«Я впевнений, що 2015-й стане роком кардинального реформування всієї сфери безпеки та оборони, – зазначив Дмитро Тимчук, координатор групи «Інформаційний спротив», – інакше не може бути. У 2014-му, з початком російської агресії, українське суспільство і держава прозріли, побачивши, що армія все ж таки потрібна, незважаючи на те що 23 роки країна була впевнена в протилежному. Понад те, від її стану залежать наш суверенітет і територіальна цілісність. З квітня ведуться бойові дії, і не зробити висновків було б злочином. І в суспільстві, і в експертному середовищі, і у владі є розуміння, що ситуацію треба міняти».
У тому, що зміни будуть, можна не сумніватися – життя підштовхує. Питання лише у правильності кроків, наявності політичної волі й адекватності розуміння справи. Утім, потрібна не тільки воля, а й певна корекція ідеології влади. Для президента як верховного головнокомандувача стратегічним вектором вирішення конфлікту на Сході нині є політичний і дипломатичний процес. Він справді має певні успіхи, але через надмірну до цього увагу і зволікання з посиленням оборонного потенціалу та організацією протидії агресії виникають серйозні провали, що загрожують поразкою.
З одного боку, ми просимо допомоги в Заходу, і той тисне на Росію, при цьому рекомендуючи Україні не доводити ситуацію до війни. З другого – українська влада все ще наївно сподівається домовитися з Кремлем, хоча доведено, що це неможливо. «Від Заходу не буде допомоги, – каже Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, – зокрема й летальної зброї. Можна дещо купити, але нічого такого Україні не дадуть. Захід пішов шляхом відсторонення від України і підготовки до відбиття агресії на кордонах НАТО. А те, що Путін готується до цього, не викликає сумнівів. Якщо Альянс відреагує, як записано в його статуті, це фактично означатиме початок Третьої світової війни. Тому сто відсотків не буде захисту Української держави, так само як сто відсотків не можна домовитися з Путіним. За таких вихідних даних немає іншого виходу, як готуватися до протистояння самотужки, і військово-політичне керівництво має поставити пріоритетом безпосередню підготовку сил оборони до війни і всього населення до протистояння Росії».
Читайте також: Лише молоді офіцери радикально змінять Збройні сили України
Питання, за які слід братися негайно, часто виходять далеко за межі військової сфери, але без їх вирішення не можна сподіватися на успішне реформування системи безпеки. Йдеться найперше про підготовку населення до війни, починаючи з усвідомлення, що ми зможемо протистояти агресії Путіна. Потрібно негайно внести зміни до законодавства для можливості введення воєнного стану. Держава таки змушена боротися з корупцією в повному масштабі, бо знищити її тільки в ЗСУ нереально. Це питання боєздатності війська і життєздатності країни. У Збройних силах досі високі посади обіймають люди, які елементарно не мають професійних навичок, безініціативні й неспроможні приймати самостійні рішення. А це в результаті призводить до поразки і людських жертв.
Україні таки доведеться творити нову армію, і що швидше, то краще. Якщо влада справді зможе дотримати слова, даного президентом, і виділяти щороку 3% ВВП, плюс ще мільярд доларів щороку впродовж трьох років на переозброєння, тоді все складеться. За умови, звісно, чіткого усвідомлення, що треба робити. Загальнонаціональний військовий обов’язок і формування армії за радянським зразком – учорашній день, переконані експерти. Сьогодні потрібне 100–120-тисячне професійне військо на постійній основі. Пропонуються різні моделі, але загальне бачення збігається: кривавий досвід АТО, поєднаний із передовими розробками світу, акумульованими в стандартах НАТО. Йдеться найперше про стандарти в законодавстві, фінансовому забезпечені, організаційно-штатній структурі, штабних процедурах тощо. Навіть коли вони недосконалі, то проходять постійну обкатку в бойових умовах, і в світі навряд чи є щось ефективніше. Армію зазвичай готують не до найімовірніших, а до наймасштабніших загроз. У нас вони збіглися. Найімовірніша і наймасштабніша загроза – Росія. Її агресія вимагає чіткої підготовки до протистояння. Тож потребують змін і військова доктрина, і стратегія нацбезпеки та оборони. Будемо готові протистояти Росії – впораємося з будь-якою іншою військовою загрозою.
Потребує врегулювання діяльність добровольчих батальйонів, що показали ефективність. Способи також різні – від переходу до складу Нацгвардії, яку варто вивести з-під МВС, аж до підпорядкування президентові чи введення до складу територіальної оборони, яку теж доведеться вдосконалити. Тут знову-таки згодиться досвід Швейцарії чи Литви, але з урахуванням українських реалій.
Читайте також: Ми повернемося до Луганська
Не можна забувати, що сектор безпеки має враховувати як силові засоби протидії та впливу, так і несилові. Перші кроки зроблено, створено Комітет із питань розвідки, форпост несилового протистояння. Та на черзі ще розбудова потужних засобів стримування, як-от ракетні сили з опорою на оперативно-тактичні ракетні комплекси, чи підсилення військ спецпризначення, котрі наразі використовуються хаотично.
Ще один важливий момент – соціальний захист солдатів та офіцерів, які взялися боронити країну. Тут є певні зрушення, але потенціал не вичерпаний. Експерти налічують до 20 пунктів, за якими держава може діяти, – від швидкого створення і реалізації спеціальної житлової програми та програми страхування аж до перегляду пенсійного забезпечення.
Щоб усе це вдалося, необхідно дуже швидко і реалістично сформувати державне оборонне замовлення на 2015 рік. «Питання державного оборонного замовлення, його розподілу, черговості, а також можливості використання західних технологій і створення спільних підприємств та проектів треба винести на рівень віце-прем’єр-міністра, – переконаний Валентин Бадрак, – створивши відповідну структуру – держагентство оборонної промисловості, яке стоятиме над підприємствами ВПК і зуміє організувати державно-приватне партнерство».
Читайте також: Зимова польова форма: українська, російська, натовська
Оборонна реформа не обмежується повноваженнями міністра оборони. Він дедалі менше може на неї впливати. Потрібно задіяти всі ресурси держави, по всій вертикалі, починаючи з президента як верховного головнокомандувача ЗС. Країна повинна нарешті перейти в режим особливого часу, що наближає нас до можливого воєнного протистояння з агресором. «Якщо ми продемонструємо готовність воювати, причому серйозно, довго і до кінця, – наголошує Бадрак, – Путін відступить. Не тому що побоїться, а тому що вже сьогодні бачимо суттєву зміну настроїв в російському суспільстві. Наш серйозний опір може спричинити серйозний опір у Росії. Тому цей фактор стає вагомішим, ніж дипломатично-політичний опір Заходу».