Утім, сучасне військо скидається радше на підлітка, який колись був занедбаний батьками, а тепер вступив у складний етап дорослішання з усіма проблемними моментами, що з цим пов’язані. Але нова армія — це не лише нова техніка та зброя, а й люди. Чи зможуть ЗСУ в таких умовах крім власного розвитку стати ще й запорукою успішного життя для військових?
Варто розглянути два варіанти соціального ліфта, на які можуть розраховувати військовослужбовці. Перший — просування виключно військовими кар’єрними сходинками. Другий — цивільний шлях після служби. Через збільшення чисельності ЗСУ до 250 тис. і створення нових військових частин кількість вакансій різко зросла. Для тих, хто бачить себе професійним військовим, як на рівні сержанта, так і офіцера, відкриваються непогані перспективи. Певним позитивом при цьому стало розширення переліку посад, які можуть обіймати військовослужбовці-жінки. Збільшення грошового забезпечення перетворило армію з ізгоя на серйозного гравця на ринку праці. Водночас тут є кілька моментів. По-перше, останнє підвищення платні відбулося на початку лютого, отже, позитивний соціальний ефект від цього ще попереду. По-друге, навіть з огляду на надбавки за ООС зарплати важко назвати такими, що відповідають ризикам і навантаженням. Утім, такого рівня вже достатньо, щоб привабити людей із невеличких міст і сіл, де бракує стабільної високооплачуваної роботи. Для них армія — це не так соціальний ліфт, як надія на забезпечене майбутнє, можливість старту для якіснішого життя після повернення зі служби. Своєю чергою, мешканцям великих міст, де на висококласних фахівців компанії готові витрачати більші кошти, армія сьогодні навряд чи цікава як варіант.
Читайте також: Війна триває
Сприяють побудові військової кар’єри також певні зміни в системі навчання. Тепер сержантам стало куди простіше здобути первинне офіцерське звання. Наприклад, шлях від рядового кухаря до офіцерської посади командира взводу забезпечення — це приблизно два з половиною роки служби та п’ять різних курсів. Для офіцерів у бойових частинах війна стала певним каталізатором їхньої кар’єри: відомо доволі багато прикладів стрімкого підйому найталановитіших із них. У цьому контексті варто згадати полковника Сергія Собка чи підполковника Євгена Межевікіна. Нарешті в армії з’явилися й справжні бойові генерали, як-от Андрій Ковальчук чи Ігор Гордійчук. Однак таке швидке зростання має також певні недоліки: офіцери, що дістають підвищення на фронті, заслуговують його своїм тактичним талантом і вмінням керувати боєм. Але, вертаючись з ООС до пунктів постійної дислокації вже в новій ролі, вони часто виявляються неготовими до збільшеної відповідальності та адміністративної роботи, яку часто відкладають на передовій. Отже, у той нетривалий час відпочинку від бойових дій змушені заповнювати прогалини в знаннях. Із цією проблемою їм має допомогти навчання в Національному університеті оборони, та не в усіх є час і можливості для вступу й повноцінних занять. Інша проблема: хто та як навчатиме. На жаль, у військових вишах лишається певна кількість «цінних кадрів» із радянським мисленням або прихованими антиукраїнськими настроями. Природно, що вони не прагнуть змін, а видані ними навчальні посібники — це радше зміна обкладинки, ніж змісту.
Інше важливе питання військової кар’єри: як не лише привабити людей до армії, а й утримати їх там, зберегти їхній унікальний досвід і навички? Крім соціального пакета серед головних причин звільнення — утома від шаленого темпу, який нині мусять витримувати військові. Після участі в ООС вони вертаються до ППД, але не для відпочинку. Починається складний етап відновлення боєздатності, який за інтенсивністю не поступається бойовим діям. Про темп можна судити й із кількості військових навчань, яких у 2013 році було проведено 185, а 2015-го вже 508. За даними Головного управління підготовки ЗСУ, у 2018 році проведено понад 200 штабних, більше ніж 30 бригадних і близько 1300 командно-штабних навчань, майже 300 батальйонних та 14 льотно-тактичних тренувань. Часто бойове злагодження відбувається в польових умовах полігонів схожих на ООС, але без відповідних грошових надбавок. Ремонт техніки, прийом нових бійців, злагодження, навчання та в перервах між цим, якщо встигнуть, відпустка. Саме тому військовим доводиться рік, а інколи й довше не бачити своїх родин, вони не мають можливостей вирішувати свої побутові питання, що особливо критично для сімейних. Хоча в цих труднощів є й об’єктивна причина: нині Україна не спроможна утримувати ще один комплект військ, який давав би змогу трохи розвантажувати наявні сили. Натомість військо мусить працювати в посиленому режимі на всіх напрямках, а такий стан важко підтримувати тривалий час.
