Артур Пройдаков: «Діти стали більш прагматичними. Вони хочуть докладати рівно стільки зусиль, скільки треба на сьогодні задля потрібної оцінки»

Статті
13 Вересня 2022, 12:54

– Зараз багато кажуть, що українська молодь байдужа, і в цьому винна освіта. Чи можна сказати, що всі проблеми нашого суспільства походять зі школи? Учителі не допрацьовують?

Я би не був таким радикальним. Справді, частина проблем може походити зі школи, але я б додав сюди інститути та інші соціальні організації. Щодо школи – питання навіть не в академічності знань, а в моделі взаємодії вчитель-учень. Бо раніше у нас учень не мав права голосу, ішов туди, куди вказував розклад; є домашнє завдання чи параграф і шансів його не виконати немає. І можливо, це позиція байдужості: того, що від мене нічого не залежить. Вона може якось вбиватися в голову, оцей образ «маленької людини» може перенестися на дітей. Відповідно, вони потім виростають з таким саме мисленням, ідуть у виші, на роботу, і намагаються зайвий раз не піднімати руку і не проявляти ініціативу.

Така модель закладається в школі, і тому, імовірно, ми 30 років незалежності товчемося на одному місці, і лише за останні 8 років відбулися певні зміни в соціумі, зокрема, зростання громадянської свідомості. Можливо, у зв’язку з Новою українською школою, із лібералізацією освіти, із демократичними процесами. Батьки стали активнішими учасниками цього процесу, вони вимагають, і це правильно. Та й слово вчителя зараз не є законом, я не можу сказати, наприклад, що Чіпка з роману Панаса Мирного й Івана Білика – поганий, бо діти наведуть десять аргументів, що він зробив правильно. Це їхня позиція, я не змушую їх погоджуватися з єдино правильним варіантом. Цей плюралізм у хорошому сенсі, здається, дає нам шанс на певний оптимізм у майбутньому.

 

– Школа має формувати середовище (еліту) чи лідерів?

Дискусійне питання. Середовище, у якому дитина може почувати себе комфортно, впевнено, адекватно, самодостатньо, де може набивати гулі, робити помилки, і де це намагається подолати завдяки колективній взаємодії. Щодо лідерів – є окремі шкільні програми, приватні школи, які акцентовані на лідерстві, але їх небагато. В нашій школі [приватна школа «Мідгард» у Києві – Ред.] ми намагаємося розвивати лідерські якості, але не рівняємо всіх дітей, тобто якщо ти не лідер – то все. Бути лідером у школі – прекрасно, але це не має бути самодостатньою метою, це мають бути досягнення в академічному рівні й в плані психологічної зрілості. Пригадую своє навчання в школі (у місті Стаханов, нині Кадіївка, на Луганщині), то там я думав про дружбу і працю в команді, а не про лідерство, про таке я почав замислюватися в університеті. У звичайній школі важливіше формування середовища, а лідерство вже йде як бонус. Лідерів, як на мене, готують у позашкільному середовищі («Пласт», Мала академія наук, спортивні секції тощо).

 

– Ви працюєте в різних освітніх закладах уже 12 років. Чи змінилися діти за цей час?

Стало важче заволодіти їхньою увагою. У 2011 році я починав викладати в педколеджі, і коли говорив біля дошки, то 80% дітей мали мене слухати і не відволікатися, така норма. А от зараз, щоб мене послухала така ж кількість учнів, я маю щось підготувати, а не просто записати число й «Класна робота». Уже має бути якась візуалізація (відео, презентації) або зміна активності: 5 хвилин почитали, потім подивилися відео, обговорили, записали. Тобто, перше, що змінилося – з’явилася боротьба за увагу.

