Архітектура поза будівництвом

У Венеції добігає кінця найважливіша подія архітектурного світу – бієнале, від експозиції якої зазвичай чекають прогнозу «будівельної погоди» на майбутні роки. Цьогорічний прогноз видається несподівано похмурим та химерним. Але не треба лякатися. Просто головне завдання нинішньої виставки – множити експерименти, а не тенденції. А заразом можна висміяти теперішню архітектурну моду!

 

 

Куратор 11-ї Міжнародної архітектурної виставки Аарон Бецки (Aaron Betsky) основну тему цьогорічного заходу сформулював геть не архітектурно. Навіть її назва звучить парадоксально – «Не тут: архітектура поза будівництвом». За словами Бецки, тема вказує шлях до архітектури, вільної від споруд. І це, мовляв, центральне завдання нашого суспільства. Тому нинішня виставка надає майданчик не для власне будівель, а для специфічних інсталяцій, ідей та експериментів, що допоможуть нам відчути себе як удома в сучасному світі. «Завдання 11-ї Венеційської бієнале архітектури, – підкреслює Бецки, – полягає в тому, щоби збирати й заохочувати експерименти в галузі архітектури».

 

Експозиції 11-ї бієнале розгортаються в будівлях Венеційського арсеналу – гігантському кораблебудівному комплексі XI–XVI ст., що й досі частково перебуває у віданні ВМС Італії; у міському саду – Джардіні – в національних павільйонах і просто неба; а також у винайнятих окремими країнами палаццо й навіть у церкві й книгарні!

 

ФОТО: Анна Пугачова

 

 

В Арсеналі представлені великомасштабні інсталяції на тему «архітектура поза будівлями» від 20-ти світових «зірок» архітектури, з-поміж яких Заха Хадід, Френк Гері, Массиміліано Фуксас. Поруч із роботами знаменитостей – інсталяція з Казахстану – юрта. Що ж, на запитання про те, чи почуваємося ми в сучасному світі як удома, можна дати й таку відповідь.

 

У павільйоні Італії в Джардіні 55 різних компаній з усього світу представляють експериментальну архітектуру. Тут виокремлено експозицію Майстрів експерименту: архітекторів, які успішно втілюють свої новації по всьому світу. Це швейцарці де Мерон і Херцог – автори славнозвісного олімпійського стадіону «Пташине гніздо» в Пекіні – та англійка іранського походження Заха Хадід (представлена чи не в усіх експозиціях 11-ї бієнале), відома своїм деконструктивістським підходом до будівель, які споруджують не тільки на Заході, а і в країнах Балтії та Росії.

 

А мерія Риму в межах бієнале демонструє бачення розвитку Вічного міста й околиць очима 12-х закордонних архітекторів.

 

 

 

Традиційну нагороду бієнале – крилатого «Золотого лева» – в категорії «Найкращий національний павільйон» здобули наші сусіди, поляки, за проект «Готель Полонія: Посмертне життя будівель». Проект, що складається з фото сучасних споруд Варшави (автор Ніколя Гроспьєр) і колажів, які представляють ці самі споруди за 50 років (автор Кобас Лакса), демонструють в обшарпаному павільйоні «Полонія». Цей павільйон, збудований у Джардіні в минулому сторіччі, куратори тимчасово перетворили на «готель» із ліжками – й охочі могли переночувати в експозиції, уявивши себе бомжами на руїнах цивілізації.

 

Глянцевий образ Варшави, який нині старанно формує влада польської столиці, запрошуючи до співпраці провідних архітекторів світу, автори проекту безжально висміяли, вигадуючи для будівель, що позиціонуються як знакові, малоприємне майбутнє. Наприклад, висотний офісний комплекс «Рондо-1», зведений у 2005 році, польські митці без жодних комплексів перетворили на колумбарій; термінал аеропорту «Окенцє», завершений цьогоріч, репрезентовано як ферму для великої рогатої худоби й птахів, собор став аквапарком, елегантна будівля бібліотеки Варшавського університету – торговельним центром. Зазіхнули автори й на «святе»: офісний центр за проектом чи не найславетнішого зодчого сучасності – сера Нормана Фостера – вони безсоромно перетворили на буцегарню. Оскільки за час від початку бієнале у світі встигла розгорнутися масштабна економічна криза, таке бачення майбутнього архітектури перестало здаватися аж надто фантастичним.

 

 

 

 

Зважаючи на будівельний бум, що останніми роками поширився зі столиці України в регіони, роботи в архітекторів з’явилося чимало. Тож лише наївна людина може вважати, що гонорари наших архітекторів недостатньо великі. Це, зрештою, надає їм можливість вільно пересуватися Європою та світом, бути в курсі актуальних проблем і течій світової архітектури. Проте дві попередні архітектурні бієнале обійшлися без участі України.

 

Навесні цього року прозвучала заява, що Україну представлятиме проект майбутньої Галереї Казимира Малевича – киянина за походженням, добре відомого на Заході. Проте буквально за півтора місяця до старту почали формувати експозицію вже на тему «Універсальний контейнер: пристановище Бога». Під цією назвою криється тема демілітаризації армійської спадщини в Україні, перетворення військових споруд на музеї та інші громадські об’єкти. Куратори «Універсального контейнера» Ольга Мелентій і Валентин Раєвський створюють такий собі Музей мрії, де зберігається наукова й культурна спадщина шалених ідей ХХ сторіччя в Україні – з утопічними містами, гонитвою озброєнь, тоталітаризмом, Чорнобилем.

 

Інсталяція складається з надувної триметрової «ракети», з якої вивергається яскраве полум’я, й семи кубів кольору хакі. На кубах надруковані проекти кількох архітектурних майстерень Києва: проект «Після фортеці», присвячений регенерації Київської фортеці; проект музею в ремонтному заводі підводних човнів у Балаклавській бухті (Крим); екс-військове місто-супутник Києва, адаптоване для цивільного населення.

 

Окремого приміщення Україна у Венеції не має, а винаймати палаццо організатори не стали. Тож вітчизняна інсталяція розташована просто неба, в міському саду Джардіні, поруч із російським (екс-радянським) павільйоном. На тлі останніх подій українська ракета виглядає дещо провокаційно, хоча намірів політизувати ситуацію в кураторів не було. З протилежного боку російського павільйону – інша провокація. Інсталяція естонських майстрів – жовта газова труба, яка нахабно проходить під деревами саду, впливає на довкілля й символізує проект не любого естонцям газогону «Західний потік».

 

 

На тлі загального стьобу, що часом переходив у жорсткий чорний гумор, Росія намагалася підійти до виставки максимально серйозно. Росіяни поділили експозицію на дві частини – на першому поверсі опинився ленд-арт у вигляді будівель із… лози. Другий поверх – своєрідна шахова партія, де одне одному опонують проекти російських архітекторів і світових «зірок», що зараз проектують у Росії: Нормана Фостера, все тієї ж Захи Хадід і Доменіка Перо.

 

Куратори бієнале відзначили нагородами «стьобні» проекти |див. «Леви розлетілися»|, тож можна сміливо характеризувати цьогорічну виставку як чергову іронію над сучасною архітектурою. Будівничі все ще зациклюються на формі, намагаючись винайти досі небачені за своєю неймовірністю образи, хоча на порядку денному вже давно стоять інші гострі питання: соціалізації та гуманізації суспільства, боротьби з глобальним потеплінням, захисту довкілля від впливу урбанізації.