Існують два невдячні заняття: отримувати в цій країні літературні нагороди та вручати їх. З усім іншим «маленькі українці» вже якось навчилися давати собі раду, а ось із літературними преміями й далі біда, і просвітку жодного. Ось, скажімо, члени журі.
Тяжка доля членів журі літературних премій. Ненавидіти їх починають уже за факт їхнього – членів журі – існування. Шанувальники красного слова проклинають їх усно та письмово, сиплять прокльони і пропонують на їхнє місце свої кандидатури. Вибір членів журі в будь-якому випадку піддається нищівній критиці, обійдені увагою членів журі автори визнаються святими великомучениками, а самі літературні премії проходять щороку складну та багатоступеневу процедуру перевірки на національну адекватність. Себто, зазвичай вони її – цю процедуру – не проходять, оскільки не може бути в цій країні українських літературних премій: можуть бути лише премії „жидо-масонські”, про що вчасно сказати численні ентузіасти слова і вважають за потрібне. Самі ж члени журі від початку своєї тяжкої і невдячної роботи починають шкодувати, що взагалі живуть на цьому світі й читають твори художньої словесності, оскільки немає кращого способу нажити собі максимальну кількість ворогів за мінімальний проміжок часу, ніж вручити комусь літературну премію.
Але і з самими переможцями не краще. Щойно отримавши з рук членів журі конверта з хрусткими купюрами, переможець відразу ж стає об’єктом ненависті прогресивної громадськості. „Як же так? – дивується громадськість, – як можна було відзначити саме цього автора?” „Як могли, – обурюється громадськість, – члени журі лишити поза увагою його антиукраїнську діяльність?” І починає втикати голки в ритуальну ляльку автора.
Найкраще в цій ситуації ніколи не потрапляти до журі літературних премій. Бажано також не номінуватися на них. Або вчасно знімати свою кандидатуру. Ще краще – вести викривальну роботу проти самої премії. Майже ідеально – повіситися в день отримання тобою конверта з купюрами. А найкраще – взагалі ніколи нічого не писати. І не читати.
В цей час мільйони «маленьких українців» дивляться у новинах репортаж із вручення чергової літературної премії, розглядають нервові й збуджені обличчя членів журі, претендентів та опонентів, і міркують: „Цікаво, а хто всі ці люди?” Після чого шукають прогноз погоди. Кожен – свій улюблений.