Кожної з наведених нижче причин достатньо, щоб текст Духновича «Подкарпатскіє русини», прийнятий облрадою за гімн Закарпатської області 22 грудня, залишити там, де його місце, – в історії краю – і написати гімн, що відображатиме сучасні реалії.
Уже перше слово «подкарпатскіє» суперечить логіці. Офіційна назва території, гімном якої хочуть зробити цей текст, називається Закарпатською областю. Якщо ми «подкарпатскіє русини» (тобто ті, що живуть під Карпатами), то логічно припустити, що русини (галичани), які живуть за Карпатами, мають називатися… закарпатськими. Але ж Закарпаття – це якраз наш регіон! А Підкарпаттям (в сучасному варіанті – Прикарпаттям) є наші сусіди.
Такий самий дисонанс із сучасністю викликає друге слово – «русини». Згідно з останнім переписом населення прихильність до старої самоназви виявили менш як 1% мешканців Закарпаття. Натомість у пропонованому гімні урочисто звертаються саме до них. А як бути решті 99% закарпатців, які не чуються русинами? Українцям, угорцям, румунам? Гімн мав би відображати настрої більшості населення краю.
«Подкарпатскіє русини» написані російською мовою, що є рідною лише для кількох відсотків населення краю. Гімном не може бути пісня, написана мовою, чужою абсолютній більшості населення краю. Це повний нонсенс.
Мова «Подкарпатскіх русинов» ще й страшенно покалічена, оскільки автор володів російською недосконало. Нинішнє покоління закарпатців знає російську настільки, щоб чітко бачити неприродність і безграмотність цього тексту.
Кілька яскравих прикладів. Ось які наголоси придумав автор «Подкарпатскіх русинов»: нАродный, Оставте, любимЫй, свободнЫй, бурЯ, племЯ. Так не кажуть не тільки росіяни, а й українці. Ба навіть закарпатські діалекти таких наголосів не мають. А що означає рядок «Желаніє русскіх вождь»? Так безграмотно російською міг висловитися хіба що якийсь старий Йовжі-бачі з Пийтерфолво.
Той аргумент, що автором «Подкарпатскіх русинов» є Олександр Духнович, підлягає великому сумніву. Про це говорять чимало вчених, зокрема й найбільший духновичезнавець Олена Рудловчак. Олександр Духнович не володів такою лексикою (тобто його російська була ще захаращенішою). Текст написав хтось пізніше, але приписали його Духновичу, щоб скористатися його авторитетом. Автором музики був Степан Фенцик, священик, якого позбавили сану, оплачений агент чужоземних держав, пізніше вождь «русскіх фашистов» на Закарпатті. Це теж не додає «Подкарпатскім русинам» сакральності.
«Подкарпатскіє русини» написані з москвофільських позицій і славлять росіян. Саме так однозначно нині прочитуються рядки «русское племя», «русских вождь», «русский да живет народ!», «просим Бога Вышняго да поддержит русскаго»… Виникає питання: хіба це гімн найзахіднішої області незалежної України? Як хтось влучно зауважив, тут більше вживається слово «русский», ніж у гімні Росії. Цей текст є неприйнятним і з погляду сучасних політичних реалій.
Не спрацьовує й аргумент, що «Подкарпатскіє русини» вже колись були гімном. Колись на Закарпатті були жупи, а не райони. Колись закарпатців називали угроросами, а цей край Фелвідейком. Колись закарпатці носили постоли та гуні. Ми відмовляємося від свого «колись» на користь теперішнього і майбутнього. Саме тому незалежна Україна не затвердила гімну УРСР «Живи, Україно, прекрасна і сильна» своєю величальною піснею, оскільки він морально застарів. Так само застаріли для нинішнього Закарпаття і русофільські «Подкарпатскіє русини».
Проти затвердження цього гімну виступили не тільки чимало політичних сил, авторитетних закарпатців, засоби масової інформації, голова обласної державної адміністрації, а й цілі території. Зокрема, найбільший за площею район Закарпаття – Рахівський. Важко не погодитися з губернатором Олегом Гаваші, що гімн має об’єднувати закарпатців, а не роз’єднувати. Якщо цілі регіони не визнаватимуть його за свій регіональний гімн, то для чого він тоді взагалі потрібен?
Гімн ухвалений обманним шляхом усупереч громадському обговоренню, що тривало півроку, і рішенню спеціально створеної для цього комісії фахівців. Його не обговорювали у депутатських комісіях, справедливо побоюючись, що в такому разі «Подкарпатскіє русини» не отримають більшості голосів. Але навіть таємно підготовлене рішення про гімн було проголосоване нечесно, про що свідчить фото- і відеозйомка. Автор проекту Євген Жупан голосував не тільки за себе, а й за свого відсутнього сусіда. Зафіксовано випадки, коли в голосуванні брали участь сторонні особи. Тож перевага в один голос, з якою було ухвалено це рішення, є підтасованою. Чи потрібен Закарпаттю гімн, прийнятий брудними махінаціями з порушенням закону? Гімн має бути схвалений прозорою більшістю депутатів і поіменним голосуванням, якщо вони хочуть, щоб їхнє рішення підтримали закарпатці.
«Подкарпатскіє русини» обрали своїм гімном українофобські й сепаратистські сили на Закарпатті, які не мають підтримки більшості населення, вносять розкол між нашим краєм та іншими регіонами України, створюють негативний імідж області, провокують дестабілізацію та міжнаціональне загострення. Саме тому підтримка цього варіанта гімну є своєрідним заохоченням цих ззовні підтримуваних політичних сил, які нічого доброго Закарпаттю не несуть.
[1707]
Хто голосував «за»
«За» проголосували 46 депутатів із 79, які входять до депутатського корпусу Закарпатської обласної ради. Пропозиція депутата від «Нашої України», голови Народної ради русинів Закарпаття Євгена Жупана зробити вірш Олександра Духновича гімном області набрала необхідний мінімум у 46 голосів (загалом у залі були присутні 76 депутатів, а депкорпус облради налічує 90 осіб). «Проти» проголосували п’ятеро, поміж них голова закарпатського осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» Володимир Піпаш, ректор Ужгородського національного університету Микола Вегеш і редактор газети «Новини Закарпаття» Віталій Ящищак. Частина депутатів утрималися, а фракція БЮТ не брала участі в голосуванні, покинувши сесійну залу. За затвердження «Подкарпатских русинов» гімном області проголосувала майже у повному складі фракція «Нашої України», а також Партія регіонів, «Батьківщина» (частина розколотого БЮТ, що увійшла в коаліцію з «регіонами»), соціалісти та дві угорські фракції. Угорці завжди згуртовано голосують за русинські питання, хоча вірш, який приписують Духновичу, з’явився у ХІХ столітті саме на противагу мадяризації краю.