Розгляд апеляції Юлі Тимошенко, який мав відбутися, мабуть, символічно 13-го числа, став суцільним одкровенням. Те, що до розгляду справи по суті навіть не дійшли, жодного значення не має. Натомість чимало цікавого дізналися про нових Юліних суддів, прокурорів і про добру акустику на подвір’ї апеляційного суду.
Хоча початок судового засідання хтось завбачливо призначив на 11-ту ранку, люди перед апеляційним на Солом’янці почали збиратися заздалегідь. І не лише для того, щоб зайняти кращі місця. Була надія чи то підозра, що зранку раненько Тимошенко таки привезуть. І хоча все вказувало, що це неможливо, тому що, по-перше, Юлія Володимирівна не може самостійно пересуватись, а по-друге, медики прописали їй постільний режим без жодних фізичних навантажень, але ж чого у нашої влади не буває… Як підказує досвід, у нашій країні може всяке трапитись. А тому тричі зміряй, тричі плюнь і нікому не вір, бо будь-що обдурять.
Певна річ, не обійшлося без того, щоб разом із прихильниками Тимошенко під судом не опинилися сотні служивих у всій амуніції та з чудовим бойовим настроєм. Частину з них поставили по периметру пильнувати всі входи і виходи, частину сховали на задвірках для підстрахування, а решту – на почесну варту по обидва боки дороги. Мабуть, через брак м’язистих хлопців у шоломах, на допомогу викликали ще молоде поповнення, і не виключено, що з академії МВС, яка неподалік, щоби майбутні офіцери закріпили пройдений матеріал на практиці. Такі собі практичні заняття.
На застосування теорії в дії довго чекати не довелося. З доброго дива до паркана суду під’їхала підозріла вантажівка і почала паркуватися. На неї вмить кинулись правоохоронці, позаяк проігнорувати її вони не могли. У беркутівців є одна особливість чи то навіть умовний рефлекс: коли вони бачать перед собою групу з кількох людей, яка щось робить, танцює, обнімається чи просто кудись іде, в них спрацьовує рецептор, що відповідає за недопущення скоєння протиправних дій. Не дай Боже, ця група задумає йти в бік беркутівця. Останній тоді кістьми поляже, але не допустить такого злочину. Годі казати про машину, яка в’їхала на тротуар перед самим носом цілого загону «Беркут». Умовний рефлекс у цьому випадку спрацював з подвійною силою. Правоохоронці оточили автівку, вочевидь, плануючи її арештувати, але тут з’ясувалося, що авто не звичайне, а опозиційне. На ньому привезли колонки і підсилювачі для проведення несанкціонованого мітингу під стінами суду, тож на його захист одразу кинулись опозиціонери. Арешт машини був провалений. Міліція з народом, як у відомій кричалці часів Помаранчевої революції, сплелась в екстазі і буквально затанцювала довкола нещасної вантажівки. Можливо, хоровод водили б і до обіду, але в раціях у правоохоронців щось затріщало і вони дали собі спокій. Машина перепаркувалась від гріха подалі в парк і завмерла в очікуванні.
Далі було цікавіше,о 10-й годині, коли пообіцяли вже почати запускати на територію суду. Першим щасливчикам, тим, хто стежив за годинником, поталанило пройти фейс-контроль без проблем, але наступним, кількість яких вмить зросла до кількох сотень, ця справа не далась так легко. Беркутівська варта про всяк випадок перемотала браму міцним новеньким ланцюгом, залишивши вузький прохід. Коли кількість охочих потрапити на територію сягала критичної межі і до того ж у них не було при собі ані посвідчень депутатів, ані бейджиків журналістів, служиві просто закривали браму чи барикадували кимось із колег прохід, на цьому і був край демократії. Відтак, як усе втихомирювалось і люди переставали битися в істериці, рятівна щілина знову прочинялась і кілька щасливих тіл пролазило на територію «справедливості та закону».
Загалом процес проникнення на територію суду тривав добру годину. При цьому кожен мусив пройти обов’язкову процедуру стояння в черзі під тиском збудженої маси народу, ідентифікації за документом і, звичайно ж, сеанс масажу. Добре, коли при цьому на місці залишились ґудзики. Зрозуміло, що така ретельна і тривала процедура не могла задовольнити всіх охочих проникнути у святая святих і найнетерплячіші почали ламати іншу браму. Дякувати Богові, їх у суді щонайменше дві. Зламати сталеву браму для українського «руху опору Януковичу» як за іграшку. Це справа щонайбільш двох хвилин. Інша річ – втримати здобуту перемогу. З цим у нас проблеми. Зламати зламали, а от подужати опір м’язистих хлопців з «Беркуту» не вдалося. Поштовхалися, потопталися та й зачинили ворота, щільно обмотавши тросом.
