Вересень, уже осінній. Мертвий сезон скінчився, тепер і справді пора повертатися до звичайних робіт, важких і поважних. Учора ввечері я закінчив статтю, присвячену молодим: митцям, організаторам виставок, критикам. Назвав її трохи підступно: «Forever young» («Вічно молодий»), бо коли молодий, то все ж forever. Але насправді написав її з думкою про митців, яким уже виповнилося 70 років і які всім своїм творчим життям заслужили, власне, характеристику, що виходить за межі часу: forever young.
Сьогодні, п’ючи ранкову каву з молоком і переглядаючи останні плітки у Facebook, натрапив на допис невтомного шанувальника, як він сам іронічно каже, «срача у Facebook» Андрія Бондаря. Його відокремлює від мене понад 20 років вікової різниці, і я знаю його, люблю й шаную теж майже 20 років. Андрій блискуче й із дозою неприхованого гніву кинув виклик феноменові, який ми знаємо як конфлікт поколінь.
Починає він гостро й без довго вступу: «Останнім часом тільки й чую про прихід нового покоління, яке чудесним чином виросло всупереч різним підстаркуватим інтелектуальним деґенератам, що не виправдали покладених надій та сподівань і все своє життя витратили на нікому не потрібні речі.
Мовляв, ось вони — свіженькі, апетитні, хрумкі, вже без властивих нам комплексів, по-справжньому вільні і такі, як усім нам треба для щастя».
А через кілька речень каже, немов у формі маніфесту, відверто й навпростець: «Немає жодних поколінь. Шнягу про «покоління» придумали двоюрідні тьоті й дяді, які по-іншому просто не здатні оцінювати реальність. «Покоління» — це мислевірус, за яким не стоїть нічого, крім неспроможності артикулювати речі по-справжньому істотні».
А далі тільки ще гостріше й набагато виразніше. Якщо тужите за «срачем у Facebook», почитайте самі.
Тема поколінь безсмертна, вона з’являється з регулярною повторюваністю, інколи, власне, у формі маніфесту й, звичайно, під час так званого мертвого сезону. А тут маємо вересень, початок осені й час братися до поважних справ. Можливо, мій радар не ловить усіх хвиль на культурному небосхилі України, і я не помітив, як нове, молоде й радикальне покоління добувається до брам із черговою відозвою. Тому спрямований проти поколінь маніфест Бондаря видається спробою превентивного удару, щоб потім самим не зазнати нападу. Але ж стривайте, адже вже чути голоси тих, про кого Андрій пише: «Ось вони — свіженькі, апетитні, хрумкі, вже без властивих нам комплексів, по-справжньому вільні…» У недавньому випуску тижневика Politico Europe, що виходить у Брюсселі й присвячений справам Європи, Віджай Магешварі так пише про «Ізоляцію», новаторський мистецький простір у Києві: «Молода «хіп»-кураторка цього простору К. Ф. (я лишив тільки ініціали, щоб не робити кураторці надмірної реклами) зневажливо характеризує старше покоління українських митців як «цілком не пов’язане з сучасною Україною».
Чудово. У такому разі вже краще згідно з антиманіфестом Бондаря відкинути, поховати й забути, що якісь покоління були, є та будуть у майбутньому. Андрію немає значення: нам 30, 40, 50, 60 чи більше років, «варвари» вже коло брам, ба більше, вони вже на тому самому боці, що й ми.
Яке щастя, що Марк Цукерберґ подарував нам Facebook і ми тепер можемо, п’ючи ранкову каву, поділитися з urbi et orbi нашими, на щастя, тільки екзистенційними муками.
До антиманіфесту Андрія Бондаря тим часом приєдналося багато коментаторів, доносячи до нас власні або засвоєні переконання.
Читайте також: Lingua franca
Natalia Martin: «За моїми спостереженнями, тему поколінь зараз найбільше розкручують маркетологи і іже с ними. Бо реклама, таргетована на тинейджерів, ― то зовсім не те саме, що реклама, таргетована на пенсіонерів. Чи я просто не там ходжу?».
Bohdan Pastukh: «Тема «покоління» ― виплід позитивізму, це рух у позірну наукову зручність. Поколінь справді немає».
Viktor Pushkar: «Покоління — це вікова пісочниця, в яку людей саджають авторитарні педагоги, а слідом за ними маркетологи, політтехнологи та інші любителі непродуктивних зносин з чужими мізками».
Олександр Ройтбурд: «Поколения есть. Те, кто рос в эпоху победившего прагматизма и тотального презрения ко всему, не имеющему денежного эквивалента, сильно отличаются от тех, кто рос в эпоху хоть каких-то, но идеалов и престижности интеллектуальных и культурных ценностей. Отличаются прежде всего в этическом смысле».
Les Herasymchuk: «Мені здається, що покоління в цивілізації складається не в парадигмі «гірше-краще», а з огляду на пакети цивілізаційних можливостей у галузі інтелектуальної діяльності… Тобто покоління формуються за якістю, кількістю і можливістю отримання потрібної інформації».
Читайте також: Соціопат у дії
Коли дійшов до 5 тис. знаків і пора закінчити колонку, допис Андрія Бондаря у Facebook отримав 407 уподобань, 31 поширення і 23 коментарі. Такою є залізна логіка алгоритму цієї соцмережі, де кількість уподобань, репостів і коментарів дає змогу визначити привабливість, яка виходить за межі поколінь. В одному я хотів би підтримати Андрія і замість звичайного like поставити йому «червоне сердечко»: за слова «Пам’ятаймо про тяглість поколінь», бо покоління, хоч як подивися, є, а ми всякчас перебуваємо десь поміж.