Суперечливий компроміс із владою, на який пішла опозиція кілька днів тому, сконцентрував народну увагу на одному з лобістів рішення, депутаті від ВО «Батьківщина» Арсені Авакову. Хто називає його зрадником, хто – батьком мудрого політичного кроку. Колишній голова Харківської ОДА і собі дозволив не одне міцне слівце на адресу опонентів. Його можна зрозуміти: пан Аваков належить до тих персоналізованих опонентів режиму, для яких перемога Майдану – єдина умова фізичного виживання в Україні. 2012 року екс-очільник Харківщини змушений був виїхати до Італії, де місцева поліція, заарештувавши його, довго не могла вирішити: це справді кримінальний злочинець, якого слід видати Києву, чи персона, переслідувана за політичними мотивами? Повернувся Аваков тільки завдяки депутатству. Область, якою керував, сприймає його так само неоднозначно, як і активісти Майдану. Тому і програє він свою регіональну не менш драматичну війну одіозному політичному дуетові Добкін – Кернес. Тиждень поспілкувався з Арсеном Аваковим у Будинку профспілок, де він часом підміняє Андрія Парубія. Наша розмова – про межі компромісу еліт, про моральну складову в політиці, а також про те, чому саме рідний сьогоднішньому співрозмовнику Харків став центром політичного мракобісся.
ПРО ОПОЗИЦІЮ
У. Т.: Наскільки влада та опозиція виявилися готовими до такого тривалого протистояння? Чи мають опозиціонери принципово новий план дій?
– Опозиція – це відображення нинішнього суспільства. Вона настільки ж погана й гарна, як і (подобається це комусь чи ні) нею ж таки представлений соціум. Її представники настільки само готові прийняти нові правила гри, компроміси, наскільки на все це готові люди. Впевнений, що справді опозиційні політики мають думати зараз про державну користь. Звичайно, все як у житті: хтось власне так і мислить, а хтось грається в політику. Прізвищ, вибачте, не називатиму. У всієї політичної еліти наразі тяжкий психоемоційний шок від Майдану. Адже прецедентів нинішні події в нашій новітній історії не мають; конфлікти такого роду ніколи не були настільки затяжними. Помаранчева революція була виграна буквально за кілька діб. Усім учасникам нинішнього конфлікту дуже важко. Для всіх політичних еліт це величезне й моральне, й фізичне навантаження. Впевнений, що після цих подій і політикум, і весь соціум трансформуються. Зараз триває відбір тих, хто залишиться політиком після Майдану.
У. Т.: Наразі бачимо позірне затишшя між ворогуючими сторонами. Здається, ніби все зайшло у глухий кут, Майдан і влада зчепилися в клінчі, ні в кого немає сил для повної перемоги…
– Постійно повторюю: не існує простого рішення в цій ситуації. Навіть якщо візуально її буде врегульовано тими чи тими компромісами між політиками, наприклад змінами до Конституції, весь шлях буде важким і довгим. Тим більше що в самому політикумі багато хто й досі думає, ніби нашому парламентаризму потрібно знайти потрібну пігулку – і все буде як раніше. Насправді наша політична система настільки хвора, що потрібно ампутувати цілі кінцівки й потім відростити нові. Той, хто зараз кричить про лінійне просте вирішення, – або дурень, або провокатор. Так, думаю, в результаті прямого силового протистояння протестувальники поб’ють «Беркут». А якщо в руках у міліціонерів з’являться автомати, то, боюся, вони знайдуться й з іншого боку. Але все це означає, що Хрещатик буде залитий кров’ю. Тож, коли мені у Facebook пишуть, що треба брати зброю і всіх стріляти, я завжди пропоную: «Іди й бери на себе відповідальність». У нинішньому опозиційному політикумі не знаю людей, готових узяти на себе відповідальність за тисячі трупів. Не є такою і Юлія Тимошенко, вона майстриня політичного діалогу. Навіть якщо ви найбільш затятий її ненависник, вона візьме вас за ручку і за 10 хв ви уже будете найпалкішим її прибічником.
У. Т.: Схоже, Майдан у своїх вимогах значно радикальніший за опозиціонерів. Іноді виникає враження, що політики не готові піти на повне перезавантаження влади, воліючи просто «змінити голови» й зробити косметичний ремонт.
– Справді, зараз дуже популярна теза «повне перезавантаження влади». Здавалось би, чи може політик із опозиції сповна розуму виступати проти цього? Ось, наприклад, я. Звичайно, ні. Однак, знову ж таки, я маю відповідати за свої слова. Повне перезавантаження влади – так! Але додайте, будь ласка, інструкцію. Я звик займатися Realpolitik, тому для мене є дуже важливим питання зміни Конституції. Але мені кричать: «Та навіщо це все гачкотворство? Повне перезавантаження влади!» Утім, почекайте: спочатку – Конституція, потім – нова більшість, яка згенерує новий уряд, із нормальною програмою дій. Мені кричать: «Ах, ви, суки, ще й посад хочете?» Я відповідаю, що нам також обов’язково потрібні якісь гарантії нормального конституційного процесу, причому тривалого, не швидкого.
Знову кричать: «Ви лізете в якісь хащі, потрібно вирішити все й зараз!» Вибачте, от як це зробити? Виникає величезний ризик. Якщо бездумно водночас знести всю цю, хай і прогнилу, систему, то нової може й не з’явитися, натомість матимемо купу бантустанів, на кшталт «харківської республіки» на чолі з Гепою.