Поки точилася боротьба за браму, спалахнув локальний конфлікт між депутатами і беркутівцями за право пройти до зали суду. На тому самому місці, що й того разу, ті самі беркутівці, в тих самих касках не пускають тих самих народних обранців до тої самої зали суду. Єдине, що змінилося, так це те, що беркутівці додумалися скрутити свій захисний паркан сталевим дротом. Мабуть, щоб був міцнішим. Звісно, сценарій також майже той самий, що й минулого разу. Депутати хочуть пройти – їх не пускають, вони пхаються, зав’язується словесна перепалка, кілька теплих слів, відтак кілька тумаків, потім оборонний паркан опиняється в руках депутатів, вони його хочуть відсунути, «Беркут» не дозволяє, народні обранці нервують, «Беркут» вперся рогом, обидві сторони тягають той нещасний паркан, як свині фуфайку, аж доки хтось не додумується відкрутити дріт. Далі, мов з-під землі, з’являється міліцейське начальство і віддає наказ пропустити депутатів.
Конфлікт, здається, вичерпано. Але ж ні. Всім охочим таки не вдається прорватись. По цей бік залишається новоспечена опозиціонерка Олександра Кужель і ще кілька людей. Жінка тикає міліціянтам посвідчення Кабміну, але воно їм не указ. Вона намагається докричатись до керівництва, втім, безрезультатно. «В такому віці бабів боятися, – кричить офіцеру в цивільному. – Боже! Та лисина вже на голові! Ти, пенсіонер, кажи своє прізвище?» Пенсіонер мовчить, сховавшись за спини підопічних, і, зрештою, жінку беруть чорти, і та розводить руками та й іде.
Нарешті розпочинається засідання. Для преси в конференц-залі вмикають трансляцію і можна розслабитись. Але ненадовго. Адже тільки-но суддя надає слово захисту, як адвокати починають вимагати відводу судді Сітайло. Її вдруге підлий судовий комп’ютер обрав головуючою. Суддя оголошує перерву і йде з колегами до нарадчої кімнати вирішувати, яке рішення ухвалити. Про те, що рішення буде не на користь захисту, ніхто навіть сумнівів не має.
На вулиці починається мітинг. Посеред клумби, ближче до паркану, стоять народні обранці і виголошують промови. Прихильники за парканом під пильним оком «Беркуту» слухають. «Нічого в цього зека не виходить змінити в країні, – каже один із депутатів. За що не візьметься – все йде прахом. Єдиний, хто йому заважає, – це Тимошенко. Янукович свідомо сьогодні вбиває її в тюрмі. Свідомо…» «Нині Янукович вб’є опозицію – потім вб’є решту. Хіба він не знищує нині пенсіонерів і чорнобильців? Так він не вбиває їх ножем у живіт, як робив це на Донбасі, але робить інакше, забирає останнє, не виплачує гроші, морить голодом…»
Далі слово бере Турчинов і повідомляє, що вчора замінили ще дві судді, які розглядатимуть апеляцію Тимошенко. «Ті, хто місяць вивчав справу, зрозуміли, що Юлю не можна судити за цією сфабрикованою справою і взяли самовідвід. На їхнє місце призначили тих, хто готовий виконувати будь-які накази…»
Поки Турчинов говорить, прихильники Юлі Тимошенко намагаються похитнути лаву «Беркуту», що охороняє зламані ворота. Вони зі змінним успіхом штовхаються, але беркутівці своєю масою стримують наступ і врешті азарт взяти суд штурмом вщухає.
В прес-центрі серед журналістів раптом з’являється іноземець. Голова асоціації конгресменів США Джим Слеттері. Йому дивом вдалося потрапити на територію суду. Наштовхавшись годину в натовпі, чоловік під враженням. «Вчора я намагався потрапити до СІЗО. Подав прохання, але мені відмовили, – каже конгресмен. Я тут, щоб вимагати звільнення Тимошенко. Чи може бути Україна другом Заходу, коли Тимошенко у в’язниці? Я закликаю українців продовжувати мирну боротьбу за демократію і свободу. Робіть це мирно, але не здавайтесь. Не можна недооцінювати владу людей».
Поки конгресмен спілкується з пресою, до зали знову повертаються судді і повідомляють, що в клопотанні про відвід судді відмовлено. Захист не ображається і подає нове клопотання про відвід вже цілої колегії суддів. Вони, мовляв, новачки, призначені за кілька днів, за незрозумілою процедурою. До того ж суддя Тетяна Фрич є дружиною одного із керівників Генеральної Прокуратури. «Суд – це не сімейний підряд», – кажуть адвокати. Є моральний кодекс судді, який не допускає найменшої заангажованості. «Дуже дивно, що комп’ютер двічі обрав Сітайло головуючою. Можливо, цей комп’ютер називається «Чернушенко» (голова Апеляційного суду)», – обурюється Власенко. І чому раптом захворіло одразу дві судді Людмила Осипова і Оксана Павленко, призначені раніше. «Навіть якщо ви мені покажете їхні заяви, я не повірю у такі випадковості», –каже Власенко.«Захист був правий. Замість судді Кірєєва отримали трьох Кірєєвих з жіночими обличчями. Хід справи стає зрозумілим. Єдине запитання: чи продовжутиметься суд без Тимошенко».
