Тиждень мав нагоду поспілкуватися стосовно подій у королівстві з відомим бразильським політологом Пепе Ескобаром, геополітичним аналітиком та оглядачем Asia Times / Hong Kong (Гонконг), траєкторія інтересів якого охоплює простір від Північної Африки і Близького Сходу аж до країн Центральної та Південної Азії. Пепе Ескобар – автор таких книжок: «Глобалістан: Як глобалізований світ розчиняється у проточній війні» (Globalistan: How the Globalized World is Dissolving into Liquid War, Nimble Books, 2007) та «Блюз червоної зони: знімок Багдада під час нарощування присутності американських військ» (Red Zone Blues: a Snapshot of Baghdad during the Surge). Його нова книжка – «Обама створює Глобалістан» (Obama does Globalistan, Nimble Books, 2009).
У.Т.:Пане Ескобаре, присутність саудівських військ у Бахрейні, введених туди з метою придушення недавніх протестів, подає неправильні приклади для таких подій у майбутньому. Саудівська Аравія має розглядати цей факт з такої позиції, що одного разу така сама ситуація може виникнути і в ній самій, і тоді вторгнення до королівства прикриватиметься такими ж виправданнями?
– Стратегія Дому Саудів – це стратегія контрреволюції, заснована на помилковому припущенні, що продемократичні протести в Бахрейні, Омані та Східній Саудівській Аравії – це іранська шиїтська змова з метою дестабілізувати країну. У цій середньовічній ваххабітській сім'ї домінує система, за якої таких понять, як «громадянські права» і «демократичні дебати» не може бути апріорі. Через деякий час заклики до демократії набиратимуть обертів, але Дім Саудів буде повалений власним народом, а не за допомогою іноземного втручання.
У.Т.:Саудівське вторгнення порушує міжнародні закони, оскільки це не що інше, як втручання у внутрішні справи Бахрейну?
– Це так. Вторгнення до Бахрейну було замасковане під затвердження цієї акції Радою співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ). Цей механізм запускається в разі іноземного вторгнення до однієї з країн – членів РСАДПЗ. Але якщо, звісно, саудівці не вважають абсолютну більшість населення Бахрейну іноземцями, ця підстава аж ніяк не є виправдовувальною. Це виглядало би так само, якби Німеччина вторглася до Франції в рамках членства в НАТО, мотивуючи це тим, що відбувалися мирні демократичні протести проти французького уряду.
У.Т.:Чи можлива революція в королівстві?
– Наразі ні. Репресивна машина є надзвичайно жорстокою. І, як це було помітно під час попереджувальної кампанії щодо запланованих акцій протесту в Східній Саудівській Аравії, саудівське Міністерство внутрішніх справ було більш безпощадним, аніж колишній диктатор Іраку Саддам Хусейн чи нинішній у Сирії. Проте репресії, водночас із мільярдними сумами підкупу, не в змозі придушити бажання в глобалізованої молоді країни слідкувати за тенденціями розвитку демократії в арабському світі.
У.Т.:Дім Саудів дуже наляканий, позаяк останнім часом владу втратили правителі Лівану, Іраку, Палестини, а тепер і Єгипту…
– Це не тільки страх перед уявним «шиїтським півмісяцем» Іран-Ірак-Сирія-Ліван-Бахрейн, це радше побоювання втратити контроль над своїм народом. І не лише над шиїтською меншістю, котра проживає переважно в районах видобутку нафти, а й над великою частиною сунітської спільноти, що не користувалася нафтовими багатствами. Але найбільше Дім Саудів стурбований можливістю залишитися без американського захисту, який забезпечує сумнозвісна формула угоди між США і Саудами: нафта в обмін на «безпеку».
У.Т.:США, щоб підтримувати свій вплив, дотримуватися засад демократії та забезпечувати себе енергією, тривалий час покладалися на двох основних союзників Близького Сходу – Ізраїль та Саудівську Аравію. Чи може Америка втратити Саудівську Аравію?
– Сполучені Штати могли б дозволити собі позбутися, але аж ніяк не «втратити» Саудівську Аравію, якщо б вони мали більше доступу до альтернативних джерел енергії в Африці, Південній Америці і Центральній Азії. Водночас альянс між Сполученими Штатами і Саудами можна вважати результативним з погляду США, попри те що контроль над Близьким Сходом здійснюється за рахунок залякування. На думку Вашингтона, всі події на Близькому Сході пов’язані із захистом Ізраїлю. Двома ключовими стовпами цієї стратегії були Єгипет і Саудівська Аравія. Єгипет може бути «втрачений», якщо він обере справді суверенний уряд. Таким чином, Саудівська Аравія залишиться в зоні американського впливу. Контрреволюція в арабському світі відображає інтереси американсько-ізраїльсько-саудівської осі. Це гравці, котрі можуть найбільше програти через хвилю демократії, що прокотилася Близьким Сходом.
У. Т.:На час кризи король Саудівської Аравії Абдалла розглядає президента США Барака Обаму як загрозу внутрішній безпеці. Він остерігається, що в разі широкомасштабного повстання Обама вимагатиме його відставки, як це він зробив із Мубараком, ще одним давнім другом Сполучених Штатів.
– Дім Саудів був просто приголомшений, коли адміністрація Обами в останню мить здалася і поступилася «цінним союзником» Мубараком. Саме тоді і з’явилася стратегія контрреволюції: Дім Саудів вирішив придушити в зародку не лише протести, котрі вже розпочиналися, а й мирний продемократичний рух у Бахрейні. В обмін на це вони забезпечили Сполученим Штатам фальсифікацію підсумків голосування Ліги арабських держав, що схвалювало заборонену ООН зону польотів над Лівією (насправді лише 9 із 22 членів Ліги арабських держав проголосували за). Король Абдалла вороже ставиться до Каддафі починаючи з 2002 року. Таким чином, домовленість між США і Домом Саудів забезпечувала невтручання Вашингтона в зону інтересів Саудівської Аравії.
У. Т.:Революції, що сколихнули арабський світ, мали різні реакції у Вашингтоні та Ер-Ріяді?
– Не зовсім так. Принаймні американсько-ізраїльсько-саудівська контрреволюція була організована одразу після падіння Мубарака.
У. Т.: Однак бурхливі зміни в політичній ситуації на Близькому Сході можуть обернутися руйнуванням традиційних відносин США з такими країнами, як Саудівська Аравія.
– Аж ніяк. Союз Вашингтон – Ер-Ріяд не буде зруйновано, необхідно стежити за новинами. Жодного разу мова не заходила про те, що Вашингтон незадоволений діями Саудівської Аравії в Перській затоці. І так само Вашингтон не надавав жодної підтримки демократичному руху в Бахрейні.
Сьогодні на порядку денному Сполучених Штатів на Близькому Сході – повалення сирійського режиму; вигнання «Хезболли» з уряду в Лівані; запобігання демократично налаштованим протестам в Йорданії, котрі починають наростати. Також США хочуть переконатися, що наступний уряд Єгипту не ставитиметься вороже до Ізраїлю, до того ж Америка не збирається втручатися в Перську затоку, де Саудівська Аравія вважається панівним господарем. Понад те, все це спрямовано на стримування Ірану і на те, щоб не допустити того, що Палестина стане повноцінною незалежною державою.