Читайте також: ООС: велике прибирання
Особливо критично проблема збереження досвідчених військових стоїть там, де кожен — від рядового до офіцера — є «дефіцитним товаром», а саме в Силах спеціальних операцій. Держава занадто багато витрачає на підготовку висококласного фахівця, щоб просто так втратити його через дрібниці. Адже інколи це трапляється не через фінансові умови чи соцпакет, а через брак поваги до підлеглих, нерозуміння специфіки їхньої діяльності чи той факт, що нагороди отримують люди, які не мали стосунку до завдань. Це особливо гостро відчувають ті, хто вже встиг пройти більшість гарячих точок війни на Сході. Певним запобіжником цьому є розвиток соціальних мереж і посилена увага ЗМІ — найбільш кричущі випадки порушень доволі швидко стають публічними. Хоча є й інша думка: часто надто лояльне ставлення командира підлеглі військові можуть розцінити як слабкість, і це може ускладнити виконання завдань у майбутньому.
Негативний вплив на мотивацію бійців має й залишення на посадах некомпетентних людей, звільнити яких або посунути неможливо через чинне законодавство. У цьому сенсі доцільним рішенням може стати впровадження системи обов’язкової ротації військових між командними, адміністративними та викладацькими посадами. Це дало б змогу людині здобути весь необхідний спектр знань, ділитися набутим досвідом і звільнити місце для інших. А з досягненням граничного віку — обов’язкова об’єктивна атестація з наступними контрактами на максимально короткий строк або виходом на пенсію.
Уже кілька років звертають увагу на необхідність змін законодавчої бази для того, щоб вона відповідала сучасності, а не була перекладом радянських документів. При цьому один із варіантів передбачає створення окремої нормативно-правової бази для строковиків і контрактників. Утім, такі зміни потребують голосування у Верховній Раді, куди з боку МО та ГШ подано близько 200 пропозицій, але, зважаючи на старт передвиборчої гонки, очікувати на них цього року не варто. Так, 26 лютого було провалено голосування за зміни статутів та сержантських звань, виявилося, що кроки назустріч війську для депутатів не на часі.
Читайте також: Про особливості закону про нацбезпеку
Щоб покращити якість управління силами та зберегти військових на службі, доцільно також розширити впровадження програми внутрішніх комунікацій із науковим підходом. «Одним з елементів цієї системи має стати вивчення досвіду або аналіз проведених дій за зразком американського After Action Review», — переконаний заступник начальника управління ЦНДІ ЗСУ полковник Віктор Шидлюх. Головною особливістю такого аналізу є не пошук винних, а розгляд варіантів покращення виконання завдання в майбутньому. До того ж ідеться про відкритий та активний діалог рівних учасників без тиску командирським авторитетом. Новим підходом є й перехід на оцінку за досягненнями, а не, як раніше, за недоліками.
Нині у військах розпочато навчання цій методиці, для чого створено спеціальні мобільні групи, які виїжджають на Схід до підрозділів. Крім того, вони налагоджують інформування про діяльність вищих штабів, адже це є запорукою нормального функціонування військових колективів. «Часто бійці знають, що робить їхній безпосередній командир взводу, мають приблизне уявлення про те, чим зайнятий командир батальйону, і зовсім не здогадуються, що входить до обов’язків, наприклад, Генерального штабу», — підкреслив Шидлюх. Така непоінформованість та суб’єктивна оцінка відкриває можливість до маніпуляцій, що впливає на виконання бойових завдань. Тому тепер у ЗСУ стали навчати командирів, як правильно інформувати своїх підлеглих про власну діяльність. Схожі підходи вже доволі давно використовують у бізнес-структурах, а для української армії це новаторство. Проблема лише в тому, що відповідний процес не миттєвий, він триватиме не один рік.
Читайте також: Війна як порядок денний
Впровадження цих змін зможе наблизити військових до сучасних цивільних менеджерів. І тут можна почати розмову про армію як трамплін для успішної цивільної кар’єри. Це доволі звична картина для Сполучених Штатів чи Ізраїлю, але для України лишається радше винятком із правил. Часто після багатьох років служби людям важко перелаштуватися, вони не мислять категоріями бізнесу. Для декого звільнення перетворюється на великий психологічний удар: після років командування й авторитету людина стає нікому не потрібною. Хоча в Україні вже є кілька успішних проектів, відкритих учасниками АТО, армія відіграла в цьому процесі мінімальну роль. Як поділився з Тижнем один із засновників такого проекту, замислитися про свою справу його змусила війна, а не ЗСУ. Покращити цю ситуацію можуть безплатне навчання в цивільних вишах для колишніх військових (частково вже впроваджено) або надання пільгових кредитів (про що військові поки що тільки мріють). Цікавим варіантом була б можливість започаткувати власну справу, пов’язану з військовим минулим, як колись вдалося легендарному американському снайперові Крісу Кайлу. Він після звільнення розробив навчальні курси для працівників силових відомств. «Країна повинна підтримувати військових, які мають адміністративний та управлінський досвід, щоб далі працювати державними службовцями. Це в інтересах самої держави», — вважає Шидлюх. Утім, як і у випадку з веденням бізнесу, потрібна система підготовки й адаптації такого персоналу до цивільних реалій.
Сьогодні можна казати, що військовий соціальний ліфт працює з певними проблемами. Але це не означає, нібито держава може заплющити на них очі й просто так відмовитися від цінних кадрів. Можливо, усвідомлення цього ще попереду, і воно з’явиться, коли закінчитися період дорослішання країни.