Arsenale 2012. Декоративно-протестна розвага

Культура
24 Травня 2012, 18:36

Невідмінюване латинське слово, що означає лишень технічне «один раз на два роки», назавжди огорнуте флером Венеції, де від 1895-го влаштовують найвідомішу мистецьку бієнале, в якій іще 1924 року почали брати участь українці, а від 2001-го існує наш павільйон. Утім, на сьогодні бієнале – вже явище радше туристичної, ніж арт-індустрії: ця «франшиза» поширилася май­­же на дві сотні міст світу. Приміром, 27 квітня відкрилася VІІ Берлінська бієнале сучасного мистецтва, а 27 трав­­ня закривається одна з найвідоміших і досі власне мистецьких Whitney Biennial, що проходить у США від 1932-го. 22 вересня – 30 жовтня минулого року в Росії відгула IV Московська бієна­ле… Київську мож­­на вважати принагідною «яткою із сучасним мистецтвом» на шля­­ху закордонних футбольних паломників Євро-2012.

Запитання «чи готова Україна до бієнале?» з наближенням до відкриття цієї масштабної виставки в «Мистецькому Арсеналі» мало не щодня дискутують у ЗМІ. Формулювання його під рекламним соусом такого собі виклику змушує автоматично тонізуватися, як дівчина з рекламного ролика, підібратися, й ствердно відповісти на цей пароль доступу до свідомості вигуком: «Так! Адже я цього варта!»

Утім, як і будь-який рекламний носій, це формулювання – «чи готова» – геть безглузде. Уже давно світові бієнале перестали бути чимсь серйозним та осмисленим на кшталт промислових виставок, із реторти яких вони з’явилися, й перетворилися на розвагу для широкого загалу переважно молодого віку. Це все одно що запитати: «А чи готова Україна до нової каруселі?» Побудують добрі люди – чудово, не надто дорого братимуть за квитки (до речі, вхід на Arsenale коштуватиме 50 грн до й 80 по обіді) – ще ліпше, а не побудують – так і буде.

Тобто, перефразувавши запитання таким чином: «Чи потрібна Україні бієнале сучасного мистецтва?», відповімо: «Певно, що так». Декорований надувним золотим лотосом майдан Незалежності хіба не тішить око? Але насамперед ця виставка стане у пригоді її ж таки організаторам – задля піару й задоволення власних амбіцій. «100 зірок світової арт-сцени, 30 країн світу», як твердять прес-релізи: тут і якість, і кількість, не кажучи про вигадливий дизайн афіш у всьому місті, який уже сам собою «робить» половину відвідувачів!

Ще якийсь сегмент публіки збере назва головної програми бієнале: «Найкращі часи, найгірші часи – відродження та апокаліпсис у сучасному мистецтві». Куратор із австралійсько-японсько-шведсько-турецьким минулим Девід Елліотт поцілив одразу двох зайців: першою частиною гасла, цитатою із діккенсівської повісті про Французьку революцію, – політично заангажованих громадян, другою – містиків, що чекають не дочекаються кінця світу в цьому році.

Щоправда, очікування другої категорії будуть майже цілком обдурені. Кураторка дискусійної плат­­форми Arsenale «Мис­­тецтво після кінця світу» Єкатєріна Дьоґоть (Москва) в інтерв’ю Тижню щиро мовила, що есхатологічна тематика її зовсім не обходить, оскільки «перебуває поза межа­­ми» безпосередніх інтересів, але об’єднати дискусії, що відбуваються в «Мистецькому Арсена­­лі», починаючи від 29 лютого, під загальним «апокаліптичним» соусом їй порадили з огляду на популярність цієї теми серед місцевого населення. Мистецтвознавець сподівається, що спілкування із запрошеними нею Борісом Ґройсом, Антоном Відоклем, Зиґмунтом Бауманом, Саймоном Шейхом та іншими всесвітньо знаними мислителями «лівих» уподобань приведе відвідувачів «Мистецького Арсеналу» до дум­­ки, що «неокапіталістичний порядок не є довічно встановленим і єдино можливим, таким, проти якого не можна виступати». Або принаймні розширить їхній категоріальний апарат, ознайомив­­ши із творами, «які позбав­­ляють людину інстинкту прид­­бання, а пробуджують інстинкт дослідника».

