Замкнене коло та його сторони
Дефініції терміну «сучасне мистецтво» присвячені книжки, статті та симпозіуми. Але є ключові ознаки, які насправді дуже спрощують розуміння – і без яких неможлива будь-яка розмова про предмет. Тут важливі, по-перше, хронологічні рамки: найчастіше «початком» хронології сучасного (або актуального) мистецтва вважають 1960-1970-ті роки. Є інші підходи, почасти пов’язані з культурно-історичними особливостями розвитку тієї чи іншої території, країни (наприклад, дехто вважає, що сучасне мистецтво в України починається від перебудови). Але все ж для більшості теоретиків та істориків мистецтва йдеться про 1970-ті, і пов’язаний цей вибір з тим, що саме це десятиліття умовно вважають початком постмодерної епохи.
Хронологічна паралель з постмодернізмом пояснюється паралеллю шукань: постмодерн шукав філософську альтернативу модернізму, сучасне мистецтво – естетичну. Ці відштовхування від модерну та пошук нових форм, образів та засобів вираження і є другим важливим елементом дефініції сучасного мистецтва. Ну а третя – власне, форма його вираження. Тут теж є доволі прості загальні критерії: проблематика сучасного мистецтва – це, найчастіше, відносини особистості та суспільства; форма вираження – це, типово, медіа-арт (із залученням засобів – відео, комп’ютерних технологій тощо), хоча, звісно, нікуди не ділися традиційні засоби – живопис, графіка, скульптура.
Читайте також: Копірайт на біль: у США триває дискусія щодо візуалізації «чорної смерті»
Днями американське видання The Art Newspaper оприлюднило результати масштабного дослідження на тему сучасного мистецтва – у своєму визначенні останнього експерти відштовхувалися саме від хронологічної відсічки «1970 рік» – тобто, вважали представниками сучасного мистецтва тих авторів, що були активними після 1970 року (але при цьому не були активними до 1945 року). Журналісти працювали з даними 29 солідних художніх музеїв США широкої спеціалізації (до цього списку не потрапили музеї, які займаються лише актуальним мистецтвом). Видання вивчило інформацію про більш ніж 2300 виставок, які тривали між 2007 та 2015 роками. І от перший висновок: більше 1000 з них (тобто, 44%) присвячені сучасному мистецтву.
Висновок другий: так було не завжди. 20 років тому у серйозних музеях панував імпресіонізм, а до десятки найбільш відвідуваних експозицій не входило жодної виставки сучасного мистецтва. Тоді, у 1997 році, актуальному мистецтву було присвячено тільки 20% експозицій від загального числа. Очевидно, що на основі цих цифр можна говорити про відчутний зсув фокусу зацікавленості. Зсув цей створює проблеми для великих музеїв, які мають в розпорядженні скарби вікової, а то й тисячолітньої давнини: яким чином зацікавити глядача класичним мистецтвом, та водночас задовольнити зростаючий апетит до мистецтва сучасного.
Але найцікавіше питання полягає у тому, чий це апетит і хто його формує: глядач – чи експерт, куратор, музей, ринок, кінець-кінцем? Згідно з даними The Art Newspaper, ситуація почала змінюватися з середини 2000-х років, коли вперше сформувалася тенденція: твори сучасних авторів стали продаватися за рекордні суми, сучасні митці отримали статус знаменитостей.
Окрім цього очевидного моменту є ще кілька дуже цікавих факторів, які формують картинку.
– Гендерний та расовий баланс, якого свідомо намагаються досягти сучасні демократії. Якщо музей не бажає, аби серед експонованих авторів домінували «білі» чоловіки, він не має іншого варіанту, ніж звертатися до сучасності, іншими словами, сучасність простіше дозволяє дотримуватися принципу рівності. Правозахисники називають це «відображенням реальності», музеї – прагненням думати про «відповідальність перед аудиторію».
– Труднощі логістики: класичні шедеври важко транспортувати та виставляти, та й музеї не бажають надовго розставатися з творами, що складають основу їхніх колекцій, аби їх експонували де інде. Крім того, через відсутність якихось специфічних умов зберігання твори сучасного мистецтва завжди експонуються набагато довше, ніж старі шедеври, з якими завжди багато мороки.
Читайте також: 4 градуси, 9 метрів
– Фактор освітнього замкненого кола. В межах загального тренду вже тривалий час все більше студентів отримують мистецьку освіту, спеціалізуючись на сучасному мистецтву (формальну можливість захищати на цю тему дисертації західні студенти отримали з середини – кінця 1990-х). Сьогодні люди, що обрали цю тему в якості спеціалізації, вже фігурують на полі як солідні гравці – наприклад, як куратори. Тобто, комплексно, інститут кураторства також пережив тектонічний зсув у бік актуального мистецтва. Незважаючи на те, що куратори не мали б впливати на стратегічні рішення керівництва музеїв, вони впливають, і завдячуючи їхньому ентузіазму нові студенти йдуть вивчати у виші саме сучасне мистецтво. За словами експертів, з роками стає все складніше знайти дуже професійного, молодого та іновативного куратора з «класики», і, навпаки, це не проблема у питанні сучасного мистецтва.
