Антисоціальний внесок

Верховна Рада ухвалила урядовий законопроект про єдиний внесок (№6525). Ключова ідея цього документа – замінити чотири окремі збору до Пенсійного та інших соціальних фондів одним внеском. Теоретично ініціатива покликана спростити адміністрування ква­зіфіскальних відрахувань роботодавців із фондів оплати праці підприємств. Утім, цей законопроект викликав безліч нарікань буквально в день реєстрації у ВР – проти прийняття документа в редакції Кабміну виступали бізнесмени, податкові експерти, економісти і багато парламентаріїв. Побіжного ознайомлення із законом достатньо, щоб зрозуміти: він суперечить навіть рамковим цілям президентської програми реформ на 2010–2014 роки, держ­­програмі економічного і соціального розвитку України на 2010-й. По суті, всі програмні документи нової влади декларують зменшення податкового навантаження і спрощення процедур звітності. Нічого цього в законі про єдиний внесок немає. Є інші норми, більшість яких здатні істотно ускладнити життя не тільки підприємцям, а й найманим працівникам.

Що нового

Передусім викликає подив пропонована Кабміном система розрахунку ставки єдиного внеску (далі – ЄВ). Зокрема, стаття 8 законопроекту встановлює її в розмірі 36,76–49,7% фонду оплати праці підприємства (залежно від класу професійного ризику). По суті, визначаючи ставку ЄВ, автори законопроекту просумували наявні платежі. Про зменшення податкового тягаря не йдеться – більшість фірм платитимуть у середньому ті самі 38% відрахувань із ФОП, що й зараз, тільки у вигляді єдиного соціального збору.

При цьому в тій самій статті 8 прямо стверджується, що розмір страхового внеску має забезпечувати застрахованим осо­бам виплати та різні соціальні послуги (передбачені законодавством про загально­обов’язкове пенсійне страхування), а також фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових виплат. Ця сама норма, згідно з Перехідними положеннями законопроекту № 6525, має бути внесена і до «Основ законодавства України про загально­обов’язкове державне соцстрахування» з вельми цікавим уточненням: «Розмір ЄВ встановлює Верховна Рада». По суті, держава залишає за собою право змінювати ставку ЄВ на власний розсуд. Наприклад, якщо дефіцит Пенсійного фонду зростатиме (а це напевно), держава зможе покривати розрив між доходами та видатками ПФ у ручному режимі, варіюючи ставку ЄВ. З огляду на те що цього року дефіцит ПФ перевищить 29,6 млрд грн (за даними Кабміну), ніхто не гарантує, що 2011-го ставка ЄВ не подвоїться. Втім, не виключено, що це станеться й раніше, – парламент може отримати право піднімати ставку кілька разів на рік, оскільки в чинному нормативному полі ЄВ не вважається податком, а отже, не потрапляє під дію Закону «Про систему оподаткування», стаття 1 якого обмежує зміну податкових ставок одним разом на рік.

Такий підхід до вирішення проблем ПФ є абсолютним ноу-хау і не має аналогів у світі. Якщо урядову ідею буде доведено до абсурду, латання дефіциту ПФ призведе до колапсу ринку праці та масових банкрутств підприємств. Як максимум – до банкрутства системи пенсійного забезпечення, а за нею й держави. Річ у тім, що в Україні на десятьох працюючих припадає приблизно дев’ять пенсіонерів. У підсумку обсяг коштів, що проходять через застарілу солідарну систему пенсійного страхування, перевищує 18% ВВП – збільшення пенсійних відрахувань на 20–30% неминуче призведе до краху всієї економіки (докладніше про проблеми пенсійної системи України читайте у №28/2010 Тижня).

Наступна новела, яку складно зрозуміти, – визначений у законі принцип реформування системи соціального страхування. Пенсійний фонд начебто стає єдиним розпорядником ЄВ. Проте три інші соцфонди (з безробіття, тимчасової непрацездатності та з нещасних випадків) нікуди не зникають, вони залишаються як окремі держоргани, з якими зобо­в’язаний координувати свою діяльність ПФ, а їхні працівники мають право брати участь у перевірках платників ЄВ. Вовки будуть ситі, були б вівці.

До речі, перевіркам та відповідальності платників ЄВ у законі приділено більше уваги, ніж джерелам фінансування або розрахунку трудового стажу. Держава погрожує роботодавцям, зокрема і банкам, не тільки новими штрафами, а й новою статтею в КК за несплату ЄВ (№ 212-1), текст якої майже ідентичний зі статтею 212 Кримінального кодексу (умисна несплата податків). Причому найманих працівників – про це Тиждень писав не раз – можуть зобов’язати відповідати на запитання перевіряльників про особливості трудових відносин із роботодавцем.

У законі немає…

…і натяку на уніфікацію соціальних внесків, що втілена в назві цього документа. Кількість фондів, що мають право трясти роботодавців, як і більшість повноважень їхніх працівників, залишилася без змін. Головний перевіряльник – Пенсійний фонд – зобов’язаний розробляти механізми подання звітності за погодженням із трьома другорядними фондами. Таким чином, жодного спрощення звітності підприємцям очікувати не варто.

Не містить закон і натяку на декларовану ще з 2003 року пенсійну реформу. Для будь-якого бодай трохи грамотного економіста очевидно, що віт­чизняна солідарна система просто не в змозі забезпечувати збір коштів для виплати пенсій в умовах, коли кількість пенсіонерів практично зрівнялася з кількістю працівників, а щорічно дефіцит ПФ збільшується. Єдиний логічний вихід із цього глухого кута – поступовий перехід на багаторівневу солідарно-накопичувальну систему пенсійного страхування. Але замість цього уряд має намір домагатися збільшення доходів ПФ адміністративними методами, не утруднюючи себе осмисленням того факту, що левова частка тіньової економіки складається якраз із зар­пл­ат, виплачуваних нелегально через велике навантаження на ФОП фірм.

Відсутня в законі про ЄВ розрекламована командою Вік­тора Януковича підтримка малого та середнього бізнесу. Крім того, всі категорії спрощенців тепер матимуть справу з перевіряючими інстанціями з усіма можливими наслідками, передусім з ускладненням подання звітності.

Немає й натяку на стимулювання добровільної сплати ЄВ та легалізації зарплат. Навпаки, банки зобов’язані автоматично перераховувати ЄВ під час нарахування підприємствами зарплат, матеріальної допомоги, компенсацій та інших виплат працівникам фірм. Інакше фін­установу буде оштрафовано на 100% неперерахованої суми ЄВ (при цьому банк отримує право вимагати стягнення цих коштів із підприємства-клієнта в судовому порядку). Що ж стосується самого платника ЄВ, то для нього передбачена драконівська пеня: кожен день прострочення платежу соцвнеску коштуватиме фірмі 0,1% суми недоїмки.

Резюме

ПФ тріщить по швах, а його фінансові кондиції погіршуються у міру виконання обіцянок Партії регіонів про підвищення соцстандартів. Єдине, що здатне виправити ситуацію, –­ повноцінна реформа пенсійної системи із залученням коштів міжнародних фінансових інституцій на покриття розривів між доходами та видатками фондів у міру зниження ставок, а також корекція методів визначення соціальних відрахувань. Але урядові легше пря­мо при­в’язати розмір пенсійного податку до потреб ПФ, не замислюючись, як довго після цього платники робитимуть ЄВ. Рік-два, можливо, й відраховуватимуть. А далі? Хоч трава не рости?