У сенсі відмирання старої промислово орієнтованої економіки разом із ритмом життя взагалі й необхідності побудови нової. Усе виявилося не так складно: реформа культури через підтримку приватних ініціатив, перетворення колишніх цехів на музеї. Для України ж реформа культури є одним із найбільш наболілих питань, без якої вихід із нинішньої кризи просто неможливий.
Звичайно, як завжди, існує ризик побудувати на папері чергову чиновницьку утопію з розкраданням бюджету. Однак є головний фактор, із якого треба починати. Це наближення приватних культурних ініціатив і держави до точки їх перетину. Приватні інституції зараз дуже часто вагоміші за державні, тому необхідна їх підтримка. І зовсім не обов’язково суто грошова, фінансова у стандартній формі виділення коштів із бюджету. Ні, мова йде як про пільгове оподаткування, так і про лобіювання через державні канали національного культурного продукту незалежно від того, хто саме фінансував чи ініціював його – державні інституції чи приватні.
Дуже важливо розуміти, що культура – це не тільки мистецтво, а й освіта, соціальні інституції та ініціативи, інтелектуальні розваги тощо. Нарешті, треба дійти до розуміння того, що національний культурний продукт та його просування є одним із головних стратегічних завдань держави. Цей продукт включає в себе як масову, так і елітарну культуру в тих пропорціях, які забезпечать максимально ефективну презентацію та присутність країни у світі. В сучасній світобудові держава абсолютно не зобов’язана власноруч займатися культурою, натомість вона зобов’язана максимально підтримувати тих, хто нею займається.
Зараз ми маємо ситуацію, коли приватний сектор знає, як і навіщо зближуватися, держава поки що ні. У неї такий собі ступор після повного неприйняття приватних ініціатив, а потрібна нарешті взаємодія. І саме це зближення, хоча б на рівні комунікації, є головним завданням і трендом в українській культурі на 2015 рік. Ми всі поступово знайомимося і маємо разом осягнути, у яку халепу потрапили. Бездіяльність просто неможливо допустити, бо саме бездіяльність минулих років призвела до безкультур’я, яке, своєю чергою, спричинилося до нинішньої політичної ситуації.
До речі, спілкування на всіх рівнях уже відбувається. Мене особисто постійно запрошують у те саме Міністерство культури поспілкуватися з різних питань, про те, чим ми можемо бути корисними одне одному, і це прекрасно. Паралельно очищується й сам приватний сектор, ми бачимо, хто є балакуном, а хто реально діє. Зрештою, є й шалений попит на українську культуру в самій Україні. Зокрема, на цьогорічному Форумі видавців у Львові зафіксовано рекордний порівняно з минулими роками продаж книжок.
Впевнений, що встановлення контакту та зростання ваги культури відбуватимуться незалежно від складної економічної ситуації, бо, як показують численні дослідження та просто історичний досвід, навпаки, у часи криз значення культури й культурного продукту тільки зростає. Зараз не найкращий час для бізнесу, але найкращий для культури. Звичайно, не треба бути Кассандрою, щоб спрогнозувати традиційне недофінансування державою культури наступного року. Але я переконаний, що меценати, ініціатори різноманітних культурних ініціатив прекрасно розуміють, що саме в такі складні моменти в культуру треба вкладати гроші, зусилля, ресурси в широкому сенсі слова. Кажуть, коли Черчиллю запропонували урізати бюджет на культуру на користь військових, він відповів: «У такому разі за що ж боремося?». Не можна постійно апелювати до того, що ми голі й босі, тому на культуру немає ні часу, ні можливостей, бо це зачароване коло. Навпаки, треба вилікувати культурою голову, навіть залишаючись голодними, а потім із холодним розумом братися за економіку.