Ледь не щодня стикаюся з якимось антирухом. Ви думали, антиСНІД – це фонд Олени Франчук? Ні, це тисячі переважно жодним чином не пов’язаних із медициною громадян різних країн, які впевнені, що СНІДу немає, тому що вони його не бачили. Антивакцинальники – це провакциновані за радянським планом, освічені, живі, майже здорові українці, які переконані, що щеплення вбиває. Незалежно від виробника й складу вакцини – вбиває або принаймні робить калікою. Вони мають купу проблем, влаштовуючи своїх дітей у дитсадок, але все одно не роблять щеплення – дають хабарі, скаржаться в газети.
АнтиБарбі, антибидло, антиВалентин (ці не люблять День Св. Валентина), антишансон. Я вже мовчу про антиглобалістів, антиНАТО, антиСорос чи антиСобчак. Є рухи і з подвійним анти – наприклад, анти-антифашисти. Фактично кожна дія отримує протидію – і якщо загалом це нормальна людська поведінка, то в деяких випадках вона відверто суперечить інстинкту самозбереження. Є в нас чайлд-фрі, які принципово не мають дітей, є антисекс-рух – його представники не займаються сексом, зокрема, й через те, що секс їм нав’язує реклама.
У розпал епідемії грипу з’явилися громадяни, які не вірять у грип. І в епідемію – також. Грип і епідемію придумав уряд. Я аж ніяк не симпатизую уряду. Натомість маю друзів у Західній Україні, які сиділи біля тяжкохворих родичів, поки кияни розвінчували антинародні змови. Можна припустити, що за всіма теоріями змов вітчизняного пошиву стоїть недовіра українців до влади. Ми впевнені, що нам чогось не доказують, статистику підтасовують, намагаються обдурити, щоб отримати гроші й перемогти на виборах. Народ підвантажили специфічною задачкою на логіку: якщо А. каже, що в країні легенева чума, а А. завжди бреше, в той час як Б. каже, що в країні нема легеневої чуми, а Б. завжди бреше, то є легенева чума чи ні?
Проте божеволіє не лише Україна, божеволіє весь світ – антивакцинальники й антиснідівці є і в США, де рівень довіри до влади, порівняно з нашим, дуже високий. До того ж окрім влади є ще ЗМІ й, головне, інтернет, де з будь-якої теми можна знайти навіть не дві протилежні думки, а десять взаємовиключних фактів, кожен із яких підписаний відомим професором і провідним фахівцем у галузі. Якщо ґрунтовно підійти до теми й перечитати хоча б половину літератури, яка є у відкритому доступі, то можна заплутатися в цій темі так, що не виплутаєшся вже ніколи.
Розібратися в цьому потоці інформації можуть лише фахівці – та й то кожен у своїй галузі. Поза тим залишається хіба що триматися за деревце здобутих іще в школі знань. Але хтось додав до шкільних знань статтю якогось професора про те, що СНІДу не існує, хтось – перейнявся публікацією в «жовтій» газеті про аутизм як наслідок щеплення. Байдуже, що єдине дослідження про зв’язок щеплення з аутизмом виявилося замовним, і вчені про це давно знають. Статті про ЦЕ людина вже не читала.
Остаточно стару інформаційну систему добили блоги. Отримавши можливість писати будь-що без найменшої відповідальності (якщо не тицяти в больові точки СБУ), провокатори, агітатори, маркетологи, патологічні брехуни та панікери пішли в маси. В процесі збирання інформації про грип я бачила чимало фактів і статистики в нетрях. «Звідки у вас ці дані?», – запитувала в авторів коментів і постів. «Мені сказали». Або: «Сказали знающие люди». Саме інформаційний непотріб укупі з агресивними телевезійними шоу та всюдисущою рекламою зробили з людей – антилюдей. Це ж треба було довести гомосапієнса до того, аби він забув, що первинне: реклама чи секс, і відмовився від сексу на знак протесту проти реклами.
Від інформації можна втекти. Я в жодному разі не закликаю обмежити доступ до інтернету чи позакривати блоги – хай усі, кому є що сказати, скажуть. Проте решта має навчитися критично слухати.