Він був українським за місцем проведення, його засновники та організатори були здебільшого росіянами, як-от «перший президент республіки» Нікіта Маршунок, а гості приїжджали з усіх куточків світу: останніми роками фестиваль багато уваги приділяв рекламі за кордоном. Іноземців приваблювали низькі ціни та світові зірки танцювальної музики, нічим не гірші за резидентів відомої Ібіци. Достатньо згадати, що на сценах «Казантипу» свого часу грали Carl Cox, Pendulum, Tiesto, Armin Van Buuren, Skrillex, Benny Benassi, David Guetta, Ferry Corsten та Markus Schulz.
Зазвичай там панував мир і добро, питань громадянства чи статусу не порушували. Серед моїх тодішніх співрозмовників на фестивалі було доволі багато росіян, усі вони абсолютно комфортно почувалися в «республіці щастя». «Казантип» минав без жодної форми цензури, ніхто не зазнавав якихось утисків, ну хіба що з боку занадто жадібних таксистів чи власників житла. Кримське селище Попівка, де проходив фестиваль, із майже закинутого дачного кооперативу перетворилося мало не на центр електронної музики європейського масштабу. Як гриби, зростали дорогі готельні комплекси, євпаторійські таксисти за місяць заробляли на прихильниках танців на воді свій річний прибуток. Фестиваль у найкращі часи збирав більше ніж 100 тис. відвідувачів, поступово розширяв як територію, так і наповнення. Крім власне музики проводилися спортивні змагання, кінопокази та різні заходи сучасного мистецтва. Місцеву владу, хоча, можливо, і не дуже задовольняло певне зростання криміналу й різноманітних тіньових бізнесів у цей період, але вона залюбки заплющувала очі з огляду на прибутки, робочі місця та імідж. Здавалося, що це був той самий випадок, коли задоволеними залишалися абсолютно всі учасники процесу.
Читайте також: Повернення радянського Криму
Відносно неподалік від «Казантипу» та майже одночасно з ним у кримському Коктебелі збиралася інша тусовка, яка здебільшого контрастувала з власниками жовтих валізок. Це «Джаз Коктебель», що проводився в однойменному селищі з 2003 року. Поступово він завойовував популярність серед шанувальників джазу, про нього стали говорити у світі. Серед заявлених музичних колективів почали з’являтися закордонні зірки на кшталт De Phazz чи екзотичних Shibusashirazu Orchestra. Як подивитися з практичніших міркувань, цей фестиваль також мав неабиякий позитивний вплив на місцеву економіку та бізнес.
Але потім настав 2014-й. А з ним окупація півострова. Нова «влада» одразу встигла заявити, що жодним чином не перешкоджатиме діяльності фестивалів. На практиці вийшло трохи інакше. Одіозна кримська прокурорша Поклонская вирішила, що святу, на якому, за її словами, «розповсюджують наркотики», не місце в Криму, бо там мають проходити тільки патріотичні заходи. Після низки спроб віджати «Казантип» у його власників росіянин Маршунок не витримав приходу до Криму російських реалій і заявив про закриття кримського проекту. Зібрав речі й перевіз фестиваль до вільнішої Грузії, після чого взагалі до В’єтнаму. На території колишнього «Казантипу» намагалися запустити його клони, підконтрольні владі, та спроби очікувано були невдалі. Неможливо під наглядом ОМОНу провести фестиваль, що майже 20 років був символом молодіжного протесту, хай лише музичного. У 2016-му частина споруд колишнього фестивалю згоріла, місцеві казали про сутички між локальними кланами в намаганні привласнити собі бізнес. Сьогодні офіційно «Казантипу» не існує, є всякі проекти від його засновників у різних куточках світу, втім, без колишнього масштабу.
Читайте також: Крим: юридичний фронт
«Джаз Коктебель» у 2014 році теж переїхав. Фестиваль отримав нове місце в Одеські області, проводився в Затоці та Чорноморську. Він далі збирає відомих виконавців, серед них багато й українських зірок. У 2018-му до Чорноморська приїде відомий гурт Morcheeba. Одночасно з цим в окупованому Криму пропагандист Дмітрій Кісєльов проводить свою версію фестивалю, укравши ідею та назву, — Koktebel Jazz Party. Тепер туди приїжджають «широко відомі у вузьких колах» гурти та виконавці з Індії, Вірменії, Китаю та США, щоб хоч якось додати святу ваги. На цей украдений фестиваль навіть завітав Путін, у традиційні йому манері привласнивши історію українського заходу. Втім, про наближення до рівня «Джаз Коктебеля» навіть не йдеться. Джаз — це музика свободи, їй важко прижитися за колючим дротом військової бази.
Читайте також: Півострів чиновників і солдатів
У грецькій міфології був цар Мідас, який дістав унікальну здатність у дар від богів: усе, до чого він торкався, перетворювалося на золото. Здається, Росія — це такий собі аналог Мідаса, тільки мова не про коштовний метал. Усе, що вона може, — вкрасти; усе, до чого вона торкається, занепадає; усе, що вона намагається створити, — лише жалюгідна копія оригіналу.