Нещодавно в російському уряді підтвердили намір таки ввести ембарго на українські продовольчі товари та припинити застосування пільгового режиму Угоди про ЗВТ СНД до українських постачальників усіх інших товарів. Із ЄС уже пролунало попередження, що там не збираються компенсувати Україні можливі збитки від втрат на російському ринку, слушно вказавши, що в українських виробників було досить часу, щоб знайти йому альтернативу. Тиждень уже писав про основні товарні групи ризику в разі таких дій РФ (див. «На порозі торговельної війни», № 38/2015). Натомість у цій статті спробуємо подивитися на можливі альтернативні російському ринки для постачальників, а саме арабський.
Мало хто знає, але вже зараз арабські країни імпортують українських товарів більше, ніж РФ: за 10 місяців 2015 року наші поставки до Росії становили $4011 млн (12,79%), а до арабських країн — $4279 млн (13,62%), тобто на $268 млн більше. Загальний імпорт останніх у 2014-му році сягнув $837,5 млрд, а Росії — лише $286 млрд. І перспективи зростання ринку — і нашого експорту туди — там теж незрівнянно більші, ніж у РФ.
Населення арабських країн уже зараз становить понад 415 млн осіб і далі динамічно зростає (залежно від країни від 1% до 3% і більше щороку). Для порівняння: у США проживає понад 322 млн осіб, у ЄС-28 — 509 млн, у Росії — 144 млн (без тимчасово окупованих територій України та Грузії), навіть разом з іншими країнами Євразійського союзу — лише 180 млн. Проте справа не лише в чисельності населення. Арабські країни здебільшого заможні й динамічні. За оцінкою МВФ, їхній сукупний номінальний ВВП у 2015 році становитиме $2,84 трлн проти $1,86 трлн у РФ. За паритетом купівельної спроможності (ВВП за ПКС) перевага так само очевидна ($6,1 трлн проти $3,6 трлн у 2014-му).
У першій сімці держав світу з найбільшим ВВП за ПКС на одну особу три арабські (Бахрейн, Кувейт та ОАЕ) й лише дві європейські (Люксембург та Норвегія). Ще дві арабські (Саудівська Аравія та Бахрейн) за цим показником ледь поступаються США й випереджають усі країни ЄС, окрім згаданого вище Люксембургу. Оман йде попереду Великої Британії та Японії. Зайве пояснювати, що всі названі вище арабські держави з великим відривом випереджають Росію. А Ліван, Лівія, Ірак та Алжир лише незначно їй поступаються (60–75% її рівня).
Читайте також: Іранський інтерес України
Лише 2 із 17 арабських країн мають ВВП за ПКС на одну особу суттєво нижчий, аніж Україна ($8,7 тис. у 2014-му). Це Судан ($4,3 тис.) та Ємен ($3,8 тис.). Зіставний із нашою країною він у Марокко ($7,6 тис. у 2014-му), особливо якщо врахувати динамічне зростання там за обвалу приблизно на 10%, який очікується в Україні цього року.
Наразі Україна все ще не використовує більшості ніш арабського ринку навіть для наявних у нас виробництв. За даними Держстату, у 2014 році ми поставили до арабських країн товарів на $7,02 млрд. Переважно це чорні метали й вироби з них ($2,91 млрд), зерно ($2,53 млрд) та олія ($0,6 млрд). Обсяги поставок іншої продукції були незначними: яєць і молокопродуктів — $146,8 млн, механічних й електричних машин та обладнання — $89,7 млн, м’яса птиці — $75,9 млн, добрив — $21,4 млн, шоколаду — $3,6 млн. Причому й вони постачалися до різних країн украй нерівномірно. Натомість саме ці, а також деякі інші товарні позиції можуть стати локомотивом для нарощування поставок на арабський ринок у коротко- та середньостроковій перспективі.
ПРОДОВОЛЬЧА безодня
Арабські країни імпортують на $8,89 млрд м’яса птиці, причому його обсяги мають тенденцію до зростання. Найбільшими споживачами тут є Саудівська Аравія ($2,29 млрд), однак її обсяги останнім часом зменшуються. Натомість динамічно нарощують імпорт птиці Єгипет ($1,62 млрд у 2014‑му проти $1,21 млрд у 2013-му), ОАЕ ($1,45 млрд проти $1,15 млрд), Кувейт ($0,53 млрд), Йорданія ($0,43 млрд), Катар ($0,42 млрд), Ємен ($0,26 млрд), Лівія ($0,14 млрд). Проте основні українські поставки зосереджені лише в одній країні: Іраку (у 2014 році $54 млн із $75,9 млн усіх поставок до регіону). При цьому вони фактично не здійснюються до Лівії, Судану, Алжиру, Саудівської Аравії, Палестини, Бахрейну, Кувейту, які є значними споживачами м’яса птиці з позитивною динамікою імпорту.
