Як колишній голова великого європейського міста, як ви можете описати місто, в якому комфортно жити?
– Звичайно, я маю відповісти, що це Вільнюс. Я поясню чому саме Вільнюс займає перше місце в моєму списку. Якщо ми подивимося в данні Eurostat, які зробили оцінки у 2015 або навіть у серпні 2017 року, ми побачимо, що Вільнюс там зазначений як найщасливіше місто серед європейських столиць, ми на першому місці з 2015 року і до сьогодні. Для мене це був великий сюрприз. Країна в цілому знаходиться приблизно на 60 позиції, це десь посередині. Тому, незважаючи на чисельні проблеми, як має місто, його мешканці щасливі в ньому і це головне. Напевно, з всіх моїх досягнень це є головним – щасливі люди. Чому вони щасливі? Можуть бут багато причин чи тем, які я повинен підкреслити. Перебуваючи на посаді міського голови я завжди намагався заохотити людей говорити про місто, я завжди намагався реалізувати ряд ініціатив, навіть певних провокацій аби показати людям, що саме вони є господарями Вільнюса. І що вони повинні ставитися до нього як до власного дому. Маю розповісти про один з моїх проектів, який я розпочав у 2006 році.
Читайте також: Ґернот Ерлер: «Для Німеччини беззаперечним є той факт, що без виконання всіх пунктів Мінська не може бути повного припинення санкцій»
За замовленням міста один скульптор зробив статую блакитної кози, ми розмістили її в центрі. Цю скульптуру було знищено за одну ніч. Тоді мені це дуже не сподобалося, це виглядало занадто агресивним. Я запросив художника до себе в офіс і попросив зробити ще десять скульптур для мене, десять янголів, білих в різних позах. Як вони були готові, ми розмістили їх в різних районах міста. І жодної було пошкоджено. Це відповідь. Коли ти намагаєшся говорити про позитивні речі в місті, коли ти створюєш позитивну інфраструктуру, кожен буде ставати трошечки кращим. Добро – це відповідь. І останнє, міський голова чи команда лідерів міста, вони не мають бути зосереджені лише на таких речах як прибирання сміття чи ремонт доріг. Це немов чищення зубів, це ваша щоденна робота. Вони повинні створювати сучасну історію міста і кожен, хто в ньому живе має бути часткою цієї історії. Це стосовно Вільнюса. А якщо в цілому, то мені дуже подобається і я дуже позитивно дивлюся на італійський тип міст. Я не фанат великих мегаполісів, як на мене один мільйон мешканців – це максимум. Тому що в мегаполісах більше проблем, а люди стають чужими один одному. Тому італійські міста, навіть в минулому, коли вони тільки-но були засновані, для мене залишаються найкращими.
Нещодавно Київ отримав 131 місце з 140 позицій в рейтингу комфорту проживання. Чи справді він того вартий? Яке місце у Вільнюса? Чи вважаєте ви такі рейтинги об’єктивними?
– В цьому рейтингу, наскільки я пам’ятаю, Вільнюс має бути приблизно на 40-му місці. Звичайно, рейтинги завжди важливі, тому що коли ти міський голова у такий спосіб ти можеш отримати інформацію ззовні. Вона не завжди об’єктивна, і я не можу сказати, що Київ насправді має бути в останній десятці. Але це абсолютно точно вказує на те, що є багато помилок місцевої влади та навіть мешканців. Якщо люди почуваються в місті погано – необхідно починати дискусію, чому саме. А потім з цього починати свої дії та зміни. Як на мене, Київ, який я доволі часто відвідую, має низку проблем. Але в цілому це приємно місто.
Що ви можете порадити місцевій владі Києва чи інших українських міст?
– Я помітив, що в Києві наразі ведеться багато дорожніх робот, це добре. Але є проблеми з тим, як це організовано. Якщо ви ремонтуєте дорогу і перекриваєте рух, цілком логічно, що люди не будуть задоволені. Але скоро вони отримують більшу дорогу або краще покриття. В будь-якому разі люди скаржаться. Що потрібно робити заздалегідь? Треба розмістити табличку з поясненнями, спочатку вибачитися, потім розповісти що саме ви плануєте робити і що в результаті отримають люди., зазначити терміни проведення робіт. Завжди необхідно інформувати мешканців. І навіть якщо ви робити гарні речі, ви маєте вибачати за створення незручностей. Також лідери думок, влада мають стимулювати дискусії щодо міста, обговорення. Не лише о проблемах, ви повинні надихати на щось. З мого досвіду навіть з невеликими ресурсами ви можете отримати багато результатів. (В 2011 році Зуокас на БТР особисто розчавив припаркований з порушеннями автомобіль, що викликало бурхливі дискусії – прим. Тижня). Це створює гумор, настрій. Люди починають говорити про своє місто, пишатися ним.