Окрім дискусійної платформи в межах Arsenale передбачена ще одна програма для розумників – освітня, відвідуючи яку можна насамперед познайомитися з усіма ключовими постатями вітчизняної сучасної арт-сцени. Навіть якщо ви не збагнете половини слів у їхніх лекціях, найближчі кілька років матимете шанс щось перепитати, випадково зустрівши когось із них на вулицях, поки Ґройси та Відоклі залишаються на своїх місцях. Також у межах освітньої програми у співпраці з Центром Помпіду в Парижі було підготовлено чимало гідів для виставки, тож не бійтеся залишитися наодинці з найсучаснішим мистецтвом у прохолодних стінах «Арсеналу».

Велика кількість волонтерів не єдине, що поєднує І Київську бієнале з футбольним Євро-2012. Мистецький публічний простір ми також організовуємо разом із поляками: наші митці (близько чверті експонентів) потрапили в єдиний Спеціальний проект «Подвійна гра» під кураторством директора Центру сучасного мистецтва Zamek Ujaz­­dowski у Варшаві Фабіо Кавалуччі та заступника директора «Арсеналу» Олександра Соловйова. «Цей проект є унікальною можливістю для художників, кураторів і критиків з обох країн зустрітися, знайти точки дотику і позначити зони ідентичності, відмінності та спорідненості», – такою округлою фразою анонсовано цей матч Україна (25 гравців) – Польща (13 гравців). Що ж, цікаво, хто кого.

Утім, із поляками зрозуміло: світ щедрий для нас на «унікальні можливості» позначити зони відмінності чи спорідненості. А як щодо учасників з інших країн? Адже, як декларував пан Елліотт у своєму маніфесті (явно написаному кимось, хто знає, за які струни треба потягнути, аби розгорнулася душа чиновників із Мінкульту), «бієнале перетворить Київ на світову куль­­турну столицю, а також закріпить авторитет України як країни, що цінує, підтримує та захищає свободу вираження в мистецтві». Звучить гордо, але справді, що за муха вкусила шановне іноземне панство, аби їхати «перетворювати Київ на світову культурну столицю»?

Відповідь проста. «Деякі з них навіть не усвідомлюють, що їдуть в Україну, – сказав один з організаторів Arsenale. – Їм це не важливо, просто ми цікаво сформулювали тему, і вони бажають на це відреагувати. А деінде спрацював додатковий фактор: Ґройс, наприклад, ніколи не був у Києві. Багатьох цікавить пострадянський контекст України».

Що ж виходить: чи ми йдемо кататися на нові каруселі, чи каруселі їдуть подивитися на нас? Визначимося з відповіддю до кінця липня.

Що відвідати

Фінальний захід дискусійної платформи

Лекція філософа та соціолога Ренати Салецл (Словенія) «Насильство як відповідь на ідеологію необмежених можливостей». Професорка коледжу Біркбек пропонує з’ясувати, «як вийшло, що ми досі ототожнюємося з ідеологією вибору, коли насправді не можемо навіть уявити собі іншого типу суспільства, ніж той, у якому живемо», а також простежити стосунки між мистецькими інтервенціями, лондонськими бунтами та різноманітними рухами, пов’язаними з «Окупуй Волл-стрит». Лекція відбудеться 25 травня о 19:00.
 
«Прадавні форми – Актуальний погляд»
«Навала степовиків» – скіфських та половецьких баб із дев’яти музеїв України – нагадує, що Україна є своєрідним цивілізаційним казаном. Ця «варта» демонструє поновлення зв’язку часів. Організатори вважають, що поєднання автентичних пам’яток, котрі належать музейним скарбницям, та експозиції творів сучасного мистецтва з усього світу відкриває новий погляд на ці історичні та мистецькі раритети.
 
Інсталяція японського митця Тоя Шіґео
«Проект, який я привіз на Arsenale, – це обгорілі дерева, у якомусь сенсі схожі на хмарочоси сучасних мегаполісів, таких як Нью-Йорк і Токіо. Якщо станеться якийсь катаклізм, і все живе буде знищено, ці будівлі з часом справлятимуть враження викопних дерев, і міста перетворять­­ся на «ліси», поховані в попелі», – розповів про свою роботу митець.
 
Заключна частина проекту Allegoria Sacra арт-групи AЄС + Ф
Московська група продемонструє відеоінсталяцію «Чистилище» – останню роботу свого масштабного триптиху, відтворену у вигляді зали аеропорту й населену персонажами, що ілюструють зіткнення культур, цивілізацій, етносів та політичних поглядів.