Про можливе падіння арт-ринку експерти заговорили ще за кілька років до початку нинішньої економічної кризи. Найвдалішим для арт-дилерів та аукціонних домів став 2007 рік, коли цінові рекорди встановлювали і перебивали чи не щотижня. «Це ненормально – люди не розуміють, що вони купують», – описував ситуацію американський приватний дилер Бйорн Рессле. Ринок порівнювали з мильною кулькою, що невдовзі лусне, як це вже трапилося 1990 року. Тоді після кількарічного розгону ринок різко обвалився і ціни навіть на найкращі роботи найвідоміших майстрів знизилися вдвічі.
Нинішня мильна кулька, втім, протрималася довше, ніж пророкували песимісти, і навіть минулого року, найнесприятливішого для продажу мистецтва, лише трохи втратила в об’ємі. Зокрема, під час кризи обсяги продажу дому Christie’s зменшилися вдвічі – з $6 млрд до $3 млрд. «Ми підготувалися до цього, бо знали, що арт-ринок розвивається циклічно», – пояснив президент аукціонного дому Christie’s Едвард Долман. Відносний спокій найбільших гравців зрозуміти просто. «Наш ринок завжди тримався на трьох китах: смерті, боргах і розлученнях. Хай там що відбувається з економікою, люди розлучаються, помирають і мають сплачувати борги, – розповідає Долман. – Тож навіть несприятливого минулого року ми мали для продажу кілька чудових робіт, до того ж вельми недешевих».
Однак загалом ціни стали помірнішими. Якісні й не надто дорогі твори можна було купити ще в листопаді минулого року. У той час на торгах Christie’s, Sotheby’s і Phillips de Pury найвищий естимейт (прогноз імовірної ціни) і на твори сучасних художників, і на картини зазвичай дорогих імпресіоністів становив $12 млн. Та вже з початку цього року арт-ринок поступово набирає докризових обертів. У лютому на лондонських торгах Sotheby’s скульптура Альберто Джакометті «Людина, що крокує» пішла з молотка за $104,3 млн і стала найдорожчим твором мистецтва з усіх коли-небудь проданих на аукціонах. Однак у травні Christie’s на торгах у Нью-Йорку перебив цей рекорд, продавши полотно Пабло Пікассо «Оголена, зелене листя і бюст» за $106,4 млн. Попри такі показники продажу, навряд чи варто найближчим часом очікувати нової лихоманки рекордів. Хоча на ринку і з’явилися дорогі твори, все ж потенційні покупці, вочевидь, не готові зараз так легко викладати шалені гроші, як три-чотири роки тому.
Сталося, як гадалося
Принаймні саме про це свідчить серія нещодавніх торгів Christie’s, Sotheby’s і Phillips de Pury. На вечірній аукціон у категорії «Модернізм та імпресіонізм» дім Christie’s виставив два топ-лоти: «Портрет Анхеля Фернандеса де Сото» Пабло Пікассо та «Ставок з білим лататтям» Клода Моне. Самі ж торги, проведені 23 червня у Лондоні, рекламувалися як найгучніші за останнє десятиліття. Картини такого рівня справді нечасто з’являються на ринку. «Портрет Анхеля Фернандеса де Сото» Пікассо, написаний 1903 року, рідкісний зразок блакитного періоду художника, востаннє фігурував на аукціоні 1995 року. Тоді його купили за $29,1 млн. На нинішніх торгах за естимейту 30–40 млн фунтів ($45–60 млн) та очікування нового рекорду картина пішла з молотка лише за 34,7 млн фунтів ($51,6 млн).
«Ставок з білим лататтям» Моне, одна з дев’яти картин художника, де він відтворив пейзаж біля власного будинку під Парижем, теж оцінювали в 30–40 млн фунтів. Це не надто дорого для художника, ціновий рекорд якого становить $80,4 млн. Утім, торги, що стартували з 22 млн фунтів, застрягли на позначці 29, що змусило дім Christie’s зняти картину з продажу. Оголошення шокувало публіку, яка зібралася на аукціон, та щедрішою не зробило.
На аукціоні Sotheby’s у категорії «Післявоєнне і сучасне мистецтво», що відбувся 28 червня, естимейти теж були досить високими, однак цього разу покупців не відлякали. Наприклад, роботу француза Іва Кляйна «Re 49», створену 1961 року з використанням поролону, гуми і фірмового кляйнівського синього пігменту, продали за 6,2 млн фунтів ($9,3 млн).