Арабський світ також є великим імпортером яєць ($780 млн). На перший погляд, на цьому ринку Україна вже зараз посідає друге місце після Туреччини, однак аж ніяк не повністю використовує свої можливості на більшості ринків, обмежуючись переважно поставками до Іраку, ОАЕ та Сирії. Так, за 10 місяців 2015 року наша країна загалом експортувала яєць на $67,2 млн, 83,2% цього обсягу припало на Ірак та ОАЕ. Можливості поставок до більшості інших арабських країн, особливо в середземноморській смузі, досі не використовуються.
Українські виробники важко переживають закриття для них колись місткого російського ринку молочних продуктів та шоколадних виробів. Тим більше що з такою продукцією просунутися важко і на європейський ринок. У цьому сенсі арабський ринок може стати одним із пріоритетних напрямків збуту для українських молочарів та кондитерів, для чого має достатньо великий порівняно з можливостями українських експортерів обсяг, який на сьогодні майже не використовується.
Наприклад, згущених молока та вершків Україна за 10 місяців 2015 року експортувала на $77,6 млн, і найбільшим споживачем був віддалений Бангладеш. Натомість арабські країни імпортують цієї продукції на $5,75 млрд, і навіть такі віддалені країни, як Малайзія, мають на згаданому ринку частку ($49,2 млн), що перевищує українську в 5,5 раза. Ще гірша ситуація з поставками незгущених молока та вершків.
Арабський регіон також є великим імпортером сирів ($2,54 млрд у 2014 році), переважно до Саудівської Аравії, Іраку, ОАЕ, Лівії та Алжиру. Україна, яка відчуває гострі проблеми зі збутом цієї продукції після втрати російського ринку й за 10 місяців 2015‑го експортувала сирів лише на $27,5 млн, на місткому ринку арабських країн досі не присутня.
Крім того, арабський світ імпортує багато масла ($1,1 млрд), обсяги ввезення якого останнім часом динамічно зростають. Найбільше його спрямовується до Саудівської Аравії ($263,8 млн) та Єгипту ($213 млн), однак у чималих обсягах також до країн Перської затоки (ОАЕ — $128,8 млн, Кувейт, Бахрейн і Катар — разом $100,4 млн), до Марокко ($137,6 млн), Алжиру ($115,4 млн), Лівану, Йорданії та Палестини (разом $65 млн). За незначного сукупного експорту $24,1 млн за 10 місяців 2015-го основними споживачами нашого продукту зараз є Марокко та Єгипет, поставок до інших країн фактично немає. Водночас той факт, що перше місце за імпортом посідає одна з найвіддаленіших від України арабських держав, традиційно пов’язана із західноєвропейськими виробниками молочних продуктів, свідчить про високу конкурентоспроможність українського продукту.
Читайте також :Порятунок потопаючого. Що перешкоджає залученню інвестицій в Україну
Експорт шоколаду з України за той самий період становив $124,6 млн, однак в арабських країнах, які є великими імпортерами шоколаду та виробів із нього ($1,74 млрд у 2014‑му), наразі реалізують символічні обсяги нашого солодкого продукту ($3,5 млн). Більш як половина цього обсягу збувається до Іраку, поставки до інших країн включно із Саудівською Аравією, Єгиптом та ОАЕ мінімальні й вимірюються кількома десятками чи в крайньому разі сотнями тисяч доларів за рік. У десятки разів більше представлені на шоколадному ринку арабських країн турецькі ($243,8 млн), польські ($81,9 млн), індійські ($25,4 млн) постачальники, від яких українські виробники нічим не гірші.
Прибуткове дерево
Останнім часом в економіці України зросла частка деревообробної, меблевої та целюлозно-паперової галузей промисловості, які мають високу залежність від збуту на зовнішніх ринках, зокрема російському. І для них на арабському напрямку є чималі можливості, актуальність яких зросте в разі реалізації Росією погроз щодо зупинення дії ЗВТ СНД з Україною з 1 січня 2016 року.
За січень — серпень 2015-го до РФ було вивезено деревини та виробів з неї на $29,5 млн. Ці обсяги, ймовірно, легко могли б знайти альтернативу на ринках арабських країн, які є великим імпортером деревини та виробів із неї (на $8,6 млрд у 2014 році). Насамперед йдеться про Єгипет ($1,87 млрд), Саудівську Аравію ($1,38 млрд), ОАЕ ($1,2 млрд). Експорт меблів з України за 10 місяців 2015‑го становив $139,6 млн, зокрема на $46 млн до РФ. Арабські країни у 2014‑му придбали за кордоном меблів на $13 млрд. Тобто потенційна втрата українськими виробниками ринку РФ становить менш як 0,4% арабського ринку відповідної продукції. При цьому вироби з деревини та меблі з України вже постачаються до арабських країн (у 2014-му, наприклад, до ОАЕ — на $6,5 млн, Саудівської Аравії — $4,2 млн, Єгипту — $1,99 млн, Йорданії — $1,35 млн, Іраку — $0,4 млн, Катару — $0,3 млн), хоча їхні обсяги значно менші, ніж могли б бути.
