Рівно рік тому, 7 квітня 2011 року, Верховна Рада прийняла, а президент підписав два закони, які мали б вдосконалити систему боротьби з корупцією в Україні: «Про засади запобігання і протидії корупції» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».
ПЛАТИ, А НЕ «СИДИ»
Одним з найбільш позитивних моментів антикорупційного законодавства 7 квітня 2011 року можна вважати розширення підстав кримінальної відповідальності за вчинення службових злочинів (у тому числі корупційних) службовими особами юридичних осіб як публічного права (підприємств, установ, що фінансуються з бюджету), так і приватного права.
Скажімо, згідно з ст.365-1 Кримінального кодексу, яка була запроваджена відповідно до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», перевищення повноважень службовою особою юридичної особи всупереч інтересам такої юридичної особи, що завдало шкоди громадянам, державі чи юрособі, більше, ніж на 4250 грн., мало суворо каратись – серед санкцій передбачені і обмеження волі на строк до 5 років, і позбавлення волі від 4 до 7 років.
Ці доповнення до Кримінального кодексу були абсолютно виправданими, зважаючи на те, що юридичні особи на сьогодні включені і в процес державних закупівель, і в отримання бюджетних дотацій. Але ця антикорупційна санкція не «пожила» і п’яти місяців. Згідно з законом про «гуманізацію» кримінальної відповідальності від 15 листопада 2011 року, її замінили штрафом, максимальна сума якого складає $42,5 тис.
Аналогічно, було «гуманізовано» і відповідальність аудиторів, нотаріусів, оцінювачів, інших осіб, які виконують публічні функції, і які за своїм статусом часто виступають учасниками корупційних, рейдерських схем. Якщо Законом від 7 квітня 2011 року ці особи за отримання неправомірної вигоди за зловживання своїм становищем могли отримати позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, то внаслідок внесення змін в листопаді минулого року, кожен нотаріус може відкупитися від в'язниці максимум за $3,2 тис.
ПРО ВИТРАТИ АНІ СЛОВА
Відверто цинічно повелася влада і зі ще одним положенням антикорупційного закону – декларування доходів і витрат державних та муніципальних службовців. Нагадаємо, що досі всі службовці декларували лише власні доходи. Статею 12 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» було передбачено подання службовцями «Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру». Тобто, здійснювалося декларування не лише доходів, а й витрат державних службовців та службовців самоврядування. Більше того, не лише своїх витрат, а й членів сім’ї службовців. У пропрезидентському дискурсі стаття 12 Закону стала справжньою гордістю, що подавалася як реальний крок у контролідержслужбовців. Щоправда, мали декларуватися лише ті витрати, які перевищують 150 тис. грн, а скептики уже тоді говорили, що ця примітка до декларації нівелює статтю про витрати осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів самоврядування, і декларування витрат ніхто боятися не буде. Це виявилося помилкою.
Очевидно, що українські чиновники роблять чимало та часто й покупки, що перевищують $20 тис., оскільки 53 народні депутати України звернулися до КСУ з вимогою визнати неконституційним положення антикорупційного закону щодо декларування витрат службовцями та іншими особами, уповноваженими на виконання функцій держави, за 2011 рік. Таким чином, руками підконтрольного владі Конституційного суду була локалізована ще одна «небезпека» корупціонерів. Поки що це стосується декларування витрат у 2012 році, але дуже ймовірно, що і станом на 1 квітня 2013 року (день завершення подачі декларацій для службовців) декларацій про їх витрати знову з якихось причин не буде. Для цього достатньо внести «незначні» зміни до закону від 7 квітня 2011 року.
Не поспішають високопосадовці оприлюднювати і відомості про свої доходи. Нагадаємо, що, згідно з антикорупційним законодавством, у 30-денний термін з подачі декларацій ці відомості мають бути оприлюдненні в друкованих виданнях. Половина часу вже пройшла, але таке оприлюднення задекларованих відомостей здійснили лише одиниці. А міський голова Одеси Олексій Костусєв, взагалі, відмовився подавати декларацію про доходи. До речі, це також одне з слабких місць антикорупційного законодавства Януковича, – відповідальність за неподання декларації для Костусєва – лише адміністративна – штраф від 170 до 425 грн. Як бачимо, основний вектор «амортизації» антикорупційних законів від 7 квітня 2011 року – це пом’якшення антикорупційних вимог і відповідальності за корупцію для топ-корупціонерів. Насамперед, це стосується вилучення з переліку санкцій проти корупціонерів ув’язнення і заміна її штрафом.
«ХОТІЛИ ЯК КРАЩЕ…»?
Революційною для держслужбовців стала норма Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» про спеціальну перевірку кандидатів на посади державних службовців та службовців місцевого самоврядування. Суть у тому, що по кожному, хто призначається на посаду, має бути проведена перевірка правильності поданих даних – достовірності дипломів про освіту, декларації про доходи, стану здоров’я тощо.
Але за неофіційною інформацією, зараз запити в рамках спеціальної перевірки зроблені на більше, ніж 10 тисяч кандидатів на посади в органи влади, термінів по спеціальній перевірці вже ніхто не дотримується, їх просто неможливо виконати. Як результат, на сьогодні кілька тисяч посад в органах влади залишаються вакантними. І питання у даному випадку не в обструкції чиновників. Просто, приймаючи закон, законодавець заклав норми, завідомо неможливі до виконання.
Скажімо, як забезпечити за 7 календарних днів (реальних – 5 днів) перевірку міністерством освіти відомостей про правдивість диплому про вищу освіту кандидата на посаду? У міністерстві цієї інформації немає, тобто Міносвіти повинне надіслати ще один запит у відповідну установу, яка видала (чи повинна була видати) такий диплом; у цій установі (вищому навчальному закладі) повинні перевірити дану інформацію і надіслати відповідь в міністерство.
Іншими словами, найпростіший бюрократичний алгоритм ніяк не вписується у 5-денний термін. Зрештою, запровадження подібного механізму адміністрування антикорупційної процедури вимагає додаткового фінансування (створення додаткових посад службовців, поштові витрати тощо). Насправді достатньо було всього лише профінансувати відповідні навчальні, архівні установи створити електронні реєстри їх випускників – і не потрібно ніяких запитів. Аналогічно можна вирішити і інші вимоги щодо спеціальної перевірки. До того ж час на це був – норма про спеціальну перевірку набрала чинності більш, ніж за 8 місяців від часу прийняття антикорупційного закону.
Ще одна системна проблема антикорупційного закону в частині спеціальної перевірки – це, фактично повне блокування заміщення окремих виборних посад в органах місцевого самоврядування. Це стосується посад секретарів місцевих рад, заступників голів рад. Щодо них законом також передбачена спеціальна перевірка, але ні закон, ні указ президента не встановив, як така перевірка проходить: хто має надсилати відповідні запити, на якому етапі проходить така перевірка (до внесення до порядку денного сесії ради кандидатури на обрання такої особи чи після) – на ці та інші питання відповіді законодавець не дає.
Рік, що минув після прийняття нового антикорупційного законодавства (більшість положень його набрали чинності з 1 липня 2011 року) засвідчив, що у владі є дуже впливова і результативна опозиція боротьбі з корупцією. Внесення змін та низка рішень Конституційного суду за зверненням депутатів від Партії регіонів вже на ранній стадії суттєво нівелювали розрекламовані антикорупційні ініціативи. З іншого боку, частина антикорупційних норм відразу була виписана таким чином, щоб не боротися з корупцією, множити її.