Торги сучасним мистецтвом, проведені домом Christie’s у Лондоні 30 червня, деяким експертам навіть нагадали часи цінового буму кількарічної давності. Портрет Елізабет Тейлор «Срібна Ліз» від засновника поп-арту Енді Ворхола було продано за 6,8 млн фунтів ($10,1 млн). Для робіт Ворхола, без яких не обходиться жоден великий аукціон сучасного мистецтва, це не найкращий результат, але досить непоганий для торгів Christie’s загалом. Ще одним вдалим продажем стала картина «Loopy» Джеффа Кунса. Кітчеве полотно із серії «Easyfun» купив відомий американський арт-дилер Ларрі Гагосян за 3,4 млн фунтів ($5,1 млн). «Арт-ринок почуває себе добре, – сказав після покупки Гагосян. – Напевно, у Christie’s є більше творів, що здатні зацікавити покупців».
Вочевидь, твори високого рівня не вдалося знайти аукціонному дому Phillips de Pury, що спеціалізується на сучасному мистецтві й молодих художниках. Великі торги, що відбулися 29 червня в Лондоні, виявилися цілковитим провалом. Дому вдалося заробити лише 3,9 млн фунтів ($5,9 млн) при тому, що напередодні песимістичний прогноз становив 6 млн фунтів ($9,1 млн). Такі перепади на ринку змушують деяких його гравців сумніватися у його післякризовому відновленні.
Поки песимісти вказують на результати останніх аукціонів, оптимісти дивляться на статистику продажу на міжнародній виставці-ярмарку сучасного мистецтва «Арт-Базель», що відбулася 16–19 червня. На вечірніх торгах арт-гігантів на зразок Christie’s і Sotheby’s ціни злітають не лише в результаті високого попиту на ту чи іншу роботу, а ще й завдяки азарту покупців. Причому перегони часто тривають лічені хвилини. Наприклад, торгівля за «Оголену» Пікассо завершилася за 8 хвилин і 6 секунд, у ній брали участь шестеро претендентів.
Значно менш драматична, а отже, адекватніша ситуація складається на міжнародних арт-ярмарках. Тут також можна спостерігати ажіотаж, особливо в перший день, а інколи навіть у перші години, коли експозицію відкривають для досить вузького кола найцінніших клієнтів. Саме в цей короткий період укладаються найвигідніші угоди.
Цього року, зокрема, таким чином було продано скульптуру «Персонаж» Пабло Пікассо за $15 млн, гігантську скульптуру «Герой №1» із коров’ячих шкур китайця Чжана Хуана за $1,8 млн, скульптуру з алюмінію, бронзи і сталі «Лев» японця Такаші Муракамі за $1,3 млн, шафку зі сталі й скла «Спогади про любов» Демієна Хьорста за $3,5 млн. Рівень продажу в швейцарському «Базелі» нагадав багатьом арт-дилерам докризовий рівень. Хоча більшість із них при цьому зазначили, що ціни на кожного окремого художника дещо знизилися. Наприклад, шафку від Хьорста, подібну до проданої в «Базелі», ще 2008 року оцінювали у 5,2 млн фунтів ($7,9 млн).
«Бізнес на «Арт-Базелі» значно пожвавився, хоча все ж навряд чи дотягує до рівня, що був два чи три роки тому», – зазначив Андерс Петтерсон, засновник агенції ArtTactic, що регулярно досліджує арт-ринок. «Якщо ти маєш хороші твори, продати їх проблеми не буде, – додає американський галерист Френк Демагд. – Зараз не так, як було три роки тому, коли хапали будь-що, підписане гучним ім’ям. Тепер, якщо ціна не відповідає якості, люди просто підуть геть».
Наші на Заході
Та найвизначнішою подією нинішнього «Арт-Базеля» для вітчизняного арту стала участь у арт-ярмарку української делегації. Київська Галерея Тетяни Міронової – перша вітчизняна інституція, якій вдалося потрапити на «Арт-Базель» і взяти участь у сателітному ярмарку Scope Art Show. Поміж художників, яких Галерея возила до Швейцарії, – Жанна Кадирова, котра представила чергові скульптури з кахлів (серія «Планети»), і Арсен Савадов. Його масштабне полотно оцінювали у $80 тис., і зараз про його продаж галерея веде переговори з одним із зарубіжних колекціонерів. Крім того, на українському стенді виставлялися картини Оксани Мась із проекту «Вони серед нас», нова серія Романа Жука The indigo і скульптурний проект Віктора Сидоренка «Левітація». Його художник розробляє та виставляє і в Україні, і за кордоном протягом останніх кількох років.