Іншою великою проблемою Києва, яку міський голова повинен негайно вирішити – це зовнішня реклама. Це масштабне порушення, вона неконтрольована. Реклама псує краєвиди та панорами міста. В Києві багато мальовничих місць – схили Дніпра, церкви, але якщо ви скрізь наставите білбордів це все буде зіпсоване. З іншого боку, якщо хтось приїде і побачить такий стан речей, він може подумати, що в цьому місті не має порядку і нормальних правил. І це може стати поганим сигналом для іноземних інвесторів.
Читайте також: Свен Міксер: «Миротворча місія на Донбасі не має слугувати для легітимізації фактичної сепаратистської влади»
Друга біда – паркування. Якщо ви бачите машини на пішохідних тротуарах, а це в Києві скрізь, ви розумієте, що саме авто є пріоритетними для міста. Метал, а не люди. Це створює погану картинку, щось в місті не так. Але це можливо виправити. Вам не треба починати з поліції або штрафів. Треба просто почати дискусію і створити певні соціальні норми. Чи нагадати, якщо вони вже є, але забуті. Давайте паркуватися нормально, думати в першу чергу про інших, не створювати проблем для людей з дитячими візками чи велосипедистів. Це прості речі, їх легко зробити. Звичайно, необхідно поєднувати це з реалізацією проектів паркінгів, але ці речі не залежать одне від одного.
Один з ваших проектів – реконструкція району Ужупіс також може бути прикладом
– Це був дуже некомфортний район, дешевий та небезпечний. Але ми вирішили зайнятися цим районом самостійно, власними силами. Ми оголосили Республіку Ужупіс, святкуємо «день незалежності» першого квітня. Було розпочато реконструкцію, запрошено деяких художників, створили скульптуру янгола. І таким чином район став дуже популярним і модним серед митців, як Сохо у Нью Йорку чи Монмартр в Парижі. Це місце для тих, то відчуває свободу. Ми приваблювали сюди більше творчих людей, для цього відкривали більше галерей. В цьому полягала наша ідея. До кризи багато заможних людей купували тут нерухомість, але вони не зовсім розуміли головну ідею, і не розділяли її. Потім допомогла криза. Я завжди кажу, що криза – це час для перегляду минулих помилок. Тому тепер там все більше унікальних галерей, місцевих крамничок. Тут мешкають цікаві люди. Ужупіс став гарним місцем для життя.
До цього населення району було переважно бідним. Часто у людей не було звичайних зручностей. Колись я тут придбав собі будинок усього за $12 тисяч, бо ніхто не хотів жити в такому недружелюбному середовищі. Але зараз ситуація кардинально змінилася. Аналогічно ми зробили і з районом Новий Вільнюс. Туди було перенесено нову муніципальну будівлю. До цього це також був дуже бідний район. Деякі мешканці були без центрального опалення, газо- та водопостачання, туалети були во дворах. А зараз це один з найдорожчих районів міста. Будівельні майданчики в ньому найбільші в Балтиці. А люди отримали шанс змінити своє життя. Дехто з мешканців продає свою нерухомість там та переїжджає до інших районів або навіть міст, в цьому випадку вони отримують більше грошей і можуть купити собі краще житло та, наприклад, машину чи щось інше.
Які урбаністичні проекти, на вашу думку, мусять мати найбільший пріоритет зараз?
– Я дуже підтримую економіку спільної участі. Кожне місто повинне зараз зосередитися на її принципах. І намагатися будувати інфраструктуру, яка краще орієнтована на економіку спільної участі, реалізовувати такі проекти. В першу чергу, систему прокату велосипедів, в Вільнюсі ми її маємо дуже розвинену і високоякісну. Перша спроба була невдалою – більшість прокатних велосипедів були вкрадені або знищені, бо тоді ми не використовували ніяких заходів безпеки. Тепер нова система передбачає певне страхування від таких випадків. Для міста прокат безкоштовний – фінансування проекту здійснили зовнішні інвестори, він окупається через розміщення реклами. Все що потрібно було зробити муніципалітету – виділити місця для велопарковок. Тепер взяти велосипед можна просто через додаток в смартфоні, для користувачів це майже безкоштовно, стягується лише символічна плата. Система вже отримала схвальні відгуки від місцевих та гостей міста. Впевнений, що схожі проекти повинні реалізовуватися в усіх містах, в тому числі і в Києві.
