У цій альпійській країні працює понад 6 тис. архітектурних бюро, і це формує між ними велику конкуренцію. Багато з них мають світове ім’я та створили об’єкти не лише у Швейцарії, а й у Південній Кореї, США, Німеччині, Італії, Аргентині чи Бразилії. Втім, це не єдина причина.
«Швейцарці, на відміну від більшості європейців, уже в післявоєнні часи могли дозволити собі застосовувати в будівництві дорожчі матеріали, зокрема багато скла», – каже Бруно Ґіґакс, представник швейцарської компанії Glas Trösch, яка забезпечує цим матеріалом більшість об’єктів у Швейцарії, і не лише будівельних. І справді, перше, що впадає в очі, коли дивишся на споруди Цюриха чи Базеля, – великі скляні конструкції, що дають відчуття доступності та відкритості простору. Крім того, завдяки сучасним технологіям можна не хвилюватися щодо функціональності об’єктів. Якщо перші будівлі бернського архітектора Франка Ґайзера, у яких він використовував багато скла, могли бути дещо функціонально незручними, оскільки їх важко було добре обігріти взимку та охолодити влітку (хоча у Швейцарії кондиціонери заборонено використовувати в житловому просторі), то сучасні завдяки новітнім розробкам не мають таких проблем. Понад те, у деяких будівлях скляні конструкції працюють і як сонячні батареї, накопичуючи енергію.
Потяг до високого
Швейцарці довго відмовлялися будувати високі споруди, особливо в центральних частинах міст. У 1950–1970-х висотні будівлі споруджували переважно на околицях – це було ознакою прогресу і водночас давало змогу створити багато нового житла. Хоча саме це й зумовило несприйняття висотних будівель – їх уважали ознакою несмаку. Зараз ситуація дещо змінилася. Утім, такі споруди будують чітко відповідно до міських планів.
У Цюриху їх можна зводити в індустріальних районах на заході та півночі міста. Саме ці зони й показує на своєму плані Штефан Томмен, представник архітектурного бюро Gigon/Guyer, один із творців 126-метрового офісного центру Prime Tower, найвищої будівлі Швейцарії.
Читайте також :Реалізація ідей у камені й бетоні по-швейцарськи
Prime Tower міститься на території колишньої закритої промислової зони, яку тепер відновлюють і переоблаштовують. Тут уже працює кілька офісних центрів, проте промислове використання території поки що не припинялося – біля офісів пролягає виробнича залізниця (як і вокзал Zurich-Hardbruecke) і час від часу можна ще побачити, як працівники перевозять локомотивом товар від одного складу до іншого.
Prime Tower був повністю новим проектом, але поруч із хмарочосом також переоблаштували колишні промислові приміщення, перетворення деяких триває і досі. Там будуть галереї, можливо, також офіси. Запланована зелена зона. «Ми намагалися зробити ці будівлі не лише загалом функціональними, а й зручними для працівників», – додає Томмен, указуючи на те, що в Prime Tower, наприклад, можна відчиняти вікна. Такий підхід зорієнтований передусім на людей, які користуватимуться фінальним продуктом, і лежить в основі сучасних концепцій містобудування та перепланування громадського простору Швейцарії.
Ревіталізація по-швейцарськи
«Місто – простір між людьми», – казав Арістотель. Нині у Швейцарії, як і в багатьох інших європейських країнах, цей простір намагаються зробити зручним та функціональним, тому історичним об’єктам знаходять нове застосування, не позбавляючи їх власної історії. Одним із таких проектів, що також привертає до себе велику увагу, у Цюриху є старий віадук, який після відновлення перетворився з історичного інфраструктурного об’єкта на багатофункціональну споруду. Його збудували наприкінці ХІХ століття, по ньому проходить залізнична колія, він і досі виконує своє призначення, тому перед архітекторами бюро EM2N стояло завдання зберегти історію і водночас зробити віадук частиною сучасного міста.
Читайет також: Слідами світової спадщини
Споруда, що, на перший погляд, була просторовим бар’єром міста, після ревіталізації стала, навпаки, об’єднавчою ланкою. Між арками поставили крамниці, які завдяки вдалому дизайну знову ж таки із застосуванням великої кількості скла добре вписуються у старий архітектурний об’єкт. До речі, EM2N – це чи не єдина швейцарська компанія, яка була залучена до роботи в Україні. Разом із київським архітектурним бюро Зотов&Co вони створили проект нового центрального офісу для компанії Roshen, проте поки що його довелося заморозити.
Ще одним прикладом вдалого перепланування простору в Цюриху стало будівництво нового району в центрі міста, до якого належить і вже частково реалізована алея Європи. Планується, що цілком його буде завершено у 2018 році. До роботи залучено велику кількість архітектурних бюро, серед яких і вже згадане Gigon/Guyer.
Раніше це була закрита промислова зона, що перебувала в користуванні Швейцарської федеральної залізниці та поштової служби. «Було незручно через те, що стільки простору в центрі міста займає вокзал», – пояснює представниця Gigon/Guyer Вероніка Вайснер. Поступово територію стали звужувати, колії найбільшого вокзалу у Швейцарії йшли «під землю», частину складів перенесли за місто, що звільнило територію для нового району. Планується, що завдяки йому буде створено понад 6 тис. нових робочих місць і щонайменше 400 квартир, а також простір для навчання 1,8 тис. студентів. Прогулюючись алеєю Європи, можна помітити, що вона планувалася з урахуванням людських потреб: широкі тротуари, великі двори, де перед внутрішнім фонтаном можна розмістити літню терасу для кав’ярень, що розташувалися на нижніх поверхах будівель. Задні двори виходять до колій, проте розсувна огорожа, що має сучасний дизайн, дає змогу створити затишок навіть за такого пейзажу.
Алея Європи могла б стати для Києва одним із прикладів для наслідування, адже неподалік центру української столиці багато промислових територій, які часто вже й не використовуються за призначенням. Їх також можна реструктурувати й перетворити на офіси та житлові райони, а виробництво, яке досі працює, перенести за місто. Як це зробили в Цюриху.
Читайте також: Як побудувати дорогу на тисячу років
«Зараз у Швейцарії панує такий собі напівурбанізм, архітектура не хороша й не погана, не міська й не сільська, все ще добре поєднана між собою мережа громадського транспорту, де завжди є щось зелене, але не надмірно, де завжди є трохи води – чи то річка, чи озеро», – описує в одному зі своїх інтерв’ю середовище для роботи архітекторів у Швейцарії Жак Герцог. Звісно, ця країна має унікальні природні умови, проте її досвід багато в чому міг би стати корисним і для України. Адже саме там дуже добре вдалося розвинути архітектуру та інфраструктуру, основне завдання якої – задовольнити потреби людини, і не лише в комфорті, а й в естетиці. Перетворюючи певний простір, вони прагнуть залишити в ньому історію, при цьому не просто скопіювавши те, що було на тому чи тому місці, а переосмисливши його відповідно до викликів сучасності.
Поїздку автора було здійснено за підтримки компанії Swissair