Артем Корнецький: «В Україні стало більше соціальних підприємств та організацій»

Суспільство
21 Лютого 2024, 14:32

Тиждень поспілкувався про те, що таке соціальне підприємництво та чому це важливий вектор розвитку української економіки, з доцентом Українського католицького університету, співзасновником Українського соціального венчурного фонду Артемом Корнецьким


— На одному з ваших тренінгів ви якось зауважили, що всі підприємці колись стануть соціальними. Чому ви б так цього хотіли та що для цього потрібно?

— По-перше, нині це підтверджує багато наукових досліджень. Окремі наукові журнали вже присвячені соціальному підприємництву, а чимало науковців пише про те, що така тенденція сильна у світі загалом і що такого бізнесу стає більше. З різних причин також деякі дослідники кажуть, що в нас як у людства просто немає іншого виходу. Проблем у світі стає все більше, і тими засобами, які ми нині використовуємо, ми не розв’язуємо цих глобальних проблем. Дехто ж каже, що люди у своєму розвитку доходять до того, що їм нецікаво робити просто звичайний бізнес. Тож якщо вже робити, то робити бізнес із якимось соцскладником. Ця тенденція помітна і в Україні, тож, гадаю, така зміна справді станеться, лише поки що не знаю коли. 

На мою думку, це тривалий процес, але динаміка точно в тому напрямку. Не всі погоджуються із цим. Хтось каже, що це така нішева історія, що є звичайний бізнес, який усі розуміють, а є соціальний — десь там маленький збоку. 

Упродовж останніх пʼяти-восьми років в Україні стало більше соціальних підприємств та організацій. Це гарний показник. Ще пʼять років тому небагато соціальних підприємств використовували цю назву в маркетингу, тому що в нас є стереотипізація слова «соціальне». В Україні це означення не повʼязують із бізнесом. А тепер я бачу, як нові соціальні підприємства навмисне вживають це означення. Людей нині приваблює купувати щось саме в такого бізнесу. 

— Як простою мовою пояснити, що таке соціальний бізнес?

— Нещодавно я мав обговорення з депутатами щодо законопроєкту про ветеранський бізнес. За планом є думка додати визначення соцпідприємництва в текст законопроєкту, тому що ветеранський бізнес — це як тип соціального. І ми обговорювали визначення соціального підприємства, яке було б добре додати в господарський кодекс поруч із визначенням того, що таке підприємництво. 

Тож якщо простими словами, то соціальне підприємництво — це теж бізнес, теж підприємництво, тільки на першому місці в нього соціальна мета. Але наявність цієї мети не виключає всіх інших елементів звичайного бізнесу: отримання доходу, прибутку, працевлаштування людей, залучення інвестицій і таке інше.

— Якщо звичайний бізнес на якомусь етапі захоче стати соціальним, що йому для цього потрібно?

— Для таких випадків навіть вигадали спеціальну назву, бо класично вважається, що соціальний бізнес має вже таким зʼявитися. Тобто метою створення такого підприємства має бути розв’язання якоїсь соціальної проблеми. Тож термін, який вигадали для таких випадків, — це «імпакт-підприємництво». Він для тих, хто хоче зробити свій соціальний вплив більш системним, бо є багато підкатегорій у роботі звичайного бізнесу, як, наприклад, корпоративна соцвідповідальність (КСВ), яка дає змогу творити цей соціальний вплив. Таке імпакт-підприємництво за визначенням десь посередині між КСВ та соцбізнесом.

— В Українському католицькому університеті ви викладаєте курс про соціальне підприємництво для активістів і для керівників громадських організацій. Якщо громадські організації виявили бажання стати соціальним бізнесом, що для цього потрібно?

— Тут простіше, бо неприбуткові організації зʼявляються переважно із соціальною метою. Тож якщо казати про освіту, то тоді як людей зі звичайного бізнесу треба вчити оцього соціального складника (як правильно створювати позитивний вплив, як його вимірювати), представників неприбуткового сектора якраз треба вчити бізнесу. І тут, на щастя, у нас в Україні є для цього сьогодні всі умови. І це попри те що законодавчо поки що навіть визначення поняття соціального бізнесу немає, а спеціальної правової форми — і поготів. Але, на мою думку, це радше добре, бо ми ще на доволі ранній стадії розвитку цієї теми. 

Повертаючись до громадських організацій, згідно з українським законодавством, сьогодні і громадські організації, і благодійні фонди можуть безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю, але не розподіляючи прибуток між засновниками. 

Тобто якщо у вас громадське обʼєднання, де в статуті прописані соціальні цілі, але ви хочете продавати, а не тільки брати гранти чи пожертви, то маєте на це право, прописавши про це в статуті кілька додаткових речень. Після цього ви можете продавати товари чи послуги як бізнес, не сплачуючи податку на прибуток, але й прибуток ви теж не можете розподілити. Для когось це нормально, комусь треба зареєструвати іншу юридичну особу, яка може отримувати прибуток. Треба просто цей бізнесовий елемент вкрутити в неприбуткову організацію, і це й буде соціальне підприємство.