 

Читайте також: Позивний «Ярош»: «Найголовніше – бути готовим до втрати побратимів. Коли ти бачиш, як на твоїх очах убивають товариша, і ти вже нічим йому не можеш допомогти, – оце важко пережити»

 

Друге – це пошук нових підходів. Читати паперовий текст уголос уже нецікаво. Я своєму 11 класу, коли почалася війна і скасували ЗНО з літератури, запропонував почитати художні твори для себе. Назвав «Рекреації» і «Московіаду» Андруховича і «Ворошиловград» Жадана, а вони мені: ні, багато сторінок, а є щось коротше? І я знайшов список «30 найкращих оповідань незалежної України», і ці тексти їм сподобалися. А от з віршами, хоч вони менш за обсягом, їм уже складніше, бо не всі ліричні твори можна переказати. А щоб зацікавити класичними творами, їх треба «вигідно продати». Так, говорячи про «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького, треба розповісти про серіал Наталки Ворожбит, показати комікс за мотивами повісті, і тоді учні звернуть увагу.

У цьому плані діти стали більш прагматичними, вони хочуть докладати рівно стільки зусиль, скільки треба на сьогодні задля потрібної оцінки. Скажімо, раніше вчителі могли поставити додатковий урок або нульовий, або після занять – явка обов’язкова, буде оцінка, і діти йшли. Зараз ніхто не піде, а натомість скажуть: дайте якесь завдання, ми його зробимо і скинемо вам у соціальній мережі чи на пошту, і потім «атакуватимуть» там, нагадуючи, щоб учитель не забув поставити оцінку. І ще тепер стало більше індивідуалістів, яких не цікавить клас. І ці зміни цікаві, бо я маю змінюватись і підлаштовуватися. Бути гнучким і постійно щось вигадувати.

 

– Глобальне питання: що не так із уроками української мови і літератури в сучасній школі?

Перше, програма, а точніше – зацикленість на теорії без практики. Ми вивчаємо чотири відміни іменників, а потім учень питає: «А нащо мені знати, що “теля” – це IV відміна?» І, чесно кажучи, відповіді я не маю. Це теж прагматизм: навіщо я 45 хвилин вчив таку-то тему? Я відповідаю: ви будете грамотними, тобто успішними, а успіх – це життєва реалізація. А вони наводять приклади президента і бізнесменів, які цього не знають. І в мене є останній варіант для них: ви вчите це для загального розвитку. Але така версія для них не працює. Тобто теорія заради теорії, а я за те, щоб вивчений матеріал втілювати в житті максимально. Тому деякі теми можна зробити простіше.

 

Читайте також: Тут розмовляють українською

 

Друге, в молодших класах давав би тексти менші за обсягом. Такі, що можна прочитати за один-два уроки, перебуваючи в школі. Тобто загалом треба переглянути програмові тексти. Я раніше був радикальний і казав, що не треба вивчати класику або переглянути їх, але зараз я розумію, що треба знати канон. І ще б в літературі я робив би акцент на творах, а не на життєвих долях письменників, щоб аналізувати художні особливості текстів, а не трагічні біографії, які можна обговорити на уроках історії.

 

– Якби ви стали міністром освіти, які б були ваші перші кроки, законопроєкти?

Я би подбав про вчителів і зробив чотириденний робочий тиждень. І у п’ятий день провести час із сім’єю, сходити в театр чи кіно, подивитися, почитати, сходити, скажімо, без поспіху на Книжковий Арсенал. І за рахунок цього додаткового дня він зможе накопичити сили й енергію, а також зможе бути актуальним для дітей. Бо треба бути в курсі подій і новинок культури, знати про Marvel, якщо дитина спитає про це, щоб учні потім слухали нас в інших темах. Це сприятиме ефективності вчительської роботи й колективу. Мати додатковий оплачуваний день – не методичний, а для саморозвитку і самовдосконалення. Це був би перший крок.

А другий – перегляд додаткових активностей і спеціальностей для дітей. Уроки медіаграмотності обов’язково для всіх з 1 по 11 класи. Долучати дітей до волонтерської діяльності. Не раз на семестр поплести маскувальні сітки, а підійти до цього на свідомому рівні. Потрібно зробити відповідний шкільний предмет. Треба зараз радикально це робити, коли як не під час війни, бо маємо запит на такі реформи. Або поступово запроваджувати ці зміни, але вже починати і не чекати, коли воно зійде лавиною.

96