Читайте також: Жюльєн Носетті: «Росія розуміє інтернет як механізм асиметричної дії»
Прокат авто. Ми маємо деякі приватні компанії, тому реально взяти машину просто із допомогою смартфону. А потім її можна залишити там, де зручно саме вам. Моє бачення майбутнього таке – для родини буде достатньо мати одне авто для поїздок на великі відстані. Решту потреб будуть закривати різні типи прокатів та громадський транспорт. Це допоможе зменшити кількість авто на вулицях, стане менше заторів та аварій. Ви зможете пересуватися легше.
Наступний крок – це безпілотні авто та муніципальний транспорт. Це майбутнє, але воно вже не за горами. За десять, чи навіть п’ять років ми станемо свідками кардинальних змін в містах. Тому дуже важливо, якщо ви щось робите в місті, як-то новий міст чи дорогу, ви маєте думати не лише сьогоднішніми категоріями, а й передбачати майбутнє. Як цей дизайн, ця нова інфраструктура буде пасувати новітнім технологіям. Зараз влучний час для початку. В Україні багато всього потрібно перебудовувати, тому важливо не робити того, що вже у минулому. Якщо ви думаєте на 10-15 років вперед, ваші інвестиції будуть сприяти швидкій еволюції технологій, що можуть прийти в українські міста. І це привабить більше інвесторів. Наприклад, зараз найбільші виробники автомобілів Німеччини шукають розвитку інфраструктури для електроавто, адже вони ухвалили рішення на виробництво лише цього типу машин в майбутньому. Київ, Львів, Дніпро та Харків мають бути в їхньому списку. Це може заохотити людей пересідати зі звичайних на електроавто. А ті, хто мають керівників зі стратегічним мисленням, хто достатньо відкритий і швидкий будуть мати дохід з цього. В минулому році я був в європейському представництві Tesla. Вони чекають на муніципальних керівників, які прийдуть і запропонують будівництво інфраструктури для їхніх автомобілів. І вони готові інвестувати в ці проекти. Це стосується не лише Tesla.
Саме тому керівник міста (та його команда, звичайно) має бути провідцем, гарним адміністратором і людиною, яка діє. Не лише просто називатися міським головою, не лише обіцяти та говорити, а діяти. Можливо при цьому робити деякі помилки, але не сидіти та чекати. Людей цікавлять особистості з передовим мисленням, які стимулюють майбутнє.
Мій улюблений приклад – те, що відбулося в іспанському місті Більбао. Це були дев’яності, Більбао мав великі проблеми: безробіття сягало 22% і зростало, традиційна суднобудівельна промисловість збанкрутіла, з’явилося багато соціальних негараздів, місто було брудне, збільшувалася кількість злочинів. Потворне та брудне місце. Молодь переважно намагалася залишити місто, перебратися в інші регіони Іспанії або світу. Яке було рішення міського голови? Побудувати музей. Витратити $100 мільйонів на музей Гуггенгайма, заплатити ще $20 мільйонів за бренд. Всі були проти цього рішення, за опитуваннями близько 90% населення не схвалювали його. Журналісти обвинувачували міську владу, говорячи що мистецтво це не те, що потрібно зараз місту і мешканцям. Але міський голова попросив судити його лише після завершення реалізації проекту. Що ми бачимо зараз? Більбао перетворилося на інше місто. Звичайно, це не лише через музей, він був лише верхівкою піраміди перетворень. Однак зараз кожен водій таксі, який підхопить вас в аеропорту, буде їхати так, щоб показати вам музей. Тому що вони справді ним пишаються, так само як місцеві пишаються Сіднейською оперою чи Біг Беном в Лондоні. Музей зараз приваблює 1 мільйон туристів щороку. Цим туристам треба десь зупинитися, поїсти і так далі. Місто генерує дохід. Молодь повертається. Саме такі лідери потрібні Литві, Україні та будь-де в світі.
—————————————–
Артурас Зуокас. Народився в 1968 році. Закінчив Вільнюський університет за фахом «журналістика». Після університету працював військовим репортером. Побував в багатьох гарячих точках, зокрема у Грузії, Азербайджані, Чечні, Абхазії і Південній Осетії. Після цього заснував власне інформаційне агентство. В 2000 був вперше обраний на посаду міського голови Вільнюса. Другий термін з 2003 по 2007, третій – з 2011 по 2015 роки. Між цими періодами з 2008 до 2009 був депутатом литовського парламенту. В 2006-2007 роках був причетний до кількох корупційних скандалів. Був признаний винним у спробі підкупу політика, пізніше за зразкову поведінку покарання скасовано, але судимість не було знято. Разом з тим має кілька почесних відзнак та нагород. Одружений, має трьох дітей.