Апгрейд Феміди

7 липня Верховна Рада прийняла в цілому Закон «Про судоустрій та статус суддів», покликаний удосконалити вітчизняне судочинство. Шалені темпи ухвалення закону не могли не позначитися на його якості.

Відповідний законопроект № 6450 у першому читанні був прийнятий 3 червня й одразу ж наразився на критику фахівців (див. Тиждень, № 21/2010). Адже він звужував незалежність судів і суперечив цілій низці порад Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія). Передусім європейці радили рухатися в бік незалежності судової влади від президента та парламенту, посилити суддівське самоврядування тощо. Після прийняття законопроекту в першому читанні опозиція наполягала на проведенні його аналізу Венеціанською комісією, і документ таки надіслали на експертизу до Європи 24 червня. Щоправда, остаточного вердикту, який мав би бути в жовтні поточного року, українська влада не дочекалася, незважаючи і на прохання представників самої ВК, яка днями зробила попередні зауваги. «Висновки неоднозначні», – дипломатично заявив віце-пре­зидент комісії Томас Маркерт. Утім, на думку голови профільного парламентського комітету Сергія Ківалова, очікувати вердикту європейців необов’яз­ково. «Немає жодних перешкод… Якщо ми чекатимемо висновку комісії, то лише затягнемо час», – вважає цей відомий фахівець із політично-юридичних технологій.

До редакції законопроекту в другому читанні було надано 1724 поправки, з яких врахували лише 395. На розгляд решти поправок знадобилося майже 6 годин, проте документ за цей час майже не змінився, і близько 10-ї вечора його підтримали в цілому 260 депутатів. Основні положення законопроекту набрали чинності вже 15 липня.

Умовно Верховний

Одна з найодіозніших новацій закону – фактичне нівелювання статусу Верховного Суду. Відтепер його роль зводитиметься до перегляду судових рішень касаційних судів: а) у разі неоднакового застосування судами норм матеріального права; б) у разі встановлення міжнародними су­­дами порушень Україною своїх зобов’язань при вирішенні справ судами. Натомість у касаційному порядку справи переглядатимуть Вищий господарський та Вищий адміністративний суди, а також новий Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який має бути створений уже до 1 жовтня поточного року.

Це законодавче ноу-хау не випадковість. Адже посаду голови ВСУ обіймає Василь Онопенко, близький до опозиції, на нейтралізацію якого і була спрямована ця новація. До обрання головою ВСУ Онопенко очолював Українську соціал-демокра­тичну партію, що входить до Блоку Юлії Тимошенко. Вочевидь, владі було набагато простіше законодавчо звести повноваження Онопенка до мінімуму, ніж терпіти присутність у ВСУ опозиціонера до жовтня 2011 року, коли має закінчитися термін його повноважень.

Під час розгляду закону в парламенті голова ВСУ назвав законопроект великою законо­творчою авантюрою і зазначив, що документ «не має нічого спільного зі справжньою судовою реформою, а за своїм змістом має зовсім інше спрямування – поставити судову систему в режим ручного управління, отримати залежний і слухняний суд». При цьому Онопенко підкреслив, що близько 20 положень цього проекту прямо суперечать Конституції. Зокрема, це стосується пониження статусу ВСУ, «а по суті, знищення його як судового органу». Справді, ст. 125 Конституції України визначає, що «найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України». Але тепер його роль як суду, тим більше найвищого, майже втрачає сенс. У день голосування законопроекту група провідних українських фахівців права оприлюднила відкритий лист до президента, голови ВР та народних депутатів, у якому, зокрема, йдеться: «Верховний Суд України позбавляється статусу найвищого судового органу. Більше того, фактично позбавляючи функції правосуддя та процесуальної самостійності, його «опускають» нижче інших судів, що є неприпустимим у принципі». Подібної думки дотримуються і у Венеціанській комісії. «Його (Верховного Суду. – Ред.) функції передадуть вищим спеціалізованим судам, він фактично виконуватиме роль спільного сенату спеціалізованих судів з метою уніфікації права… Цей перерозподіл ми вважаємо проблематичним», – зазначив Томас Маркерт. Раніше Венеціанська комісія не раз рекомендувала не обмежувати повноваження ВСУ та не створювати нових судів, оскільки й без того українська судова система виглядає «вельми складною та непотрібно громіздкою». 

Відповідно до нового закону в складі ВСУ з 80 суддів залишиться лише 20. Решті запропоновано відступні: перейти до нового Вищого цивільно-кримі­нального суду чи навіть до районного або міського, піти у відставку або лишатися «статистами» у ВСУ. На думку судді Верховного Суду Тетяни Гошовської, навряд чи найкращі фахівці перейдуть на роботу до судів нижчої інстанції. «У створеному Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних та кримінальних справ не буде суддів, які зможуть одразу забезпечити його діяльність як касаційної інстанції. Щоб цей суд запрацював на тому рівні, на якому зараз працюють палати Верховного Суду України, потрібен тривалий час – не одне десятиліття, – каже пані Гошовська. – Слід урахувати, що ВСУ як найвища судова інстанція і як касаційна інстанція існує 87 років, упродовж яких поступово було створено професійну структуру з найдосвідченіших і найкваліфікованіших суддів саме з розгляду справ у касаційному порядку». Щоправда, служителям Феміди, які зголосяться поміняти свій статус на статус суддів нового Вищого суду, навіть не доведеться змінювати кабінети. Відповідно до закону цей суд працюватиме у приміщеннях цивільної та кримінальної палат ВСУ.