У. Т.: Добре, але ж публічних переговорів між опозицією і владою суспільство не бачить уже понад тиждень. Політики заочно обмінюються закидами в медіа, й цим усе обмежується.
– Переговори із владою відбуваються щодня, навіть якщо вони не публічні. От бачите ці списки в мене на столі? Це затримані по всій країні. Ми розуміємо, що потрібно звільняти людей. І в цей самий момент усі європейські емісари кажуть, мовляв, дуже просимо, жодної агресії і, будь ласка, покиньте адміністративні будівлі в порядку жесту доброї волі, а ми у відповідь підтримаємо всі ваші починання. На це ми чітко відповідаємо: хай спершу, до кінця дії закону про амністію, випустять усіх наших, а тоді ми зберемося Радою Майдану й вирішимо щось звільнити. Так само домовлятимемось і потім, щоб входити в конституційну процедуру. У владі зібралися вкрай цинічні люди, у яких немає запобіжників. Тому все йде на користь: і санкції, і акції непокори, й навіть погіршення економічної ситуації.
ПРО ВЛАДУ
У. Т.: Ви один із лідерів Майдану. Чи знаєте ви плани влади? Може, все, що ми зараз бачимо, – це просто забалакування ситуації та підготовка до кривавої силової акції?
– Влада надто слабка для силового варіанта вирішення конфлікту. Взагалі найкращий рецепт від маргіналізації Майдану – це коли там мільйон людей. Це прекрасна душа українського народу в розгорнутому на одній площі вигляді, спектр, який дає реальну картину й до якого можна апелювати. На місці влади я беріг би, пестив, леліяв і навіть любив опозицію, яка виступає посередником, прокладкою між розгніваним народом та нею. Турчинов якось сказав: «Зі мною домовитися легко, я спокійна людина з широкими поглядами. Але ж ви домовляєтеся не зі мною, а з народом, тож пропонуйте конструкцію, яка задовольнить Майдан».
У. Т.: Ви уже були у владі. І саме за вашого керування областю зростав тандем Добкін-Кернес в Харкові. Як це стало можливим і чи немає ризику повторення такого, якщо ви знову обіймете посаду?
– Ставши 2005 року головою Харківської ОДА, я зіштовхнувся з ефектом слабкості влади, яка прийшла на хвилі масових протестів. Ми просто змушені були прислухатися до кожного пікету, реагувати на кожен протест. Це реально зв’язувало по руках і ногах. Тепер я розумію, що, може, все-таки варто було чавити клопів у зародку, але ж ми казали собі, що не такі, що чим ми відрізнятимемося від них, коли діятимемо їхніми методами… Зізнаюся, сьогодні таки жалкую, не використав усіх засобів. Розвиток тандему Допа – Гепа був можливий тільки за умови керування персонажа на зразок Януковича. Йому такі й були потрібні, адже тільки вони могли забезпечити настільки нахабні й потворні фальсифікації, як, наприклад, на мерських виборах 2010 року, коли Кернес підмалював собі кілька відсотків і все одно різниця виявилась 0,62%. Чи приходять вони до якогось завуча – члена «Батьківщини» із Зачепилівського району й кажуть: «Навіть Тимошенко сидить, Авакова загнали, а ти, Вася, все ще в опозиції? Та ми тебе закозлимо». І Вася розумів: справді «закозлять». Усе їм сходило з рук, саме тому нині ми маємо в Харкові найбільш маргінальне середовище: тактика злодіїв у дії, страх і нахабність в умовах безкарності. Але, на жаль, це вирок не тільки Януковичу, а й міський еліті, інтелігенції, яка дала спокійно цій двійці розвиватися. Прекрасно пам’ятаю, як сивочолі ректори, доктори наук, яким час думати про вічне й репутацію, падали на коліна перед Кернесом та Добкіним, цілували їм руки, давали наукові звання. Питав їх: «Що ви робите?» А у відповідь чув: «Ви не розумієте, це інакші люди, за мною колектив, я змушений». Звичайно, всі винні, вся система, але нічого іншого, окрім Гепи й Допи, вона породити не в змозі. І за всіма законам жанру вони вже переплюнули свого патрона, адже, за моєю інформацією, з’їзд так званого Українського фронту не був погоджений ні з ким із верхівки. І тепер вони цілком можуть порушити питання про створення свого сепаратного князівства. Ось така в нас криза державності.
У. Т.: Чи готова опозиція давати гарантії недоторканності людям із нинішньої влади, навіть найодіознішим, заради перемоги?
– Суть роботи політика – це ведення розмови задля знайдення компромісу. Безсмертний Роберт Гайнлайн (американський письменник-фантаст. – Ред.) колись написав: «Добрим політиком є той, хто вміє знаходити спільну мову з особою, яка йому не подобається». Тож, якщо я бачу мету – нову Конституцію України, але напроти мене сидять два негідники, я знайду можливість домовитися з ними задля досягнення мети, заради чого мене й орендувало суспільство. Узагалі вихід із цієї ситуації – це виключно компроміс внутрішніх українських еліт. Кажучи слово «еліти», маю на увазі реально тих, хто здатен вирішувати питання, а не маргіналів (якщо раніше йшлося про таких, як Добкін із Кернесом, то тепер до них приєднався вже і Янукович).