Показово, як директорка Наталя Заболотна рекламує свій клуб. Реклама ґрунтується на кількісній ознаці («відвідали 400 тис. людей», «у проекті 20 тис. кв. м експозиційної площі»), а до кого цифри не промовляють, для тих заготовлене приголомшливе порівняння: це, мовляв, «зухвалий проект», «адже такого музею немає в Москві!» «Москвичі запитували, на що міняєте «Арсенал». А я їм кажу: лише на Кремль!» – радіє пані Заболотна.
Деколи йдеться про якісний аспект «Арсеналу», і тут реклама починає нагадувати риторику апостолів Євро-2012. Адже повідомляється, що у кінцевому – до так званої Arsenale – вигляді він «відповідатиме усім світовим стандартам», а власне Arsenale пропонується розглядати як «стимул розвитку локального художнього середовища» та «ключовий інструмент інтеграції до глобального простору». «Це буде вже не вікно у світ, а справжні відчинені двері!» – тішиться директорка.
Журналісти Financial Times, розповідає вона, дивувались: «у вас бідна країна, у вас немає грошей – чому ви будуєте такий дорогий музей?» Відповідь на це запитання кожен із наших психологічно захланних музейників має вигравірувати над робочим місцем, особливо це стосується «бомжуючого» Музею історії Києва та НХМУ, сховища якого геть розпадаються від кількості шедеврів, а нові експозиційні площі то обіцяють відкрити, то вже готові до відкриття, висаджують у повітря, щоби дати місце черговій автостоянці. Так от, що пані Наталя відповіла запрошеним закордонним журналістам: «У всі часи були меценати. Імператори, царі, КатеринаII… Арсенал є чи то яблуком розбрату, чи то об'єднанням серед наших можновладців. Його місія – покласти початок глобальному меценатству в Україні». Закінчила вигадлива директорка слоганом: «Бути меценатом «Мистецького Арсеналу» – це заволодіти квитком у вічність».
Власне, на цьогорічному ART KYIV Contemporary тези про вічне ілюстрували такими «сенсаціями». Групою народжених 1965 року японців, доробок яких становлять «алюзії на світові тенденції», «ремінісценції на традиційну поп-культуру» та «унікальна інсталяція» (переоблаштований у побут комуналки торішній дотепний лабіринт вітерців Search&Upgrade). Фрагментарно довезеною до України з польського Білостока виставкою «Подорож на Схід», що була організована ще в серпні з приводу головування Польщі в Євросоюзі. «Перспективною французькою відеохудожницею», яка зафільмувала українських моряків на судні Marfret у Марселі, а тепер «досліджуватиме індустріальний простір Києва». 30 галереями сучасного мистецтва з України, Росії, Німеччини, Франції та Швейцарії. Причому куратор Олександр Соловйов у приватній розмові обмовився, що деяким галереям надали виставкову площу на форумі «як аванс».
Справді, експозиція виглядає доволі скудно. Відвідувачі, далекі від галерейного бізнесу, тинялися нею від одного закутка до іншого, виконуючи обов’язкову процедуру для відвідин провінційного містечка: фотографувалися бодай з чимось, щоби був документ про нібито недарма згаяний час.
Директор Інституту проблем сучасного мистецтва Віктор Сидоренко на мою пропозицію порівняти експозиції ARTKYIV Contemporary цього й минулого років сказав: «Нині справді важкі часи для цього бізнесу. Хіба що тусівка має продовжуватись, тому це… Лише тому».
Натхненними виглядали на відкритті форуму лише ті, кому пані Заболотна видала зі своєї гарної сумочки запрошення на afterparty. Може, це й був той самий «квиток у вічність».