Хід конем

Законом також посилено повноваження Вищої ради юстиції (ВРЮ). Власне, з цим Венеціанська комісія погоджувалася, щоправда, за умови позбавлення впливу на ВРЮ президента і парламенту та формування її з представників судової влади. Та в Україні рекомендації комісії проігнорували. Сьогодні поміж 20 членів ВРЮ, органу, покликаного контролювати судочинство, суддів лише четверо. Автори закону підійшли до вирішення проблеми творчо. У наступному складі ВРЮ буде аж 11 суддів. Утім, призначатимуть їх ті самі інститути влади: президент і парламент – по три члени, два з яких будуть суддями, з’їзди адвокатів та профільних вишів – по три члени, один із яких суддя, також трьох суддів призначатиме з’їзд суддів, одного суддю з двох членів – прокуратура, крім того, до складу ВРЮ за посадою входитиме голова ВСУ. Тобто тепер у складі ВРЮ нібито буде більшість суддів. Але чи стане кращим від цього судочинство, якщо призначення цих людей залежатиме від тих самих інституцій влади? Вже сьогодні нинішня Вища рада юстиції цілковито підконтрольна правлячій партії: голова ВРЮ Володимир Колесниченко є кумом Сергія Ківалова, який теж входить до Ради разом зі своїм заступником по комітету, регіоналом Валерієм Бондиком. Членом Ради є ще один колега Ківалова, ректор Одеської національної юридичної академії Володимир Завальнюк. Крім того, членами ВРЮ є міністр юстиції Володимир Лавринович, лояльний до влади генпрокурор Олександр Медведько та його заступники Вік­тор Пшонка, Віктор Кудрявцев і Ренат Кузьмін, заступник голови Адміністрації президента Андрій Портнов, голова СБУ Валерій Хорошковський. Не дивно, що законом передбачено: нинішній склад ВРЮ діє до кінця своїх повноважень, тобто… ще майже шість років.

У новому законі закріплено повноваження Ради проводити дисциплінарне провадження, робити подання президенту та парламенту на призначення чи звільнення суддів. При цьому Верховна Рада фактично зобо­­в’язана задовольнити подання ВРЮ. В законі йдеться, що питання про звільнення судді розглядається в парламенті «без висновків комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок», а в разі неотримання потрібної кількості голосів народних депутатів щодо звільнення судді проводиться повторне голосування.
Також відтепер ВРЮ призначатиме суддів на адміністративні посади (голів та заступників голів судів), що дає Вищій раді юстиції цілковитий контроль над усіма судами. Щоправда, законотворці відсторонили голів судів від розподілу справ. Тепер визначати, який суддя яку розглядатиме справу, має автоматизована система залежно від завантаженості суддів. Але така система почне працювали лише з 1 січня 2011 року.

Батіг та пряник

Новий закон підвищив вимоги до професійної підготовки суддів. Він, зокрема, передбачає для кандидатів у судді річне навчання у Школі суддів, створеній на базі Академії суддів, або в Інституті підготовки професійних суддів, «створеному президентом України при вищому національному навчальному закладі IV рівня акредитації». Також судді проходитимуть у цих закладах курси підвищення кваліфікації: призначені на п’ять років – щороку, призначені безстроково – раз на три роки. Вочевидь, це має сприяти поліпшенню якості судочинства. Втім, Тетяна Гошовська не поділяє такої думки. «Автори нового закону вигадали багатоланкову, дуже складну і довгу систему навчання для відбору суддівських кадрів, у якій, напевно, провідну роль відіграватиме Одеська національна юридична академія (її президентом є Сергій Ківалов. – Ред.)».
Підвищення вимог до суддів у законі компенсується збільшенням їхньої винагороди. Мінімальний посадовий оклад судді місцевого суду з 1 січня 2012 року встановлюється у розмірі шість мінімальних заробітних плат (на сьогодні це 5328 грн), а до 2015-го він зросте до 15 мінімальних зарплат (сьогодні це було б 13 320 грн). Крім того, суддям виплачується доплата за вислугу років – від 15% окладу (стаж до п’яти років) до 80% (стаж понад 35 років), передбачені різноманітні доплати за посади, науковий ступінь, за доступ до державної таємниці тощо.

На поправку

Сумніватися в тому, що закон підпише президент і він набере чинності в зазначені терміни, не випадає, оскільки формально його автором значиться Віктор Янукович. Опозиція, своєю чергою, заявила, що закон не відповідає нормам Конституції, і пообіцяла оскаржити документ у Конституційному суді. «Зрозуміло, що суд на сьогодні грає на боці однієї політичної сили (тим більше що 12 липня головою КСУ обрано Анатолія Головіна, якого вважають близьким до Партії регіонів. – Ред.), але все у житті змінюється», – зауважив нунсівець Анатолій Матвієнко. Втім, зміни наразі відбуваються не на користь опозиції. У понеділок головою Конституційного Суду було призначено донеччанина Анатолія Головіна, який раніше обіймав керівні посади у КДБ, СБУ, був заступником генпрокурора (див. стор. 27). Відтак можна констатувати, що тепер усю судову систему контролює влада.[1994][1995]