Продати ж Галереї Тетяни Міронової вдалося лише інсталяцію американця з українським корінням Девіда Датуни. Його дзеркальна шафка з матрьошками і пляшками горілки під назвою «Російське щастя» купили за $25 тис. Утім, головним сенсом участі в «Арт-Базелі», та й в інших міжнародних арт-заходах для Тетяни Міронової була передусім не комерційна вигода, а налагодження зв’язків. «Займаючись галерейним бізнесом кілька років в Україні, ми усвідомили, що без належної інтеграції українського арту до світової системи координат в державі нічого не буде: ні арт-ринку, ні арт-туризму, ні власних Енді Ворхолів та Демієнів Хьорстів», – запевнила Тиждень Тетяна Міронова.
Для вітчизняних художників нинішній «Арт-Базель» – уже не перша експедиція на Захід. Філіали в Німеччині працюють у Bereznitsky Gallery і «Цеху», український павільйон на Венеційській бієнале викликає стабільний інтерес у зарубіжних арт-критиків. Рік тому в Лондоні відбулися торги дому Sotheby’s «Сучасне мистецтво Росії і України», де Україну представляли Арсен Савадов, Василь Цаголов, Олександр Гнилицький, Олександр Ройтбурд, Ілля Чічкан, Павло Маков та інші. Час від часу твори українських контемпорарі-митців з’являються поміж лотів на торгах дому Phillips de Pury. Крім того, українці вже досить давно й активно продаються у Москві.
Однак ці позитивні зрушення ще рано називати системними. До того ж для повноцінної інтеграції у світовий арт-ринок українським художникам потрібні українські колекціонери, які купуватимуть своїх на міжнародних аукціонах і ярмарках. Саме таким шляхом кілька років тому почало розвиватися китайське мистецтво, і сьогодні китайські актуальні художники – поміж світових арт-зірок.
Потенційні зірки серед українських сучасних художників також є, і зараз найкращий момент цей потенціал реалізувати. Світовий арт-ринок лише починає відроджуватися після кризи, покупці частіше орієнтуються не на гучні імена, а на співвідношення ціна–якість. З якістю у більшості українських художників, представлених за кордоном, усе гаразд. Лишається сформувати відповідні ціни.[1980]
Перспективи без підживлення
Україна має великі перспективи для входження у світовий арт-ринок – про це щороку запевняють експерти. Але щоб прогрес був очевидний, вітчизняна арт-сцена має працювати – самовіддано і наполегливо. На сьогодні, на жаль, не можна говорити про перезавантаження українського арт-ринку, на відміну від світового, який паралельно із загальною економічною системою виходить із кризи. Хоча за останні роки українські сучасні художники представлені на світових аукціонах, поступово їхні роботи з’являються на міжнародних виставках і ярмарках. Утім, крім цього потрібно ще й розвивати процес зсередини і підвищувати якість мистецтва. Більшість наших митців, досягнувши певного рівня визнання, повторюють самих себе, не турбуючись про те, щоб зробити щось нове, проекспериментувати, вийти на новий рівень.
Для прогресу, зрушень і нових досягнень має бути конкуренція всередині українського арт-ринку. До того ж потрібно привозити в Україну більше іноземних художників, реалізувати міжнародні проекти, залучати закордонних кураторів світового рівня. Тоді молоде покоління матиме ширшу базу візуальних образів і методів, які можна наслідувати. Дуже важко вчитися на картинках з інтернету чи каталогів, як це роблять більшість вітчизняних художників, – мистецтво має бути живим і наочним. Щоб українське мистецтво прогресувало, потрібні зусилля і митців, і галерей, і, звісно, держави. Мистецтво має розвиватися завдяки не тільки приватним ініціативам художників і галеристів, а й підтримці потужніших «донорів». Інтерес до мистецтва тієї чи іншої країни стимулює правильна піар-стратегія, що має бути частиною державної політики.
В Україні майже не існує освіти в галузі сучасного актуального мистецтва – Національна академія образотворчих мистецтв і архітектури має традиційне спрямування, студентів навчають класичної школи й теорії, в той час як у всіх розвинених країнах є окремі заклади, присвячені суто сучасному мистецтву. Інша проблема пов’язана з відсутністю сучасних арт-робіт у державних художніх музеях. Музеї не закуповують сучасного мистецтва, не створюють архівів, не надають майданчиків для проектів. Третя проблема – відсутність державних стипендій і грантів для молодих митців. Світу цікаве не тільки комерційне мистецтво, навпаки, найбільший інтерес викликають саме експериментальні, новаторські роботи. Дуже часто наші художники через брак коштів, попиту й інтересу не мають змоги їх створювати. Галереї таке мистецтво зазвичай не підтримують, адже його дуже важко продати.