жодної іншої країни, яка могла б заповнити масштаби інфраструктурної дипломатії Китаю на Шрі-Ланці. Піднебесна задіяна у величезну кількість проєктів: від портів, аеропорту, проєкту портового міста до доріг, енергетики, телекомунікацій і водопостачання. Китайський слід зростає, до того ж КНР є найбільшим торговим партнером Шрі-Ланки. Збільшення китайського впливу турбує багатьох, зокрема Індію та США.
Як змінилися відносини між Шрі-Ланкою та Індією після обрання Нарендри Моді прем’єр-міністром Індії уперше в 2014 році?
— Індо-ланкійські відносини мають позитивну траєкторію з часу урядування Сірісени — Вакрамасінґе (президента Маїтріпали Сірісени (2015–2019) та прем’єр-міністра Раніла Вікрамасінґе (2015–2018). — Ред.). Однак наприкінці правління цієї влади президент Сірісена звинуватив індійську розвідку в замаху на нього, а прем’єр-міністр Вікрамасінґе пішов у відставку у зв’язку з конституційною кризою в жовтні 2018 року. Відтоді відносини між Шрі-Ланкою та Індією напружені. До кінця президентства Сірісени за політичним столом на найвищому рівні панував дефіцит довіри. Нині президент Ґотабая Раджапакса зумів відновити розвиток відносин між Індією та Шрі-Ланкою в позитивному напрямі. Це сталося після його візиту до Індії та налагодження тісних контактів між ним і прем’єр-міністром Моді.
Тому, як пояснив новий міністр закордонних справ Шрі-Ланки Джаянат Коломбедж: «Президент категорично зазначив, що з огляду безпеки ми маємо стратегічну політику «Індія насамперед», бо чого ми не можемо собі дозволити, то це бути безпековою загрозою для Індії». Таку індоцентричну політику було артикульовано вперше, зокрема на початковому етапі роботи нової влади в країні. Це вказує на бажання уряду Шрі-Ланки співпрацювати з Індією тісніше, ніж досі. Однак важливо розглянути ширший геополітичний контекст індійсько-китайського суперництва та напруги у відносинах між Вашингтоном і Пекіном, а також вплив цих процесів на острівну державу. Я про це пишу у своїй книжці «Шрі-Ланка на роздоріжжі» («Sri Lanka at Crossroads: Geopolitical challenges and National Interests», 2019). Індія має зосередитися на розширенні інвестицій в інфраструктуру Шрі-Ланки в рамках політики первинної уваги до сусідніх країн прем’єр-міністра Моді. Щодо цього є багато риторики, але бракує практичних рішень. Індія має сфокусуватися на розвитку інфраструктури в усіх південноазійських країнах так само, як вона це робить в Афганістані.
Перемогу над «Тиграми визволення Таміл-Іламу» (терористична організація, що боролася за створення незалежної держави для тамільської діаспори Шрі-Ланки. — Ред.) вдалося здобути у 2009-му. Як ви можете оцінити процес примирення в країні відтоді?
— Постконфліктне примирення є пріоритетом для нації, і з 2009 року уряди докладали для цього багато зусиль. Однак їм бракує справжнього підходу до тамільської діаспори й роботи над правосуддям з інклюзивним баченням у перехідний період. Вихід Шрі-Ланки із Ради ООН з прав людини (у лютому 2020 року. — Ред.) був рішенням чинного уряду.
Читайте також: Черговий привід
Моє зауваження щодо цього полягало в тому, щоб унести зміни, а не вийти і слідувати послідовній політиці, оскільки за останні кілька років троє міністрів закордонних справ у Раді говорили про троє різних речей. Шрі-Ланка повинна співпрацювати з міжнародною спільнотою, застосовуючи більш всеохопний підхід, і працювати над чіткою стратегією партнерства й залучення тамільської діаспори до суспільства. Скарги жертв слід заслухати й ухвалити щодо них якісь рішення. Для досягнення довгострокового примирення політикам Шрі-Ланки слід удосконалити процес передачі влади і працювати над розв’язанням питань меншини. Якщо ультранаціоналістичні настрої матимуть перевагу, ми втратимо можливість розв’язати свої проблеми.
Як ви описали би відносини Шрі-Ланки та ЄС? Якими є основні спільні точки політичної та економічної співпраці?
— ЄС і Шрі-Ланка мають міцні економічні відносини, а наші експортери — користь із ініціативи Євросоюзу GSP+ (Generalized Scheme of Preferences, Узагальнена система преференцій. — Ред.). ЄС нині є найбільшим експортним ринком для Шрі-Ланки, на який припадає майже 30% усього експорту, тобто близько €3 млрд. Після вибухів у Великдень (серія з восьми вибухів у церквах і готелях Шрі-Ланки, що відбулася 21 квітня 2019 року, внаслідок якої загинуло 350 і поранено близько 500 осіб. — Ред.) ЄС надав значну підтримку нашій країні для розробки всеохопної політики й законодавчої бази для протидії тероризму.
Читайте також: Інвестиції Китаю в умовах пандемії
ЄС посприяв Шрі-Ланці у прищепленні цінностей верховенства права, стандартів прав людини та основних свобод. Ми повинні розширити свої відносини щодо морської безпеки в Індійському океані. Дискусія між ЄС і країнами Південної Азії щодо цього питання є невивченою сферою. Шрі-Ланка з її геостратегічним розташуванням в Індійському океані може відіграти важливу роль у цьому питанні. Зокрема, її позиція може бути вагомою у програмі ЄС CRIMARIO-2 (Програма ЄС щодо критичних морських шляхів. — Ред.) у рамках обміну інформацією щодо обізнаності в морських територіях. Прагнення Шрі-Ланки підтримувати порядок в Індійському океані в межах чинного права та посилювати свої позиції на морі має сприяти кращій співпраці країни з партнерами.
Який імідж України в Шрі-Ланці?
— Україна має позитивний імідж у країні. Дипломатичні відносини між нашими державами було встановлено в 1992 році. Чай залишається основною статтею експорту зі Шрі-Ланки в Україну (цейлонський чай займає 33% українського ринку цього напою. — Ред.). Відбулося зростання туризму між двома країнами, і для обох сторін є великий потенціал для покращення торгівлі й туризму.
—————
Асанґа Абеяґунасекера народився 1977 року в Коломбо. Навчався в університеті Едіт Кован (Перт, Австралія), де здобув ступінь бакалавра у сфері комп’ютерних наук, а також MBA. Згодом навчався у Школі управління імені Джона Кеннеді при Гарвардському університеті, Школі державного управління Лі Куан Ю при університеті Сінгапуру, Оксфордському та Єльському університетах. Займав високі посади в урядовому й неурядовому секторах. У 2005–2010 роках був членом ради директорів шрі-ланкійського органу контролю діяльності портів, працював консультантом міністра фінансів Шрі-Ланки. У 2011–2015 роках очолював Інститут міжнародних відносин і стратегічних студій при міністерстві закордонних справ. Із 2016 року очолює Інститут національних та безпекових досліджень при міністерстві оборони Шрі-Ланки. Автор низки книжок.