Але у «замкненого кола» є й інша сторона: протягом останніх десятиліть величезна кількість спеціалістів з епохи Модерну та сучасності прийшли працювати на керівні посади до класичних музеїв (Бруклінського музею, Чикагського музею мистецтв, Музею образотворчих мистецтв у Хьюстоні, Музею мистецтв округу Лос-Анджелес тощо). Вони привносять до роботи свій професійний рівень, ентузіазм та свою інновативність.
Документа 14: невід’ємна від пам’яті
Документа – це виставка сучасного мистецтва, що проходить раз на 5 років у німецькому місті Кассель і триває протягом 100 днів (її ще називають «музеєм 100 днів»). Це дуже вагома подія у світі мистецтва. На неї чекають, про неї говорять – але традиційно знають про неї мало, тому що найчастіше імена артистів-учасників не відомі майже до самого відкриття (так було з попередньою Документою у 2012 році). Відомі постаті кураторів – і зазвичай цього достатньо, щоб робити певні прогнози.
Поштові марки, присвячені засновнику Документи Арнольду Боде
Що важливо: від самого моменту заснування у 1955 році Документа мала втілити у життя дві паралельні місії: залучити Німеччину до світової мистецької хвилі (й увести саму країну до сучасного мистецького наративу) – та допомогти нейтралізувати «культурну темінь» нацизму. Перша Документа власне й показувала глядачам роботи, не доступні через нацистський режим: за задумом засновників, саме такий процес демонстрації, ознайомлення, документування й відображає назва заходу. Подібне відштовхування від історичної травми, проживання пам’яті поруч із тяжінням до сучасних образів та форм – прекрасна ілюстрація того, яким чином сучасне мистецтво виконує роль арт-терапії для цілого суспільства. Це невід’ємна деталь для розуміння процесів, що зараз відбуваються у світі (тут цікаво було б згадати про безпрецедентну зацікавленість у роботах німецьких художників повоєнного часу на європейських мистецьких аукціонах – подібне зміщення «фокусу чутливості», зокрема, відбулося цього березня на лондонському «Сотбіс», де десятиліттями превалював інтерес до американських та британських сучасних художників).
Будівля музею Фрідеріцеанум у центрі Касселя під час dOCUMENTA (13)
Що до Документи: цього року вона вперше відбудеться у двох містах: окрім Касселя, експозиція відкриється у Афінах – причому тут Документа стартує раніше (триватиме від 8 квітня до 16 червня, у Касселі – з 10 червня по 17 вересня). Про те, що Документу поділять між двома містами, стало відомо ще у 2014 році. Тоді куратор виставки, директор базельського музею Кунстхалле Адам Шимчик пояснював це рішення тогочасною напругою між Грецією та Німеччиною: сучасне мистецтво чутливо реагує на політичні події, в принципі не буде помилкою сказати, що вони нероздільні. Також відомо, що цього року Документа торкнеться питання наслідків Голокосту, котрі все ще розгортаються у сьогоденні: перед вересневою презентацією проекту, який називається Rose Valland Institute, збираються та досліджуються документи, пов’язані з відчуженням власності єврейського населення – так зване дослідження «осиротілої власності в Європі».
Трохи показових фактів. Населення Касселя – близько 200 тисяч людей. У 1992 році подивитися Документу вперше в історії приїхало близько півмільйона глядачів. У 2002 році кількість відвідувачів втричі перевищила населення міста і склала 650 тисяч осіб. У 2007 їх було вже 750 тисяч, причому не менше третини – з інших країн світу! Попередня Документа, dOCUMENTA (13) 2012 року прийняла вже 900 тисяч глядачів. Можливо, цього року буде взята й мільйонна позначка.
У цьому ж контексті (сучасне мистецтво VS національна травма) цікаво було б згадати, що у США досі триває резонансна історія із виставленою на Бієнале Вітні картиною Дани Шуц «Відкрита труна» . Обговорення тривають, музей Вітні відмовився знімати картину, незважаючи на активні заклики п’яти десятків митців. Але прикметно, що організатори оновили інформацію про картину (навіть задокументували протести у табличці з описом!) – та, на знак визнання того, що щось відбувається, проведуть 9 квітня захід під назвою «Погляди на расу та зображення».