— Раніше розробляли білу книгу соцпідприємництва. Чи актуальна вона ще?

— У межах одного з великих профінансованих ЄС проєктів на цю тему була частинка роботи зі створення Білої та Зеленої книг соціального підприємництва. Це, по суті, мало бути створенням підґрунтя для формування якоїсь державної політики та законодавчих ініціатив у цьому напрямку. Ці книги є у вільному доступі, їх можна знайти й почитати. Вони містять загальний нарис на тему, там описано різний досвід, зокрема як це працює в наших умовах. Це гарно сформована чернетка, для того щоб цю тему рухати далі. Свого часу ці книги мали певний вплив. Але тепер настав час принаймні ввести визначення соціального підприємництва в українське законодавство. Схоже, що є воля й бажання депутатів це зробити. Тому, здається, ми дісталися до нового етапу розвитку терміна.

— Чи є якась підтримка для соціальних підприємців під час російсько-української війни? Адже нині нелегко вести бізнес і багато людей узагалі його втратили. Чи варто починати бізнес саме із соціального підприємництва? Чи змінилася статистика соціальних підприємців після початку повномасштабного вторгнення в який бік?

— Офіційної статистики немає, як немає і спеціалізованого законодавства. Утім, у нас є певні власні спостереження. Ми робили багато проєктів, перетиналися з підприємцями. 

До початку повномасштабного вторгнення в експертному середовищі ми використовували приблизну цифру в тисячу соціальних підприємств, але ця цифра базується радше на спостереженнях, а не на конкретних даних. Одна з причин — це те, що критерії визначення поняття «соціальне підприємство» не є сталими. Але таких підприємств точно стає більше, утім, конкретної цифри ніхто назвати не зможе. Треба домовлятися спочатку про критерії, що складно

Тепер щодо можливостей. Я завжди повторюю і студентам, і учасникам наших проєктів, що якщо вони хочуть створити бізнес з нуля, то можливостей створити соціальний бізнес сьогодні в Україні більше, ніж для створення звичайного бізнесу. Тому що ви можете використовувати ресурси обох секторів: і звичайного приватного, залучаючи кредити інвесторів, і неприбуткового сектора, використовуючи можливості там. А там є багато різних грантів, програм підтримки, освітніх програм. Це все переважно безкоштовно. І це вільний ресурс, який виділяється навіть в умовах війни. 

А після війни (або принаймні коли така гаряча фаза мине) я передбачаю велику хвилю підтримки соціальних підприємців. Хоча й сьогодні такі програми є. І ви можете одночасно використовувати обидва ресурси для свого розвитку. Звісно, що треба оцінювати, який бізнес, яка сфера, які треба інвестиції, але теоретично соціальний бізнес запустити простіше, як і знайти підтримку для нього.

Тепер про програми. Я б звернув увагу на нашу організацію School of Me. У нас є сайт, там є актуальні програми. У нас зараз триває декілька проєктів підтримки соціальних підприємств — як нових, так і вже створених. Наприклад, нині в нас іде два раунди проєкту, який ми робимо разом з IREX та MCI. Там є експертний супровід і фінансова підтримка молодіжних та соціальних підприємств. У межах цього проєкту є програма, де кандидат може отримати грант на 10 тисяч доларів і додатково супровід менторів та експертів протягом девʼяти місяців, щоб його бізнес міг розвиватися далі. Також у нас є програма для молодих соціальних підприємців, які хочуть з нуля створити свій стартап. Це міжнародний інкубатор Social Impact Award. Ми його проводимо щороку.

Також ми співзасновники фонду, який називається Український соціальний венчурний фонд. Він створений, щоб фінансово підтримувати соціальних підприємців. Ми пробуємо різні фінансові інструменти: давали і звичайні гранти, і частково поворотні гранти. Буквально нещодавно ми відкрили новий конкурс на підтримку соціальних підприємств, які вже працюють. Там хороші суми — здається, можна отримати грант на суму 33 тисячі доларів. Але це частково поворотний грант, тобто 25 % суми гранта треба буде через рік повернути у фонд. Як бачите, це такий інструмент, який ніби не зовсім і неповоротна допомога, як грант, але водночас і не такий дорогий інструмент, як кредит звичайному бізнесу, це десь посередині. На мою думку, це правильна стратегія, бо ми хочемо підтримувати соціальний вплив передусім, але також ми підтримуємо бізнес, який має генерувати кошти, відповідно, принаймні отримувати частину коштів назад від такої підтримки. Це, мені здається, найкраща стратегія.