Суд знову йде до нарадчої кімнати і, коли повертається, вкотре відмовляє в задоволенні подання адвокатів. «Відвід – це унікальна стаття, яку залишив нам Іосіф Сталін, обурюється депутат Соболєв, прем’єр тіньового Кабміну. Відвід заявляється суддям, які самі і вирішують, відводитись їм чи ні. Це нонсенс».
Поки суд радився, народний гнів довкола високого паркану трохи стих. Люди розбрелися по найближчих кіосках підкріпитись. Боротьба боротьбою, а на годиннику обід. Беркутівці полегшено зітхнули і з надією в очах подивились в бік начальства. Те зрозуміло прагнення підопічних та дозволило збігати в туалет. Щоправда, не поодинці, а цілими відділами. Так безпечніше.
Картина, яку можна було спостерігати в туалеті апеляційного суду вражала своєю безпосередністю і первозданністю. Великі дядьки з шоломами в руках навперебій займали місця у пісуарів. Галас зчинився такий, як на параді на честь Перемоги. Серед сотень слів, виданих правоохоронцями в ефір, лише відсотків 20 заслуговують називатися цензурними. Весь інший словниковий запас папір не витримає. «Вася, свєт включи, й…т…м…ть. Та нах…я тобі свєт. Та не видно ніх…я… Я зара в каску нас…ю»
Щоби «в каску не насц…ть», дехто з беркутівців кладе свій головний убір в умивальники. Так надійніше. А то випаде з рук і віддраюй потім доместосом. Ставши випадковим свідком такої інтимної події в житті правоохоронців, починаєш розуміти, що вони, виявляється, також люди. І в них також є свої маленькі радощі. І вони куди людяніші, ніж радощі тих, кого вони охороняють. Виявляється, найголовніше на службі в Батьківщини, – це навіть не зарплата і не пайок, а можливість збігати в туалет. Щоближче до нього ти несеш службу, то впевненіше почуваєшся. Хіба ж це не щастя, встигнути добігти? Ще й яке.
Втім, судді іншої думки. Їхнє щастя в них попереду. Розслаблятися не можна. Засідання продовжується. Учасникам пропонують визначитись, чи тягти Тимошенко до суду, чи проводити засідання без неї. Прокуратура, керуючись довідкою, виданою зранку 13 грудня колегами з пенітенціарної служби, де написано, що Тимошенко «рекомендовано поступове розширення рухомого режиму», вимагає привезти Юлю на засідання. Адвокати обурюються. В них є довідка за 8 грудня, але підписана ще й провідними медиками, які зазначають, що фізичний стан Тимошенко потребує постільного режиму і не допускає жодних навантажень. Обов’язкова підтримка знеболювальними.
Що цікаво – обидві довідки підписані одним і тим самим лікарем із СІЗО Пироговим. Щоправда, новіша ще не завірена фахівцями (директором Інституту нейрохірургії та заввідділення спинного мозку та хребта Інституту нейрохірургії), а лише тюремними ескулапами. І писана, судячи з усього, на коліні. Бо, за твердженням Власенка, жодна медкомісія її не оглядала.
Як Тимошенко могла за кілька днів одужати, маючи такий важкий діагноз, адвокати не розуміють. Після численних звернень до розуму і совісті суду та прокурорів, слово бере той-таки депутат Сергій Власенко. У висловлюваннях слів не добирає. Каже, що згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини, ненадання хворому належного лікування і примушення його до будь-яких дій є катуванням. «У нас на попередньому засіданні одній пані стало трошки зле, маю на увазі суддю Сітайло, і її тут відкачували аж дві швидкі. А людина (Тимошенко. – Ред.) лежить прикута до ліжка з 5 листопада і її хочуть тягнути до суду. Що ви робите?» «Є такий юридичний термін Кат. Ви Микитенко (прокурор. – Ред.) – кат. Ви особисто».
На диво, Власенка ніхто не перериває. Прокурори сидять як миші, втупившись у стіл, судді роблять вигляд, що конспектують, а депутат продовжує. «Гестапо колись проводило експерименти на живих людях, – продовжує Власенко. – І ці люди, які підписали таку довідку, теж гестапівці».
Судді знову оголошують перерву і йдуть радитись. Скидається на те, що Тимошенко можуть навіть сьогодні привезти до суду. Журналісти роблять припущення, як прихильники Тимошенко зустрінуть машину зі своєю лідеркою. «Певно, перекриють дорогу і розкидають «Беркут» до дідька», – каже хтось з журналістів. «І викрадуть Юлю», – додає другий.
Втім, припущення неправильні. Судді перевтомились. Їхня ніжна жіноча психіка не звикла до таких стресів. Колегія вирішує розтягнути задоволення та перенести побачення з Юлею на завтра.
Поставлено завдання – чи привезти Юлю до суду, чи домогтися дозволу проводити судилище без неї, кажуть Юлині соратники. Затягувати влада не хоче. Певно, треба видати результат ще до саміту Україна – ЄС. Але яка в тому рація? Можливо, щоб закрити це питання раз і назавжди. Навіщо Януковичу Європа? Його і тут непогано годують. І справді, навіщо…