Що таке нація і що таке національна ідентичність? На це класичне питання політична філософія тривалий час давала відповідь, яка ґрунтувалася на двох можливих засадах: для одних нація – це традиція німецького типу, історична і культурна єдність і єдність крові, а для інших — це єдність політична, громадянство, що визначається місцем народження, “плебісцит на всі часи”, як писав Ернст Ренан про Францію кінця ХІХ століття.
Але чи перебуватимемо ми завжди в рамках, окресленими цими двома типами визначень? Три унікальних випадки у Франції дають відповідь, яка є радше сюрреалістичною.
Перший – найпростіший, це випадок з Бернаром Арно, одним із найбагатших людей планети (четвертий у списку журналу Forbes за 2012 рік — Ред.) і власником французьких компаній-брендів Louis Vuitton Moët Hennessy та Christian Dior, який у липні минулого року попросив бельгійського громадянства з причин фіскального характеру (плани соціалістичного уряду Жана-Марка Еро щодо запровадження податку у 75% для осіб, прибуток яких перевищує 1 млн євро — Ред.) – в Бельгії платять менші податки, і на перше ж прохання його прийняли у сусідній країні, що трапляється аж ніяк не з усіма.
Другий випадок – це Жерар Депардьє, чий переїзд до Бельгії в грудні минулого року також пов'язаний із бажанням уникнути жорсткої французької фіскальної політики, схожий на сюжет вустилі Рокамболя: його критикував прем’єр-міністр, назвавши його поведінку «жалюгідною», і обурений актор, зробивши гучні заяви, врешті-решт на запрошення свого друга Путіна обрав Росію, країну, чиї демократичні чесноти він усіляко розхвалив, бо полюбив її, слухаючи Радіо Москва у дитинстві, в родині свого батька-комуніста.
Третій випадок – таке взагалі важко собі уявити: Бріджит Бордо, зірка 1960-х років, яка заявила, що, якщо двоє слонів із зоопарку в Ліоні хворих на туберкульоз і дуже заразних для людей будуть піддані евтаназії, як це було публічно заявлено, вона також переїде з Франції до Росії.
Ці справи відкривають по-новому дивовижний підхід до національної ідентичності, який президент Саркозі був вирішив рішуче піддати сумнівам у 2009 році. Бути французом, тобто мати відповідні права й обов’язки громадянина, може бути переглянуто через жорстку фіскальну політику (Бернар Арно, Жерар Депардьє) або ж в ім’я захисту тварин у формі шантажу (Бріджид Бордо). Громадянство і національна ідентичність стають особистими атрибутами, від яких за нових умов можна відмовитися, зробити вибір на користь іншого.
Це щось дуже далеке від права крові, бо належність до нації стає особистим вибором, який вочевидь не є політичним, принаймні в явному вигляді, навіть якщо ці три розглянуті випадки належать до правого табору, не до лівого. Тут не йдеться про право ґрунту, не стоїть питання про те, де мешкає громадянин фізично, географічно, на якій території, важливо, згідно з яким законодавством податків треба платити поменше, а також хто підтримає його в його специфічній боротьбі.
Національні держави, таким чином, втягнені в змагання, і якщо одна з них пропонує менше, ніж інша, її покидають. Не космополітичним шляхом, щоб стати громадянином світу. Але щоб увійти до іншої нації. Таким чином велика розмова про національну ідентичність сьогодні втрачає сенс, бо не мають значення ні загальні цінності, ні демократія, ні громадянство, ні ідея історичних чи культурних зв’язків. Беруться до уваги лише гроші, особисті образи, особисті примхи і марнославство.
Подібні перипетії не йдуть на користь ідеї нації, а ще меншою мірою тим, хто використовує економічні чинники, нарцисичні ідеї або й відвертий шантаж.