— Чи готові донори надавати гранти на соціальне підприємництво, спрямоване на: 1) виробництво подвійного призначення; 2) працевлаштування ВПО чи 3) працевлаштування військових ветеранів?

— Усі три пункти треба розгадати окремо. Більшість донорів не хоче підтримувати підприємства або соціальні підприємства, які закладають елемент озброєння, бо це інший тип підтримки. Вони про це чітко говорять, і більшість забороняє використовувати грантові кошти на теми, пов’язані з армією чи з озброєнням. Це не означає, що це погано, це інший тип підтримки. Підтримка соціального підприємництва вкладається радше в проєкти розвитку, а не в гуманітарні чи військові проєкти. Далі про працевлаштування ВПО. Тут відповідь — однозначно так. Ще з 2014 року на Донбасі було багато проєктів, спрямованих саме на підтримку ВПО, зокрема проєктів соцпідприємництва. Такі проєкти вже є, і, гадаю, їх буде ще більше. Щодо третього пункту. Я вже згадував, що закон про ветеранський бізнес відправлено на розгляд. Є багато ветеранського бізнесу, який уже існує і теж переважно звертався по підтримку, грант, або по дешевий кредит, і це чудово. У таких випадках простіше створити бізнес, і я впевнений, що такої підтримки теж буде більше. Я вже бачив декілька програм від університетів або від донорів, які підтримують ветеранів, що хочуть створити свій бізнес.

Соціальний бізнес раніше був малим: до десяти людей у команді, невеликі обороти. Сьогодні є приклади малого й середнього бізнесу зі сталими ознаками соцпідприємництва…

Дійсно, більшість соціального бізнесу лишається мікробізнесом, але з’являються більші компанії. [Кавʼярня-кейтеринг] «Горіховий дім» працює вже понад десять років. Я не міряв за параметрами, але мені здається, що це середній бізнес, бо це дійсно таке серйозне підприємство з багатьма працевлаштованими працівниками. Також, наприклад, Promprylad.Renovation в Івано-Франківську. Це величезний завод з інвестиціями в мільйони доларів. І це точно не малий бізнес. Але це все-таки поодинокі випадки, мені здається.

Щодо лікарень як соціального бізнесу. Тут така тема неоднозначна. Нібито можна їх під цей критерій підігнати, тому що вони створюють корисний продукт чи послугу. Але тут ще, мені здається, правильний підхід до цього критерію, що має бути хоча б якийсь елемент соціальної інновації. Ти щось створюєш, чого ще не було до тебе. Щось таке нове, цікаве, що може дійсно розв’язати проблему в новий спосіб. Ну а лікарні були й будуть. Тут нового, мені здається, небагато. Треба дивитися глибше на кожну лікарню. 

І запитання, яке я ставлю, — навіщо той чи інший бізнес хоче себе називати соціальним? Чи для того, щоб мати доступ до тих ресурсів, про які я згадував, чи це дійсно так і є і їм це потрібно для маркетингу. Або буває навпаки, що бізнес соціальний, але не хоче себе так називати, тому що є ось цей стереотип щодо слова «соціальний». До речі, ветеранські бізнеси переважно себе не називають соціальними, хоча вони, мабуть, ними є. Ну й, до слова, Veterano Pizza вже, мабуть, не малий бізнес. У них багато піцерій. Вони, мабуть, за франшизою працюють. Я не знаю про це точно, але як бренд це вже не маленький бізнес, про нього багато хто знає.

— Із чого починати соціальний бізнес? Де шукати спільноту однодумців? 

— Усе має починатися з ідеї. Інша справа, що ідей може бути багато, а робочою не буде жодна. Тому я б, по-перше, для себе вирішив, чи мені це потрібно взагалі. Бо не всім треба бути соціальними підприємцями. Має бути передусім сильна мотивація. Бо це велика робота, яка інколи складніша, ніж робота найманого працівника. По-друге, я б шукав можливості. Ми вже трошки про них поговорили. Вони є, зокрема, і для тих, хто тільки починає. Є багато освітніх програм. Є вже досить багато літератури, вона теж у вільному доступі. Можна знайти і статті, і книжки, є онлайн-курси на «Прометеусі», на інших платформах. Є курси в університетах. Утім, ми пішли навіть далі. У нас є така підтема — соціальне шкільне підприємство, і ми вже декілька років працюємо, щоб принести цю тему в школу. Є вже певні успіхи. Тепер будь-яка українська школа може додати як факультатив предмет «соціально-шкільне підприємство». Це реально створення фірми на базі школи. Для цього є цілий механізм.


Матеріал опубліковано у спільному спецпроєкті “Українського тижня” та Школи журналістики та комунікацій УКУ. Повну електронну версію спецвипуску можна переглянути за посиланням.

читати ще

показати ще