Ще гірша ситуація з використанням українськими виробниками можливостей арабського ринку для поставок паперово-картонної продукції. Їх фактично немає, попри дедалі актуальнішу диверсифікацію наразі основного для її експортерів російського ринку. Так, за 10 місяців 2015 року Україна експортувала паперово-картонної тари на $66,2 млн, більша частина якої була реалізована в РФ ($36,4 млн) та інших країнах Євразійського союзу. Арабський ринок імпортує значні обсяги цієї продукції ($1,06 млрд у 2014‑му). Здебільшого йдеться про ОАЕ ($178,5 млн), Саудівську Аравію ($119,7 млн), Кувейт ($108,7 млн), Єгипет ($80,8 млн) та Ірак ($66,2 млн). Потужними зовнішніми постачальниками наразі є Китай, Туреччина, Німеччина та Італія, бодай частково потіснити які українським експортерам, імовірно, було цілком під силу за наявності відповідної мотивації. У 2014 році арабські країни на $144 млн імпортували шпалер — ще одного виду паперово-картонної продукції, за яким наразі спостерігається надмірна залежність від експорту до РФ ($63,2 млн із $128,5 млн усього їх експорту за 10 місяців 2015‑го).
Шанс для машинобудування
Арабський ринок міг би стати також непоганою альтернативою російському за поставками низки видів механічних і електричних машин та обладнання, транспорту, сільськогосподарської техніки, а також продукції авіакосмічної галузі. За січень — серпень 2015 року до РФ було реалізовано механічних машин та обладнання з України на $0,58 млрд. При цьому арабські країни імпортували у 2014‑му таких товарів на $98 млрд. Зрозуміло, що українські виробники можуть претендувати лише на окремі сегменти цього ринку. Однак нинішня ситуація, коли загальні обсяги збуту становлять лише кілька десятків мільйонів доларів, а сама продукція реалізовується здебільшого до Єгипту, ОАЕ та Саудівської Аравії, свідчить про пасивність українських виробників у пошуку можливостей на арабському ринку. Дуже значні обсяги цих товарів імпортують також Алжир ($10,2 млрд), Ірак ($5,78 млрд), Марокко ($3,9 млрд), Туніс ($2,2 млрд), Лівія ($1,8 млрд) і навіть такі найбідніші країни арабського світу, як Судан ($0,83 млрд) та Ємен ($0,8 млрд).
Читайте також :Олександр Сугоняко: «НБУ перетворився на джерело фінансових ризиків»
Аналогічна ситуація і з електротехнічною продукцією, якої арабські країни в 2014-му імпортували загалом на $74,1 млрд. Лише електричних трансформаторів, зі збутом яких українські виробники відчувають хронічні проблеми, туди завозиться щороку на $4,5 млрд, електродвигунів — на $1,88 млрд, акумуляторів — на $1,77 млрд тощо. Для України ці обсяги поки що видаються фантастичними. Адже за 10 місяців 2015-го експорт українських електродвигунів та генераторів становив лише $71,1 млн, із них до Росії — $50,9 млн, електричних трансформаторів — $70 млн, зокрема до РФ — $37,7 млн, акумуляторів — $26,2 млн, із них до РФ — $8,4 млн. Тобто збільшення частки українських постачальників на арабському ринку лише до кількох відсотків імпорту того чи іншого обладнання здатне з лишком компенсувати втрати на російському й, не виключено, забезпечити значне нарощення виробництва та експорту відповідної продукції з України. Авіаційної продукції щороку регіон імпортує на $21,73 млрд, переважно це ОАЕ ($12,9 млрд) та Саудівська Аравія ($4,94 млрд). Однак українські виробники й тут майже не присутні. Перспективний ринок арабських держав для поставок сільськогосподарської техніки й вантажних авто з України. Фермери аграрних країн регіону зацікавлені в якісному та доступному товарі. І українські постачальники цілком вписуються в цю нішу, однак наразі не працюють на згаданих ринках системно. Наприклад, за 10 місяців 2015‑го з України загалом було експортовано тракторів на $18,4 млн. Переважно йшлося все ще про ринок РФ — $12,7 млн, однак поставки здійснювалися також до Йорданії — $0,8 млн, що більше, ніж, наприклад, до такого їх традиційного споживача, як Казахстан. За цей самий період Україна експортувала на $18,4 млн вантажних авто, і головним їх імпортером уже зараз є Єгипет ($10 млн), а РФ перебуває лише на другому місці ($4,4 млн). Також Єгипет вийшов на друге місце серед ринків збуту запчастин до транспортних засобів ($6,9 млн). Однак арабський світ не обмежується лише цією країною. Навіть за чисельністю населення він у 4,5 раза більший.
Таким чином, ідеться про перші паростки присутності українських постачальників більшості видів сільськогосподарської та промислової продукції на ринках арабських країн, які, утім, наочно ілюструють наявність такої можливості та розширення поставок і за рахунок інших країн регіону. Українським виробникам потрібно просто більше уваги приділяти новим ринкам, а не зациклюватися на інерційних поставках на традиційні. Інакше шансів вижити й зберегти виробництво, не кажучи вже про те, щоб наростити, у них не буде.